Точка зору

Експорт ожини – це виклик

Інна Яременко
СЕО, BerryMore Active, Дніпропетровська обл.)

Ми почали вирощування ягід відносно недавно, з 2017 року. До цього протягом 20 років займалися імпортом до України квітникарської продукції. Починали з 3 га ягідної плантації, зараз маємо 20 га ожини, але ще не всі з них вступили в плодоношення, яке наступає через 2–3 роки після посадки. У наступному році закладемо ще 5 га ягідників, а до 2025 року плануємо зайняти під ожиною 85 га. На цей час вважаємо себе найбільшою ожиновою плантацією в Україні.

Чому зупинилися на вирощуванні ожини? Річ у тому, що локація нашої плантації практично ідеальна для вирощування ягід: ми знаходимося між Запорізькою та Дніпропетровською областями, на південному схилі, неподалік від природного заповідника, у 800 метрах від водойми –– затоки Дніпра. Ожина нам здалася цікавим напрямом, адже тут менша конкуренція, ніж у секторі малини та лохини, ягода оригінальна, дає гарну фінансову віддачу. Точної статистики щодо площ під ожиною я не зустрічала, все приблизно. За моїми спостереженнями, в Україні від загального валу ягідних культур ожина займає не більше 10%. Братися за нове –– це виклик, але ми не шукаємо легких шляхів.

Як показала подальша виробнича практика, із вибором культури ми не помилилися. Розташування поля і сорт ягоди, який ми обрали, має найкращі смакові властивості завдяки балансу цукристості й кислотності, насиченості аромату, блиску та щільності текстури ягоди. Вона має гарну лежкість і транспортабельність, чудово смакує як у свіжому, так і в замороженому чи переробленому вигляді.

Ми усвідомлюємо, що нам треба не лише розбудовувати бізнес, а й працювати над популяризацією ожини в Україні. В уявленні споживачів вона чомусь завжди кисла на смак. Але це не так! Залежно від сорту ожина має делікатний смак: від кисло-солодкого до солодкого. Тому нам доводиться чимало часу та зусиль докладати для того, аби люди пробували та змінювали своє враження, формувати культуру споживання в Україні. Ми неодноразово проводили безкоштовні дегустації на виставках, у супермаркетах й отримували тільки схвальні відгуки.

Виробнику, який хоче вирощувати ожину, слід бути готовим до  значних інвестицій. Звісно, конкретні цифри залежать від того, на які обсяги ягоди фермер хочете вийти в результаті. Якщо вирощувати до одного гектара, то можна обійтися мінімальними затратами. Якщо ж це великі обсяги, доведеться викласти 100–120 тисяч доларів на гектар. Чому так багато? Ягідник –– це не лише купівля саджанців (саджанці –– до 10% сукупних витрат). Це передусім затрати на інфраструктуру, охолодження, зберігання, сортування, логістику, систему поливу, техніку, тару, тощо. Додайте до цього щосезонний догляд за рослинами, добрива, пальне, оплату податків, електрику, виплати зарплати працівникам. У підсумку виходить значна сума. Відбити її за один-два сезони нереально, але окупність і перші прибутки плантація дає доволі швидко.

Крім того, на відміну від лохини, яка може плодоносити до 60 років поспіль, ожину слід оновлювати кожні 10–12 років. Ці витрати також мають бути враховані під час планування насаджень.

Традиційно найвищі ціни на ягоду на початку плодоношення. Ті господарства, які вирощують ранні сорти ожини в тунелях чи під іншим накриттям, збирають урожай на один-два тижні раніше і формують стартові ціни. Цього року гуртова ціна на ожину починалася зі 120–130 грн/кг, а наприкінці сезону становила 50 грн/кг. Що стосується країн ЄС, то там середня ціна на ожину становила 4–4,5 євро/кг.

Змушена констатувати, що на внутрішньому ринку у 2020 році попит на свіжу ягоду впав, адже більше її купують у зонах відпочинку, на курортах. Також покупцями є різноманітні заклади харчування, ресторани й кафе тощо. Оскільки більшість із них під час карантину були закриті, то і формували замовлення мляво. У 2020 році ми активно працювали із торговими мережами «Ашан» та «Сільпо», відправляли партії на гуртовий ринок «Столичний» та на інші київські ринки. А от самостійно відкривати інтернет-магазин та займатися збутом безпосередньо поки не хочемо. У цьому сезоні плануємо реалізацію через низку інтернет-магазинів наших партнерів. Якщо й далі будуть зачинені розважальні заклади, то шукати додаткові шляхи збуту доведеться.

Враховуючи потенційні обсяги врожаю, будемо працювати не лише на внутрішній ринок, а й на експорт. Для експорту потрібно мати сертифікати (до речі, ми другий рік поспіль проходимо сертифікацію підприємства за стандартами Global G.A.P.). Також слід напрацювати механізм поставок та мати достойний обсяг. Три чи п’ять тонн ягід нікого не цікавлять –– потрібні десятки і сотні тонн, стабільні поставки високої якості. Поки що ми лише вчимось експортувати. Цікаво, що українським споживачам найбільше подобаються панетки з ожиною вагою 250 грамів, а європейцям –– удвічі менші. У 2020 році нам навіть вдалося відправити тестову партію ожини обсягом 7–8 т до Нідерландів. Знаємо, що частину з них перепродали німцям, у супермаркети Мюнхена.

Крім того, близько 20% зібраних ягід ми одразу віддали на заморожування, але це були ягоди другого сорту. Що стосується переробки, то постійно працюємо із «Ласункою», а от із молокопереробними підприємствами домовитися, щоб вони купували нашу ягоду для наповнювачів, так і не вдалося. Тому роблю для себе невтішний висновок, що натуральна якісна сировина їм просто не потрібна, попиту немає. Заморожена ягода найбільше цікава європейцям, там роблять і смузі, і пюре, і сублімовані продукти з них.