Експортні перспективи
У цьому році логістичний потенціал України у декілька разів перевищуватиме реальний експорт агропродукції. Завдяки ЗСУ маємо стабільну роботу Українського коридору, який забезпечує близько 80% експортних відправок. Також немає перепонів до транспортування агропродукції суходолом та через Дунайські порти. Ба більше, за останній рік багато компаній, в тому числі за рахунок донорських програм, поповнили власні парки вагонами-зерновозами, що також сприятиме зниженню цін на внутрішні перевезення.
Суттєве зменшення експортних відправок у порівнянні з минулими роками змушує логістичний ринок адаптуватися. Відповідно витрати на логістику цього року будуть значно меншими, що сприятиме отриманню агровиробниками більш справедливої і кращої ціни на агропродукцію. Загалом вартість логістики становитиме близько 10-15%.
Наразі ставки фрахту стабілізувалися і навіть знизилися до сезонних мінімумів, і цим потрібно вдало скористатися. Для цього бажано в період низьких цін зафіксувати фрахт на максимально довгий період своїх логістичних потреб. Ураховуючи те, що наразі найдешевші ціни перед періодом експорту пізніх зернових, агровиробники контрактують логістику аж до весни 2025 року. Така практика постійно використовується у Європі. Вона дозволяє зафіксувати економіку збуту продукції й дає виробнику впевненість, що він не стикнеться з логістичними розривами або катаклізмами.
Адже згодом зростання цін на агропродукцію призведе до активізації ринку перевезень й, відповідно, зростанню ставок фрахту.
Цього року спостерігатимемо скорочення темпів експорту. Зокрема, кукурудзи за кордон піде на 11 млн тонн менше, ніж торік. Ця зернова вимагає чи не найбільше серед всіх культур інвестицій на гектар й площі під цією культурою скоротились майже учетверо через те, що агровиробники в умовах певних ризиків надали перевагу продуктам рослинництва з більш дешевою технологією виробництва. Тому експортний потенціал кукурудзи цього року становитиме 18,5 млн (минулого року експорт зернової становив 29,5 млн тонн. І охочих купувати українську кукурудзу буде більш ніж достатньо.
Думаю, що Китай, попри політику підтримки власних виробників, залишиться привабливим ринком для експортерів української кукурудзи. До того ж недавно КНР активізувала торговельні відносини з Аргентиною та Бразилією.
Також наша зернова матиме попит у країнах Північної Африки, Західної Європи, Туреччини, Близького Сходу попри ризики у Червоному морі.
Ураховуючи те, що Туреччина ввела тимчасові обмеження на імпорт пшениці та олійних культур, це, окрім сезонного фактора, дає додаткове відображення на цінах. Зокрема, вартість пшениці, експорт якої цього року зменшиться на 3 млн тонн, впала майже на 20 дол./т у напрямку чорноморських портів. Звісно, якби імпорт до Туреччини був би більш відкритим, такого суттєвого падіння цін не було. Щоправда, починаючи з жовтня, вартість пшениці поступово зростатиме, коли буде зібрано урожай в північній півкулі, де зосереджено близько 60% світового виробництва цієї культури.
У порівнянні 2023/24 МР виробництво ріпаку цього року зменшилось на 21%. Проте із реалізацією цієї олійної за кордон проблем немає – Україна щороку експортує 80-90% ріпаку до країн ЄС, маючи найкоротше логістичне плече.
А ось з експортом сої до Євросоюзу не все так райдужно й частка України в експорті цієї культури до Країн Співдружності не перевищує 10%. Основна частка сої до ЄС експортується з Бразилії, Південної Америки та США.
Збільшувати частку експорту сої до ЄС нам заважає відсутність законодавства щодо виробництва ГМО-сої, якої в Україні, попри заборону, вирощується доволі багато. І затягуванням розв’язання цього питання наша країна заганяє себе у пастку. До того ж з 1 січня 2025 року неможливо імпортувати жодну тонну сої в ЄС без простежуваності ланцюжка вирощування до самого поля і без підтвердження того, що на тому полі не було здійснено вирубки лісів або осушування боліт. Соя та продукти з неї повинні мати відповідні сертифікати. Відповідно, це буде певним бар’єром для того, щоб збільшувати експорт сої в Європу у найближчій перспективі. Тому потрібно прискорити гармонізацію законодавства з ЄС, щоб Україна, коли стане повноцінним членом європейської спільноти, працювала б за загальноєвропейськими правилами.
Наразі ж альтернативою європейським ринкам для української сої стануть Китай, Північна Африка, Туреччина тощо.