Овочі-Ягоди-Сад
Головне:
Точка зору

Платити гроші фермерам, щоб вони працювали, чи утримувати їх як безробітних?

Олег Поліщук
сільгоспвиробник, Рівненська обл.

У нас немає стабільності і фермер зовсім не захищений від стрибків цін на продукцію. Найобразливіше, коли вкладаєш кошти, наймаєш людей, а потім продукція нікому не потрібна. Коли я висаджую овочі, то хочу сподіватися, що я їх продам. Буду мати певну мережу оптовиків, вигідну ціну. Але так не виходить. Садиш навесні й абсолютно не знаєш, що матимеш з цих овочів. Років з десять тому бували такі випадки, що я по 600 тонн овочів борщового набору згодовував коровам: всі їх насадили і ціна була маленька. Ми шукали і не могли знайти збут. Зараз такого вже нема, останніми роками ми навчилися садити стільки, скільки можемо продати. Якщо з осені нема ціни, то намагаємося збути з поля. Сховищ великих не маємо, кладемо в кагати. Невже держава не може закупити у нас ту зайву продукцію?

Наша родина тримає фермерське господарство вже двадцять років. Працюємо на землі, тримали велику тваринницьку ферму. Зараз з усієї худоби лишилася тільки сотня овець, дві корови, три бики і шість коней. В обробітку маємо 23 гектари. Більша частина –– під кормовими культурами і пасовищем. Кілька гектарів традиційно виділяємо під овочі.

У нас в селі стільки овочів втрачається, тому що немає переробки. З цукровими заводами така ж ситуація. На Рівненщині їх було 6! Зараз жоден не працює, а вони були одними з найпотужніших в Україні. Свого часу у мене 40% сівозміни було під цукровими буряками.

Програма кооперації у нас не «пішла». Я пробував скооперуватися з кимось, поки ми тримали більше корів. Але це виявилось важкою задачею. Тим, хто тримає по одній корові, немає смислу об’єднуватися. Мало тих, хто тримає більше худоби, і ми територіально далеко один від одного. Нема близько і овочевого кооперативу. Хоча краще кооперуватися, тоді можна більшими партіями збувати огірки. Для цього треба домовлятися, яке насіння садити, щоб здати велику партію, планувати, як і коли сіяти. А якщо хтось посадить одне, другий інше насіння, то так ми нічого не назбираємо.

Свого часу я був у Польщі на семінарі по екологічно чистому землеробству. Цікава поїздка була, гарно сусіди з-за Бугу приймали. Кожен ранок годували екологічно чистою продукцією. Возили по господарствах, розповідали, що у Польщі навіть господарі, які мають по 1-2 гектари землі, вважаються фермерами. Їм іде пенсійний стаж. Усе, що вони вирощують, вони з’їдають самі. У державу ці «рольники» нічого не здають. Але все одно отримують дотації. І від держави, і від місцевої влади. Я тоді запитую у них, яка з того користь? То вони на мене дивилися здивованим поглядом. Потім один з них каже: «Невже пан не бачить вигоди? Цей чоловік працює, утримує сам одну-дві родини. Доглядає за 1-2 га землі. Утримує їх у порядку. Знімає цю проблему з держави. І ми йому платимо дотацію. Якщо ми її давати не будемо, будуть стрибки цін на продукти. А так ми їх регулюємо. Якщо ми цю дотацію платити не будемо, чоловік землю покине. А у нас вона гірша за вашу. Він піде на біржу, і стане безробітним. Тепер ми йому платимо гроші за те, що він працює, а так ми будемо платити ті самі гроші за те, що він нічого не робить». Нам давно пора переймати цей досвід у поляків.

Журнали