Нова реальність із ціною на мед
За час, що минув від завершення медозбору, ситуація з цінами на мед суттєво змінилася. Спочатку у роздрібному сегменті, а потім і в оптовому.
По-перше, після усвідомлення роздрібними мережами сумної ситуації з урожаєм, ціни на полицях магазинів почали повільно зростати (на ринку при прямих продажах бджолярів ціни на мед підвищилися ще 2-3 місяці тому).
По-друге, імпортери з ЄС також встигли усвідомити «медову» реальність.
По-третє, різко зросли квоти на безтарифний імпорт у ЄС.
Усе разом це означає, що оптовий сегмент українського медового експорту починає жити за цінами, наближеними до європейських. За орієнтир можна брати ціни заготівельників у Східній Європі.
Український мед і його канал постачання до ЄС мають властивості, які вкупі з певною натяжкою можна назвати унікальними: коротке логістичне плече, низька собівартість, якісний продукт і традиційні сорти, придатні для купажування з європейськими. Але за експорту до ЄС, куди йде переважна частина меду з України, ціна визначається ціною й наявністю меду у всіх постачальників, які намагаються продати його в ЄС, а таких чимало. І приблизно така ж картина буде в США: є в кого купувати, крім України.
Для країн ‒ нетто-експортерів, які продають мед як сировину, будь-яка контрактна ціна ‒ добра, якщо дозволяє заробити. У них одна зброя в боротьбі за контракт ‒ демпінг.
Це не було б так критично, якби йшлося лише про конкуренцію між постачальниками якісного продукту. Але за покупця змагаються і постачальники меду, «якісно» розведеного сиропом. У цьому особливо досягли успіху експортери з Південно-Східної Азії. Імпортер хоче дешевше ‒ будь ласка. Всі аналізи проходить, а ціна нижча. Всі знають, що це ‒ фальсифікат, але прибуток застить очі.
Якщо прямо запитати кінцевого покупця, ніхто не обере підробку. А як не питати, а поставити її за низькою ціною ‒ придбають та із задоволенням з’їдять. Саме тому у США та Європі на полицях повно фальсифікату, хоча до імпортованого меду висуваються найсуворіші вимоги.
Китай і раніше намагався витісняти частину меду, що імпортується до ЄС, своїм. І свіжа статистика засвідчує, що йому це вдається. Майже 30% китайського меду постачається до країн Євросоюзу: Бельгії, Польщі, Нідерландів, Німеччини та Іспанії.
Свій мед хоче продати до ЄС і Аргентина, де очікують щедрий урожай. А ще ‒ Індія й Бразилія, яких Трамп налякав загороджувальним тарифом на імпорт у США. На наше щастя, меди цих країн нетипові для Європи.
Продуктом із Південно-Східної Азії чи Південної Америки непросто замінити український соняшниковий мед ‒ найбільше недооцінений на батьківщині. Він ідеальний для виробництва крем-меду й забезпечує пристойну додану вартість (саме так ми його й використовуємо на «Пасіка 21»). Так, це поки нас захищає. Але як довго ситуація буде незмінною? Це стане зрозумілим через рік-два після оцінки європейськими імпортерами споживчих властивостей нових купажів.
На жаль, не відразу можна буде оцінити й ефективність нових заходів у ЄС, які зобов’язують фасувальників зазначати повний склад купажу з відсотками за країнами. Це змусить увесь ланцюг постачання посилити контроль за якістю купажів. Але чи це вплине на закупівлі і як саме, ми побачимо теж не відразу.
Сьогодні на оптову закупівельну ціну українського меду за експорту до ЄС впливає низка чинників. Знижують:
• конкуренція з іншими нетто-експортерами в ЄС;
• демпінг випадкових та дрібних експортерів під час продажу меду як сировини;
• конкуренція з фальсифікованим продуктом (якщо він успішно проходить необхідні для імпорту до ЄС аналізи);
• нові правила сплати імпортного тарифу, які обмежують і без того небагатих обіговими коштами українських експортерів (запроваджена безумовна передоплата тарифу з подальшим поверненням через деякий час);
• складна логістика з високими ризиками;
• нова реальність із контролем закупівель усередині країни, що змушує експортерів уважніше ставитися до документів на мед, бо помилка може коштувати їм сплати ПДФО за куплений продукт замість бджоляра;
• висока відсоткова ставка на кредити;
• нові правила із заставами за вивезений товар і мінімальною митною ціною (все це ‒ турбота держави не про бджолярів, а про податки: продавати нижче за мінімальну ціну можна, та податки платити все одно з неї);
• зростання витрат на пальне й електроенергію.
Підвищують:
• збільшення квоти на безтарифний імпорт з України;
• попит у ЄС на український соняшниковий мед;
• повсюдний неврожай у Європі і значні втрати бджіл;
• майже повна відсутність перехідних запасів в Україні;
• суттєве зростання привабливості продажів уроздріб на внутрішньому ринку для бджолярів;
• посилення контролю за якістю та складом купажів у ЄС (постачання фальсифікату може ускладнитися);
• нові правила маркування точного складу купажів у ЄС (покупці навряд чи полюблять мед із Китаю).
І який же висновок? Українським бджолярам треба об’єднуватися, щоб створювати додану вартість і поступово виходити з ринку меду як сировини.