Агрономія
Головне:
Точка зору

Гарантувати прибуток сільгосппідприємству в мінливих умовах здатний лише агроном-економіст

Василь Смолій
генеральний директор ТОВ «Горинь Агро»
Поділитись:

Сьогодні виробникам сільськогосподарської продукції доводиться стикатися з цілою низкою викликів. Один із них — це агресивна цінова політика. За останні роки відчутно піднялася ціна на всі матеріально-технічні ресурси, людська праця подорожчала в рази, а плата за оренду землі за п’ять років у нашому підприємстві зросла від 100 до 175 доларів за гектар.

Сукупно затрати на гектар із кожним роком зростають, а прибуток стає меншим. Крім того, доводиться боротися з кліматичними змінами, які є неминучими. І це не лише посуха, а й шквальні дощі, неправильний розподіл опадів. Торік у нас за десять годин випало понад 100 мм опадів — четверта частина річних, залишивши «вимочки» на полі та вимивши частину азоту.

За таких умов забезпечення гарантованого прибутку господарству залежить від уміння адаптувати господарство до нових реалій. Тому кожне підприємство вносить зміни в агротехнології. Однак в одних це виходить ефективно, а інші — зазнають невдач. Чому так відбувається? З власних спостережень я переконався в тому, що чимало аграріїв припускаються типових помилок.

Причиною 90% невдач є неякісне проведення обробітку ґрунту: недотримання глибини оранки, культивації, сівби тощо. Часто ті, хто господарює на землі ще з часів колгоспів, добре засвоїли, що для уникнення втрат комбайном треба добре змолотити зерно, але чомусь не бачать зв’язку між обробітком ґрунту й кількістю зібраного врожаю. Проте раніше в полі багато працювали технікою, а тепер знають, що ці операції призводять до утворення плужної підошви та затвердіння ґрунту. Тому не можна триматися за технології, якщо вони не забезпечують результат, бо це загрожує банкрутством. Треба шукати нові, ефективніші й економічно обґрунтовані технології, які дозволять збільшити прибуток господарства.

Наприклад, щоб зменшити наслідки злив, а саме вимивання азоту, ми запровадили дробне внесення норми речовини за 2–3 рази. Ефективність нововведення — суттєва: отримали вищу врожайність кукурудзи мінімум на 1 т/га, а ріпаку — 3 ц/га, що в грошовому еквіваленті це додаткові відповідно 150 і 120 доларів на кожному гектарі. Водночас наші сусіди вносили весь азот за один раз і через зливи недоотримали по 2–4 тонни кукурудзи з гектара. Ще один приклад: раніше наше підприємство збирали по 2–2,5 тонни сої з гектара. А після того як почали готувати насіння тільки на насіннєвому заводі, отримали прибавки врожаю 0,5–1 т/га — чистий прибуток був мінімум 140 доларів. Тобто обґрунтоване нововведення дає позитивний результат.

Друга поширена помилка — це економія на якісних препаратах. Торік я бачив результати застосування гербіциду, купленого в інтернеті: фермер спалив поле пшениці, а на бур’яни препарат навіть не подіяв.

Третя — низько кваліфіковані механізатори. Тобто фермер готовий «на удачу» довірити некомпетентним працівникам виконання операцій, від яких залежить результат. Натомість, узявши на роботу відповідального професіонала за достойну зарплатню, фермер поверне вкладення в кількаразовому розмірі. Бо прибутковість господарства залежить безпосередньо від людей, що працюють на полі, — механізатора, інженера і найбільшою мірою — від агронома.

Успіх підприємства залежить від важливого чинника, що мало хто враховує: агроном має бути агрономом-економістом, уміти прораховувати зиск для підприємства від кожної операції на полі, а не керуватися тільки «інтересами» рослин. Агроном повинен розуміти економіку загалом, щоб тримати баланс розподілу витрат: взяти дорожче насіння й дати менше добрив, чи, навпаки, взяти дешевше насіння, але дати під нього більше добрив. І ця загальна економіка має складатися перед початком аграрного року, а не на полі, по факту. Коли ж агроном не поінформований про вартість культур і їх рентабельність, не розуміє фінансової частини планування, це загрожує неправильному розподіленню коштів, неефективному впровадженню ноу-хау — наприклад, здороженні низькоприбуткової культури.

Тому в нашій практиці бізнес-план складають директор, агроном і бухгалтер. На цьому березі домовляємося про те, що і як ми робимо, вираховуємо рентабельність, прибуток, EBIDTA. І тільки після цього починаємо працювати.

Поділитись: