У 2020/21 маркетинговому році Україна збереже світове лідерство з виробництва та експорту соняшникової олії та шроту

Нині у вітчизняній олійній галузі склалася непроста ситуація, коли виник дефіцит олійної сировини для промислового перероблення у межах до 5 млн тонн, внаслідок чого завантаженість олійнодобувних заводів не перевищує 60%. Багато експертів уважають причиною браку сировини торішній недобір урожаю, спричинений несприятливими погодними умовами. Почасти це правильно, ми справді торік зібрали менше соняшнику: згідно з офіційною статистикою — 13 млн тонн. Закономірно, що недобір урожаю дещо впливає на зростання ціни на соняшник. Хоч основний вплив на підвищення цін на олійні культури має зростання цін на соєві боби на світовому ринку та на олії. 

Проте вочевидь причини виникнення дефіциту на ринку насіння соняшнику та його подорожчання в іншому. Аналізуючи офіційну статистику, можна дійти висновку, що реальних підстав для зростання цін на соняшник немає і багато в чому ситуація була створена штучно — внаслідок постійного акцентування на тому, що соняшник згорів, що соняшнику немає. Чи насправді це так? Так, недобір урожаю є. Але якщо сумарно ми зібрали 13 млн тонн соняшнику (а за даними USDA — 14 млн тонн), то такий урожай поступається тільки тогорічному рекордному врожаю. Натомість педалювання теми неврожаю призвело до подорожчання соняшнику до 770–800 дол./т. Але ж форвардні контракти було укладено з урахуванням ціни 390–400 дол./т. Відповідно, той, хто мав соняшник, відмовився його продавати за форвардними контрактами, бо ціна на соняшник на готівковому ринку вдвічі вища. Окрім того, фермери не поспішають його продавати в очікуванні більшого зростання цін. Таким чином, виникла ситуація, коли наші переробні заводи працюють упівсили, бо не можуть купити соняшник, хоч він і є, тому що всі очікують зростання цін. Відповідно, не добрали сировини наші переробні підприємства, зокрема й великі, які не мають змоги постачати олію на експорт за укладеними форвардними контрактами. 

Небезпека такої ситуації для вітчизняної олійно-жирової галузі не лише у втраті прибутків, а й ринків збуту. А завоювати ринки збуту дуже важливо. Нас дуже легко з них може витіснити та сама Росія, яка, щоб завантажити свої заводи, збільшила вивізне експортне мито на насіння соняшнику до 30% (165 євро). На жаль, у нас до таких заходів держава не вдалася, натомість, порівнюючи з минулим роком, ми в 10 разів більше експортуємо насіння соняшнику поточного маркетингового року. 

Хочу нагадати, що олійна галузь Україні нині посідає перше місце у світі, 60% світової торгівлі олією належить Україні. Це величезний труд, зокрема й щодо дотримання балансу інтересів між аграрієм і переробником. Сьогодні за день заводи переробляють 50 тис. тонн соняшнику — це означає, що аграрії отримують за сировину 1 млрд гривень, за місяць — 30 млрд. Ось такі масштаби виробництва. Проте нині баланс інтересів, коли аграрію було вигідно сіяти, а переробним підприємствам переробляти соняшник, дещо порушується. Переробники опинилися в гіршому стані. Деякі підприємства навіть працюють у збиток, але йдуть на ці втрати, щоб виконати форвардні контракти й зберегти ринки збуту. Бо іншого виходу вони не мають. 

Те, що нині відбувається на ринку, ми вже проходили. Що буде далі? Зрозуміло, якщо ціна на соняшник буде 800 дол./т, то цього року ним засіють не 6 млн гектарів, а 7 млн, бо соняшник нині найприбутковіша культура. І таким чином аграрій компенсує свої втрати від недобору врожаю. 

Нині затрати на 1 га становлять 10–15 тис. гривень за середньої врожайності соняшнику 2 т /га аграрій має мінімум 30 тис. грн/га прибутку від реалізації соняшнику. Тому соняшник будуть сіяти, а відповідно, й переробляти. 

Переконаний, ми все одно знайдемо спільну мову з аграріями. Змусити їх реалізовувати свою продукцію ми не можемо, але, думаю, що з початком посівної, коли аграріям потрібні будуть кошти, вони потроху почнуть продавати наявний соняшник. Тому здоровий глузд та економічна складова візьмуть гору.