Нові випробування = нові можливості
Більшість речей, що були важливими до війни, сьогодні стали другорядними. Натомість на перший план вийшли перемога України та продовольча безпека. Навіть більше – ПЕРЕМОГА І ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА СВІТУ! Утім, крім відомих нам проблем з системою у владних коридорах, залишилися й питання деградації ґрунтів, порушення сівозмін, відсутності суттєвого технологічного прогресу, втрата біорізноманіття, значна залежність від пестицидів і мінеральних добрив, зміна клімату.
Я не знаю, чи варто саме зараз обговорювати питання і проблеми, які були важливими в мирний час і відкладались на потім, проте точно варто про них думати. Навіть в умовах війни, коли невідомість є чи єдиним достеменно відомим фактом.
Ще на початку року ми говорили, що в умовах надзвичайно високих цін на засоби виробництва 2022 рік стане роком випробування нових технологій, що дозволять не лише заощадити, але і збільшити ефективність виробництва. Війна загострила ці питання і додала до них необхідність ретельного аналізу помилок і рішень та адаптації технологій під індивідуальні потреби підприємства, аби досягнути цілей, які кожному підприємству варто окреслити перед собою на цей і наступні роки.
Ніби все просто: аналізуєш попередній сезон (чи декілька), знаходиш проблемні місця, визначаєшся з можливими рішеннями і впроваджуєш те, що дозволить максимально ефективно вирішити проблему. Проте практика показує, що нічого простого в цьому алгоритмі немає. Завжди відчувається нестача – або кваліфікованих людей, або ресурсів, або часу, тощо. Відповідно до розуміння потенціалу агропідприємства вибудовуються й цілі – реалістичні, конкретні, вимірювані, з чітким розумінням відповідальних за їх досягнення та визначеним часовим проміжком.
Цілі повинні відштовхуватись від індивідуальних особливостей вирощування на підприємстві, коли є чітке розуміння джерела втрат або ж ланки неоптимального використання ресурсу, як-от: низька схожість насіння, відсутність належного протруєння (ранні посіви вимагають більше ніж «стандартний набір»), неправильний вибір строків сівби, недотримання швидкості та/чи глибини висіву, неоптимальна норма висіву, відсутність належного захисту насіння чи посівів особливо на ранніх етапах їх розвитку, наявні обмеження розвитку кореневої системи при ущільненні орного шару ґрунту, неоптимальний вибір системи живлення культури тощо. І це лише перший місяць вегетації…
Далі більше – систематичний моніторинг стану посівів, аналіз чинників, що вплинули на розвиток культури протягом сезону, до і після збирання врожаю. Можливо хтось здивується, проте в 2021 році однією з найбільших проблем в технологічному процесі вирощування озимої пшениці стали втрати при збиранні, які за оцінками окремих експертів становили до 10%, а це, на хвилинку, біля 3 млн тон зерна, або майже $1 млрд недоотриманого доходу.
За всіх обмежень, з якими наша країна і аграрна галузь зокрема зіткнулася вже в цьому році, саме на моніторингу та тестуванні технологій я би зробив окремий наголос. Вирішили відсіятися швидко? Приймаємо! Проте важливо при цьому зробити на кожному полі 2-3 тестових проходи із зміненою швидкістю висіву, аби на кінець року мати чітке розуміння можливостей і потенціалу поля, техніки, тощо (звичайно якщо при цьому ви були протягом сезону в полі і спостерігали за розвитком посіву не з «дороги», а, наприклад, для кукурудзи збираючи в полі інформацію щодо двійників, пропусків, однорідності проходження фаз розвитку, формування качанів і їх виповнення, тощо).
Те саме застосовуємо і до будь-якого іншого елементу технології: захисту, живлення чи технології обробітку ґрунту. Прийняли рішення. Втілили його. Зібрали дані. Перевірили доцільність.
Так, зараз не найкращий час для повномасштабного впровадження будь-якої нової технології. Адже процес підготовки включає не лише власне технологічні зміни, але й зміни у свідомості, розумінні проблематики і ретельному опрацюванню шляхів її вирішення. Проте чому б цього року агропідприємствам не почати б з мінімально можливих кроків?
2022 виглядає саме тим роком, коли варто почати розглядати відновлювальне/вуглецеве землеробство, яке за умови правильного впровадження здатне суттєво зменшити потребу в засобах виробництва. А це і паливо, якого зараз фізично не вистачає. Це і добрива, ефективність використання яких на більшості посівів залишає бажати кращого.
Так, однією з основ здорового ґрунту є жива мікробіота, запорукою наявності якої, окрім ґрунтових умов, є живі рослини. То чому в цьогоріч не спробувати зайнятися сидератами, які крім переваг, що несе із собою підтримання здоров’я ґрунту, сприяли б збільшенню його вторинної родючості (не через збільшення органічної речовини ґрунту, а через збільшення доступності поживних речовин наявних в ґрунті)?
До війни одним з актуальних напрямків розвитку сільського господарства було карбонове землеробство що, окрім збереження вуглецю, сприяння збільшенню органічної речовини ґрунту та мінімізації антропогенного впливу на зміну клімату, дозволяло претендувати на отримання зелених облігацій та низки інших видів фінансування. І я не виключаю: тим, хто пов’язує своє майбутнє з роботою на українських ланах, можливо вже зараз варто почати собі ставити й такі цілі…
Цілі, що визначатимуть наше майбутнє.