Формування систем землеробства в країні відбувається
Найбільший вплив на вибір фермером системи землеробства мають успіхи сусіда — колеги-фермера. Можна сприймати чи не сприймати його технологічні підходи, але якщо в тих самих ґрунтово-кліматичних умовах на суміжних полях він досягає успіху, тоді як у вас постійні проблеми, то це мимоволі перетворюється на головний рушійний фактор, який спонукає змінити погляди.
А коли з’являється інтерес до нової системи землеробства, з’являється інтерес і до відповідних інструментів. Починається пошук аргументів «за» і «проти», логіки їх застосування. Тобто фермер у цей момент повинен поставити себе на місце учня, а це буває дуже важко.
Звісно, сьогодні одним із головних джерел інформації про землеробські технології є фірми, що продають техніку. Несення ідей у маси є процесом нешвидким і витратним, тому семінари й конференції по нових технологіях проводять здебільшого ті, хто щось продає. Такі компанії роблять благу справу: вони, вирішуючи свої питання, надають інформацію, на яку існує попит. Їхні спеціалісти все ж таки не теоретики, а практики і можуть розказати й показати, як усе працює. Проте до продавців у селян є недовіра, тому вони бачать у цих заходах спробу їм щось «впарити». У мене була ситуація, коли я брав участь у конференції, на якій із доповідями виступали представники компаній — виробників техніки. А наприкінці був мій виступ. Потім учасники ділилися зі мною своїми враженнями: «Ми, кажуть, спали, поки нам тут щось намагалися продати. А як почули слова людини, яка розповідає про свій досвід, про реальні селянські проблеми та як їх вирішувати, прокинулися». Тобто це ще раз підтверджує, що для фермера немає достовірнішої інформації, ніж досвід свого колеги.
Вітчизняна наука, на жаль, не є носієм чогось передового. Навпаки, вона виступає в ролі опозиції до нового. Бо нове йде всупереч тому, до чого наука звикла. Вона не допомагає практикам освоювати нові технології, а допомагає в сумнівах тим, хто сумнівається. Ось я нещодавно спілкувався з одним науковцем із Бразилії й цікавився в нього про роль бразильської науки в розвитку популярної там технології ноу-тілл. Він сказав, що першими цю технологією почали впроваджувати практики. А науковці, своєю чергою, побачили в їх діях відповіді на ті запитання, над якими вони працюють. Скажімо, що ноу-тілл може бути інструментом у розв’язанні проблеми ерозії ґрунту. Однак важливо ось що: якби наука не підтримала практиків, то вони не досягли б тих успіхів, які ми можемо бачити сьогодні. Адже не в кожного практика є можливість і час закладати досліди, відпрацьовувати різноманітні агроприйоми або аналізувати одержані результати. Тому якщо науковець займатиметься інноваційними питаннями, він буде затребуваним.
А якби я слухав наших науковців, то, напевно, ніколи не перейшов на ноу-тілл, а лише укріпився б у своїх сумнівах. Роль науковця для фермера можна порівняти з роллю лікаря для хворого: якщо йому після розмови з лікарем не стало легше, значить лікар поганий. І якщо фермер не одержав від науковця жодних ідей, які подарували б йому надію на поліпшення господарювання, то така наука не має жодної соціальної користі.
Тому ми бачимо сьогодні прихід в аграрне виробництво людей без сільськогосподарської освіти. Бо вони не обтяжені тими фундаментальними знаннями, які викладають в аграрних вишах і які часто потім заважають. Люди з інших сфер виявляються більш прагматичними та відкритими для сприйняття нового досвіду — вони готові навчатися. Причому не в академічних науковців, а в успішних практиків.
Я за фахом інженер-гідротехнік, свого часу працював у галузі зрошуваного землеробства й над цією самою темою працював в аспірантурі. Коли став фермером, намагався на своїх землях відновити зрошувальну систему. Однак із цього нічого не вийшло: часи були такі, що поливні установки більше розвалювали, ніж створювали. Тому довелося переорієнтовуватися на ті системи землеробства, які були в степовому Криму доступними без зрошення. Саме так я й став прихильником ноу-тілл: практика, а не наука сказали своє вирішальне слово.