Епоха золотої жили в овочівництві вже минула

 

Ситуація з цінами на овочі вже не вкладається у звичні коливання, коли за надзвичайно прибутковим роком іде пара невдалих, а потім знову прибутковий. Від 2014 року істотно змінилася економіка: гривня девальвувала, митне законодавство стало лояльнішим до імпортерів, зменшилася купівельна спроможність українського покупця. Значно ускладнилося, а то й унеможливилося постачання на великий ринок — у Росію. Збільшилися податки та витрати на оплату праці. Усе це разом підштовхує фермерів до об’єднання, пошуку нових ринків збуту, постійного навчання та вдосконалення технологій.

 

За 20 років фермери звикли, що у вдалий рік треба накопичити грошей, щоб потім пережити пару невдалих. Коли рік був неврожайним, ціни на овочі росли, поки їх не обмежував імпорт. Це працювало, коли долар був по 5 і 8 гривень. Українського фермера захищало мито, яке нараховувалося за внутрішніми цінами. Мито, ПДВ та витрати на логістику робили імпорт нерентабельним за ціни до 7 гривень за кілограм овочів, тобто ціна не опускалася нижче 80–90 євроцентів.

 

Зараз долар виріс майже до 26 гривень. Мито та ПДВ на імпортні овочі зменшилося в 2,7 раза. Стало рентабельно імпортувати цибулю по 10–12 грн/кг (31–37 євроцентів/кг).

 

Отже, фермеру вже не бачити 25 гривень за кілограм цибулі, як це могло бути за попередньої системи оподаткування. Не працює модель, яка дозволяла фермерові заробити у вдалий рік 700–800%. Теперішня маржа у найсприятливіших умовах раз на три роки становить 250–300%. Це величезні цифри, але вони не дозволяють перечекати кілька поганих років. Високі прибутки у вдалі роки дозволяли фермерам нічого не змінювати, якщо вони навчилися вирощувати. Їм не потрібно було ні експорту, ні кооперації, ні довготермінових контрактів з мережами супермаркетів. Фермер так би й жив.

 

Тепер аграріям реально бракує оборотних коштів, адже більшість витрат зросли відповідно до курсу долара, а заробіток зменшився. Фермери починають задумуватися: яку культуру вирощувати вигідно, як вдосконалити технологію та зменшити собівартість, як експортувати.

 

Експорт до країн Євросоюзу та Азії передбачає сертифікацію за стандартами Global GAP. А це означає, що треба змінювати технологію, застосовувати тільки дозволені пестициди, суворо дотримуватися норм та термінів обробітку. Офіційно працевлаштовувати працівників, обладнувати робочі місця, організовувати харчування, встановлювати біотуалети на полях. Не можна викинути чи спалити плівку та крапельну стрічку, їх мають утилізувати спеціальні підприємства. Міжнародні норми — це добре для споживача. І це стимул для виробника. Той, хто не сертифікується, не матиме змоги експортувати. Значить, недоотримає мінімум 20% повернення ПДВ. Плюс вища ціна єврозони або азійських країн, де вигідно продавати лише здоровий продукт.

 

Також експорт неможливий без кооперації невеликих фермерів. Так можна мінімізувати витрати на відрядження та представництво за кордоном. Можна сформувати товарні партії, закупити оптом добрива та ЗЗР, організувати навчання тощо. Без цього дрібний фермер приречений.