Не намагатися продавати те, що виростив, а вирощувати те, що можна вигідно продати

Українських аграріїв зазвичай називають фермерами, виробниками, власниками землі, ба, навіть колишніми колгоспниками. Втім, ринкова економіка поступово, але безповоротно, переорієнтовує кожного, хай там як він сам до цього ставиться і як його бачать інші. Нині сучасний сільгоспвиробник — це вже учасник ринку, підприємець.

 

Основний принцип, за яким діє ринок, — не намагатися продавати те, що виростив, а вирощувати те, що можна вигідно продати. Причому кожен неодмінно буде у виграші, якщо робитиме власну справу. А тому, віднайшовши «своє місце» на ринковій арені, аграрій стає її справжнім гравцем. І запорука його успішності — в переоцінці взаємозв’язків — із трейдерами, елеваторниками, логістами, переробниками.

 

Саме цим принципом я керувався, створюючи бізне с. Щоб досягти успіху, треба було зосередитися на тому, що виходить найкраще. Торгівля — не виняток. За своєю суттю — це спосіб задоволення потреб: продати вироблене або придбати необхідне. Проте, щоб правильно продавати, не обов’язково вирощувати — треба вміти вести діалог і налагоджувати бізнес-партнерство.

 

Загалом торгові відносини в зерновій галузі щоденно потребують вирішення багатьох питань: хто сьогодні дає кращу ціну, де терміново знайти транспорт, як підвищити якість товару, коли притримати чи «скинути» продукцію… Хай там як, ринок — це мережа зв’язків, а трейдер — це своєрідний ринок в мініатюрі.

 

Неможливо сказати напевне, чи матиме колись успіх біржова торгівля в Україні. Натомість уже сьогодні лінійний елеватор є майданчиком, де виробнику світовий ринок відкривається як на долоні — через попит і закупівельні ціни. Водночас через сильний вплив валютного чинника та політичної невизначеності багато хто з гравців українського ринку все ще з недовірою ставиться до планування збуту врожаю. Проте іншої можливості цивілізованого спілкування зі світовим ринком як через торгово-логістичну систему внутрішнього ринку немає. Чого бракує? Взаємної довіри й обізнаності. А тим часом підстави та переваги для розвитку цього сегмента ринку має саме національний бізнес. У ньому, як показує практика, сьогодні неможливо та й немає сенсу ставити надто далекі цілі: виграє той, хто вчасно та вдало реагує на виклики ринку. Попри природну безсистемність і складну прогнозованість торгової діяльності прибутковість торгово-сервісного бізнесу передусім залежить від інфраструктури компанії, оптимізації процесів комунікації всередині та постійного вдосконалення якості послуг. У нашому випадку це можливо завдяки замкнутому циклу компанії-трейдера.

 

Усім відомо, як працює елеватор? Зберігає зерно, очищує його, сушить. Утім, помилковим було б вважати найвитратнішою статтею зернового складу енергоносії на кшталт підприємства з переробки продукції. Набагато більші суми тут витрачаються на маркетинг. На практиці — без системи залучення товару та схем відвантаження елеватор є просто коморою. Та коли є оборот, ці вкладення виправдовуються. Що ж стосується аграрної логістики, то її можна порівняти із замовленням таксі в час пік. Зрештою, час і мета виправдовують вартість, яка, втім, ніколи не буде вищою за ринкову. Й тут як повітря потрібні інвестиції, нові машини та професійний менеджмент. Своєчасність — це довіра партнерів не на один рік.

 

Хай там як, трейдинг — це спілкування. І воно сьогодні дорого коштує. Це постійні контакти, обмін інформацією…  Що більше віддаєш, то більше згодом отримуєш — саме так вибудовується бізнес-комунікація. На її фундаменті й народжується ефективність трейдингу.