Креветковий бізнес розвивається і робить ставку на УЗВ

Після 2020 року, коли Україна щорічно купувала за кордоном близько 2,4 тис. тонн креветок, у сфері аквакультури почалися значні зміни. Цьому сприяли одночасно кілька чинників: удосконалення законодавства, державна підтримка агросектору, впровадження інноваційних технологій і зростання внутрішнього попиту на якісну, локально вироблену продукцію.

Креветковий бізнес, який ще донедавна сприймався як екзотика або винятково імпортний сегмент, нині поступово перетворюється на повноцінну частину української аквакультури. Формуються фермерські господарства у різних регіонах країни ‒ від центральних до південних, які вже не лише експериментують, а й упроваджують серйозні технологічні рішення.

На першому етапі становлення галузі, до 2020 року, в Україні майже не виробляли креветку ‒ вона імпортувалася переважно з В’єтнаму, Індії, Таїланду, Аргентини й Еквадору. Лише з початком нової декади з’явилися перші приватні ініціативи у сфері вирощування креветок у системах замкнутого водопостачання. Поступово цей напрям почав набувати ознак індустріалізації: з’явилися спеціалізовані ферми, навчальні програми, бізнес-інкубатори та регіональні ініціативи з популяризації аквакультури. Значну роль відіграла й можливість залучення грантів та пільгового кредитування на відкриття невеликих ферм.

Технічна база сучасних українських креветкових господарств орієнтована насамперед на системи установки замкнутого водопостачання (УЗВ), котрі дозволяють підтримувати постійні умови вирощування незалежно від зовнішніх кліматичних впливів. Ці системи базуються на поєднанні біофільтрації, механічного очищення, стерилізації води ультрафіолетовими лампами й автоматичного контролю параметрів. Ферми застосовують сенсори, що в реальному часі відстежують температуру, рівень рН, концентрацію кисню, солоність та інші показники, критично важливі для життєдіяльності креветок. Такий підхід не лише запобігає захворюванням, пов’язаним із нестабільними умовами, а й оптимізує витрати на корми, електроенергію й воду.

Крім того, автоматизовані системи годівлі не чинять надмірного навантаження на біосистему, а спеціальні інтелектуальні алгоритми обирають оптимальний режим годівлі залежно від віку та розміру креветки.

Паралельно з інженерними рішеннями все більше уваги приділяється біотехнологіям. Зокрема, вітчизняні аквафермери використовують пробіотики для покращення мікрофлори у воді, мікроводорості ‒ для підтримки здорового травлення у креветок, біофільтри з нітрифікуючими бактеріями ‒ для зменшення концентрації токсичних речовин, що накопичуються в процесі життєдіяльності. Активно впроваджуються і технології генетичного добору.

Системи УЗВ мають очевидні екологічні переваги:

‒ споживають у десятки разів менше води, ніж традиційні ставки чи відкриті системи;

‒ не потребують прямих скидів у довкілля;

‒ дозволяють повторно використовувати воду завдяки багаторівневому очищенню;

‒ не потребують використання антибіотиків і запобігають занесенню патогенів.

У регіонах із обмеженим доступом до якісної води такі системи ‒ практично єдиний варіант для сталого виробництва морепродуктів.