Овочі борщового набору взимку не продаємо. Чекаємо ціну
Вирощуємо капусту, буряк, моркву і цибулю на площі 30 гектарів. Землі не багато, але нам з братом вистачає – аби на ринку була прийнятна ціна. А з ціною як раз маємо проблеми. Ось вирощуємо капусту. Гарна виходить, здорова, а забирають її по ціні собівартості. Іноді думаєш: і навіщо стільки клопоту? Але й кинути будь-яку з наших культур не наважуємося. Маємо такий регіон, що не вирощувати щось ніби й не правильно. Тепло, полив є, продукція солодка, соковита. Хіба можна порівняли її з тією, що вирощується в інших регіонах України?
Шість років тому під свій «борщовий набір» побудували сховище з холодильником на 600 т (чотири камери по 150 т). Для кожного овоча – своя камера. Цибулю не зберігаємо – останні п’ять сезонів вирощуємо лише озиму. Реалізовуємо її з поля на початку червня. Першою продукцією, що потрапляє до сховища, є рання морква. Збираємо в липні, швиденько охолоджуємо й чекаємо на покупців. А восени вже завантажуємо камери овочами на довготривале зберігання. І це єдиний вихід. Восени пропозиція овочів надлишкова. Або віддавай за безцінь, або чекай на ціну, ризикуючи, то товар почне псуватися. Сховище знімає ці проблеми. За тиждень-два до приморозків спокійно збираємо урожай, чистимо, маркуємо, закладаємо. Реалізувати не квапимося. Навіть узимку. Лише зараз починаємо моніторити ціни й готуватися до продажів. Нам важливо попасти в нішу, коли минулорічні овочі вже продані, а нових ще немає.
Продаємо через оголошення в інтернеті, оптом, у роздріб. Нам закрита лише дорога до супермаркетів, бо ми ні є платниками ПДВ. Хоча іноді їхні представники все одно звертаються, але називають такі смішні ціни! Нам є сенс вирощувати цибулю, моркву і капусту, якщо їхня гуртова ціна не нижче 5 грн, буряка – не менше 7-10 гривень. До того ж мережі – найвередливіший клієнт. Хочуть за невеликі гроші ідеальний товар. А не продали – оформили повернення. Утім бувало, що ми з торговельними мережами все ж таки досягали згоди. Прискипливо відбирали для них товар, ретельно готували, щоб був чистим, однорідним. А потім приїжджали до маркету і… свого товару не знаходили. Така ось система.
А недалеко від нас відкрили «Екомаркет». Поїхали з братом поспілкуватися з керуючим. Кажемо: «На відстані три кілометри від вас є холодильники з гарною продукцією. Давайте укладемо угоду й ви матиме якісний товар всю зиму до весни». «Ні, — відповідають. — Весь наш товар повинен поставлятися з нашого логістичного центру». А нам туди везти не вигідно.
Іноді здається, що з кожним роком проблем лише більшає. Із початком військових дій на сході і півдні позбулися ринків збуту, минулорічний карантин через закриті магазини й ринки загальмував підготовку техніки до сезону, уповільнив продажі, ще й торгувати довелося у спеку в масках, що дуже непросто. Податки ростуть – щомісяця кожен із нас відраховує по 2600 грн. Тарифи на електроенергію, якою живляться насоси для поливу, взагалі не мають спину. Якщо на оптовому ринку овочів діє правило «чим більший опт, тим більші знижки», то в українській енергетиці все навпаки: чим більше споживання, тим вищий тариф. Лінія, яку тягнули десять років тому, перестала покривати потреби сучасного господарства, а лічильники, налаштовані на певний обсяг, не пропускають більше. Довелося замовити постачальнику більший ліміт, вносити більшу суму передоплати, замінити лінію й всі лічильники на потужніші. Тепер на більш потужні мінятимемо насоси. Суцільні витрати.
Через те не можемо собі дозволити нову техніку, відкладаємо будівництво нової теплиці під вирощування садової суниці, не їздимо по Мальдивах, просинаємося рано та готуємо трактори до сезону. Земля відтане, зробимо аналіз ґрунту й закачаємо рукави. А якщо буде вже дуже скрутно – знову затягнемо пояси: продамо з братом свої дорогі авто, купимо дешевші та вкладемо гроші в справу. Нам не вперше! Так і сховище будували.