Поряд з експортерами посилюється бізнес-активність переробників. Саме вони й визначатимуть ціну в найближчому майбутньому.
Сьогоднішній вал соняшнику дає підстави МЕЗам працювати «з коліс». І, відповідно, ціни закупівлі сировини нижчі, ніж очікувалося. Заводи за тонну дають 8050–8200 грн. На елеваторах ціна не набагато нижча. Проте сільгоспвиробникові сьогодні, схоже, не до «довгих грошей». Тому маємо стрімкий старт і… стабільний низхідний тренд через високу пропозицію соняшнику. Його врожайність в деяких господарствах, як кажуть фермери, досягне 30 т/ц, а загалом зберемо майже вдвічі більше, ніж торік. Принаймні на півдні. З початку жовтня естафету підхоплять центр і північ, тож масовий вал розтягнеться до кінця жовтня. Логічно, що й цінова ситуація на цей період не гарантуватиме якихось сюрпризів — аж доки на ринку не забракне сировини.
Нехай там як, новий олійний сезон 2015/16 МР обіцяє бути цікавим. Як відомо, крім робочих потужностей невдовзі очікується відкриття дрібніших заводів. Якщо справдяться прогнози (до 11 млн тонн урожаю) й також запустяться обіцяні переробниками обсяги, сплеск ціни можливий. А до того часу тренд визначатиме компанія-монополіст, що прагнутиме залучити кожну третю насінину врожаю у свою «банку». Та протягом року залежність ціни приймання сировини від курсу валюти зберігатиметься.
І все ж фермери мають змогу заробити, якщо врахують інфраструктурні зміни на ринку. Розширення мережі лінійних елеваторів, чимало з яких повертаються під контроль вітчизняного капіталу, робить можливим покласти на зберігання або продати вигідніше, й без черг транспорту та розрахунку. Це не лише заощадить час, а й сприятиме більш вигідній капіталізації інвестицій у врожай.
На інших аграрних фронтах — свої сезонні реалії. Щойно почалося збирання соняшнику, попит із боку переробників ріпаку значно впав. Наразі ринок в’ялий. Активно діють хіба що експортери. Ціна закупівлі зернових продовольчої групи після тимчасового спаду вирівнялася й трохи перевищила ставки на старті сезону. Тим часом закупникам сої цього сезону на ринку стає «затісно»: оскільки зросли обсяги виробничих потужностей, трейдерам стає важко конкурувати з переробниками. Високі прибутки на відміну від минулого сезону мають шанс отримати виробники кукурудзи. Найближчим часом хорошу ціну в портах за неї даватимуть ті, хто уклав форвардні контракти. Запаси старого врожаю закінчуються, тож з урахуванням проблеми строків покупці вже сьогодні намагаються перебивати один одного в ціні. Відтак, у короткостроковій перспективі зростання може бути помітним. Однак масовий вал кукурудзи нового врожаю далі спровокує падіння ціни. До речі, цього сезону саме кукурудзу багато хто з виробників розглядає як актив для інвестицій, і має намір докласти зусиль для її зберігання до очікування сприятливішої ціни.
Хай там як, сучасний український аграрний ринок мало чим схожий на ідеальні схеми розвинутих економік західного типу. Кожен звик довіряти та покладатися сам на себе, ми не маємо досвіду довгострокових планів й інвестицій. Можна розуміти тих, хто довіряє «кешу» в умовах валютної невизначеності, тим паче коли держава вкотре показала себе слабким бізнес-гравцем. Та поступово все ж приходить розуміння, що довгостроковий успіх можливий лише в партнерстві — відкритій співпраці на перспективу. Завдяки йому з ринку витісняються «чорнушні» дрібні спекулянти, які дискредитують бізнес як справу. Тож саме від гравців і їх інтересів, і аж ніяк не від вказівки «зверху», залежать правила гри, за якими будемо працювати завтра.