Підвищення акцизів - стимул до переходу на відновлювальні джерела енергії
Парламент ухвалив у другому читанні та в цілому законопроєкт № 11256-2 щодо підвищення акцизів на пальне у чотири етапи.
Європейська директива № 2003/96, якою прикрився законодавець з метою підвищення акцизів, дає можливість застосовувати пільгові ставки щодо сільськогосподарської техніки, яка не користується дорогами загального користування. У зверненні до уряду «Український клуб аграрного бізнесу» разом з провідними аграрними асоціаціями вказували, що, зокрема, у Польщі держава компенсує аграріям витрати на акциз на пальне в повній мірі. Ми ж просили встановили ставку акцизу на рівні 50% (165 євро за 1 тис. л.) на дизельне пальне, на якому працює сільськогосподарська техніка й яка не користується дорогами загального користування. Проте законодавець не дослухався до агровиробників.
За розрахунками УКАБ, на першому етапі вже у вересні 2024 року бензин подорожчає на 2 грн/л – до 57,44 грн/л. Дизель додасть у ціні близько 2 грн/л й сягне 54,99 грн/л. За літр газу доведеться сплачувати дорожче на 5 грн/л – його ціна збільшиться до 32,57 грн/л. Тобто найсуттєвіше підвищення буде саме на скраплений газ.
Фінальний етап підвищення акцизів на пальне стартуватиме з 1 січня 2028 року. І тут потрібно ураховувати не лише затверджені ставки, а й рівень інфляції. За прогнозами МВФ, у 2025 році курс долара становитиме 45,8 грн, у 2026-му він сягне 48,6 грн, у 2027-му – 50,4 грн, а у 2028-му – 52,1 грн. Тому якщо урахувати чотирьохетапне підвищення акцизу і прогноз МВФ щодо зміни курсу гривні до долара, до 1 січня 2028 року можна очікувати на вартість бензину в діапазоні від 66,92 до 74,54 грн/л. Дизель до 1 січня 2028 року може зрости у ціні з 63,99 або 69,15 грн/л. Нижній діапазон ціни на газ до 1 січня 2028 року може становити 56,57 грн/л, а верхній – 58,48 грн/л.
За статистикою, яку веде УКАБ з 2022 року, пальне обіймає до 10% у структурі собівартості агропродукції. Проте Україна не диктує світові ціни, тому пропорційно на 10% не виросте ціна на кінцеву продукцію, натомість можемо сказати, що вона підвищиться на 5-7%. Якщо великі компанії мають можливість диверсифікувати ризики й тримати ціни на власну продукцію на рівні світових, то мікро-, малі та середні підвищуватимуть вартість власної продукції. А далі все залежатиме від того, чи купуватимуть їх товари експортери та трейдери за більшою ціною. Якщо ж світова кон’юнктура не буде давати можливості експортерам здійснювати закупівлю сировини по більш високій ціні, збитки агровиробників збільшаться.
До того ж у серпні повертається індексація заробітних плат, яку було призупинено впродовж 2023 року. Ті суб’єкти, які востаннє підвищували зарплату працівникам у грудні 2023-го – січні 2024 року, змушені будуть робити індексацію з урахуванням рівня інфляції, що може спонукати виробників закласти ці витрати у вартість кінцевої продукції або послуг.
Інфляційний фактор також дається взнаки. Зокрема, парламент надав Кабміну повноваження щодо зупинки виплат за зовнішнім боргом. Тому як би нацрегулятор у особі НБУ не хотів би боротися з тиском на національну валюту, вочевидь це сигнал кредиторам про те, що це матиме відображення на курсі валют й спричинить ще більшу девальвацію гривні. Тому оці три фактори – підвищення акцизів, інфляція та індексація зарплат – спонукатимуть виробників підвищувати ціни на товари та послуги на понад 10%.
Підвищення акцизів на пальне безумовно дасться взнаки для агропідприємств. Проте наразі багато керівників господарств притримуються думки, що це спонукає агросектор замислитися, як знизити витрати на використання викопних видів палива, якими є бензин, дизель та газ.
Згідно з Європейським зеленим курсом до 2050 року європейський континент має стати кліматично нейтральним. Й зниження використання викопного палива, як і зменшення викидів парникових газів є одним з завдань Green deal. Тому фактично керівники багатьох агропідприємств сприймають підвищення акцизів як стимул до переходу на відновлювальні джерела.
До того ж з 2026 року у ЄС запроваджують вуглецевий податок (carbon tax). Тобто підприємство, яке працює за традиційними технологіями й у нього немає сталих практик, сплачуватиме вуглецевий податок. Рівень вуглецевого мита буде більшим за вартість карбонових сертифікатів, які наразі в Україні йдуть по 40 доларів за тонну СО2. Тому з 2026 року полякам вже не потрібно буде протестувати на кордоні проти української агропродукції, оскільки наші традиційники не зможуть ані перетнути кордон із своєю високовуглецевою продукцією, ані реалізувати її трейдеру, бо контрагенти вимагатимуть від нього сировину, вирощену із застосуванням низьковуглецевих технологій.
Відповідно залишилось усього півтора роки для того, щоб пристосуватися до нових умов.
Європа змінюється, працюючи над Спільною аграрною політикою, враховуючи фінансову подушку для забезпечення України під час перехідного періоду. Своєю чергою Україна також має змінюватись, не розраховуючи на те, що нас приймуть до ЄС такими, які ми є. Тому агровиробники мають переходити на сталі практики, які передбачають застосування принципів циклічної економіки, точних технологій, зниження енерговитрат, особливо викопних видів палива тощо.