Про держконтроль у молочній галузі, фальсифікат і довіру споживача

В Україні молоко контролюється на всіх етапах виробництва, якщо ці етапи є складовою виробництва офіційного. Йдеться про контроль з боку виробника, переробника й держави. І це вже дуже добре.

Що ж стосується якості та всеосяжності контролю, то тут про перемоги говорити зарано. І головна наша мета – це простежуваність і висока репутація виробника та переробника. Якщо ми досягнемо цієї мети хоча б наполовину – це буде перемога! Контроль як такий буде лише констатацією якості, а не способом пошуку смертельної отрути.  

Все, що існує поза межами офіційного ланцюга від виробництва до продажу та споживання, не контролюється взагалі. Навіть кількість смертей від вживання небезпечної харчової продукції, яка не контролюється, – велика таємниця, бо такі дані просто не реєструються та не збираються.

Сімейні ферми – перехідна форма господарювання, що навчає село, як ставати видимим. Сімейні ферми видно. Саме так вони набувають першої ознаки репутаційної відповідальності. Вони самі можуть відбирати зразки та контролювати сировину та готовий продукт в акредитованих лабораторіях. І якщо власник сімейної ферми при цьому надурить когось, то насамперед себе.

Геть інше – господарства населення. Вони зливають молоко у знеособленому вигляді у загальний чан. Там не надурити якось навіть незручно… Збирання молока від населення абсолютно недосконале та провокує десятки суворих порушень із точки зору простежуваності й елементарного здорового глузду. 

Трансформація використання молока, виробленого в особистих селянських господарствах, неодмінно відбудеться. Першими змінами стануть використання однакового посуду, однакових умов охолодження та незмішування до отримання проміжних лабораторних результатів.

За таких умов молоко особистих селянських господарств можна буде прирівняти до фермерського, але при цьому воно стане значно дорожчим, тому й перестане постачатися на перероблення. Це дасть значний поштовх появі правильного репутаційного крафтового виробництва і великої кількості нових харчових продуктів. Збирання помиїв має відійти в минуле.

Товарність, купівельна спроможність і доступність зовнішнього ринку – пов’язані речі. Експорт до ЄС надзвичайно сильно вплинув на зростання товарності та заміну жиру на внутрішньому ринку. Масло моноліт – до ЄС, видалений жир можна замінити іншим і продати всередині країни.

Товарність повільно, але збільшуватиметься. На мою думку, вступ України до ЄС значно посилить загрозу стагнації у молочарстві. Це може відбутися через недосконалість системи виробництва, простежуваності та контролю. Але ті, хто пристосуються першими, просто вибухнуть високою товарністю, якістю та прибутками.

Перехід від оплачуваного оператором ринку державного контролю на рівні самовідбору зразків до рандомного контролю на ринку за рахунок держави, зробить життя фальсифікаторів нереально важким і прожене фальсифікат під входи метро та на погано контрольовані продовольчі ринки.

У ЄС немає місця фальсифікації, але є місце новим продуктам з чесним маркуванням. Сирний продукт без молока. Чому б і ні, якщо він безпечний, а маркування містить усю необхідну інформацію про це?

Головна причина існування фальсифікації – пошук шляху найменших зусиль за бажання отримати найбільший прибуток. Я би будував стратегію боротьби із ганебним явищем фальсифікації за такими напрямами:

1. Зміна ставлення споживача до фальсифікації. Підвищення обізнаності свідомого споживача щодо засобів виявлення фальсифікату. 

2. Незалежний державний контроль за ризикорієнтованим принципом і вільним ринковим підходом до відбору зразків.

3. Державний контроль у повному сенсі розуміння і виключно з державним джерелом фінансування з можливістю економії коштів на кінець року.

4. Паралельний незалежний громадський контроль, результати якого розслідуються та вживаються заходи за підтвердження звинувачень.  

За цих умов фальсифікат стане дуже рідкісним і не властивим українському ринку явищем.

Найскладніше питання – корупція. Та суспільство дорослішає, держава починає розуміти цінність власного персоналу, і корупція дрібнішає, але, на жаль, ніколи не зникає повністю.

Професійна гідність – як відкрите обличчя, в яке залежно від обставин можна плюнути, а можна й поцілувати. Суспільство, в тому числі й середовище молочарів, тільки починає розуміти цінність професійної гідності.

Виробники фальсифікату часто в маркуванні зазначають дані неіснуючих заводів, закритих, зруйнованих або навіть конкурентних. Тільки слідство має встановлювати справжнього виробника. Для цього має бути політична воля, інструменти та мотивація для досягнення цілі.

Поки що вдала фальсифікація викликає у колег по цеху тільки заздрощі та спроби наздогнати злодіїв у їхній майстерності дурити й заробляти гроші. Але, підкреслю, це не стосується підприємств із бездоганною репутацією.

Українські споживачі мають цінувати репутацію своїх улюблених виробників і довіряти їм. За таких умов виробник ніколи не піде на зраду.

Тотальна недовіра – з боку споживачів, уряду й правоохоронних органів – робить державний контроль токсичним і неефективним. Навіть за правильних кроків у частині здійснення державного контролю, все тоне в недовірі. Рівень довіри вже не підвищує й висвітлення заходів через месенджери та чати. Коли в бажанні захистити бізнес, запроваджується мораторій на перевірки, здійснювані «ненажерливим державним контролем», це знищує довіру. Я вважаю, що уряд і Президент можуть змінити державний контроль так, щоб мораторії на перевірки стали непотрібними, щоб державний контроль зміцнював потенціал виробництва.