Єдиним покупцем землі сільгосппризначення має бути держава

 

Нині українське суспільство розділилося на два табори: прихильників негайного зняття мораторію на продаж землі та тих, хто вважає, що неконтрольований продаж української землі стане небезпечним для держави. Де ж істина, та сама золота середина, за якої, як кажуть, і кози ситі, і сіно ціле?

 

Усі ми достеменно знаємо: щойно буде дозволено продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, ці землі перейдуть українським олігархічним й іноземним орендарям, отож стануть поживним середовищем для розквіту величезної корупції, а села перетворяться на резервації, які поволі вимиратимуть. Тому, вважаю, ніхто не збереже для майбутніх поколінь землю краще, ніж самі селяни, які на ній проживають. На мою думку, найкращою альтернативою запропонованим законопроектам має стати такий: єдиним покупцем землі сільськогосподарського призначення має бути держава, а розпорядником викуплених паїв — Земельний банк або інша відповідна центральна установа. З наведених міркувань можна сформулювати основні засади Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення».

 

1. Покупцями земель сільськогосподарського призначення можуть бути лише сільські громади як юридичні особи, на території яких розташовані земельні ділянки.

 

2. Витрати на купівлю сільськими громадами земельних ділянок має відшкодувати держава, або платником можуть виступити українські фізичні та юридичні особи.

 

3. За українськими фізичними та юридичними особами — нинішніми орендарями земельних ділянок, що продаються, лишається право бути єдиним платником за договором купівлі ділянки сільською громадою та право на першочергове укладення із сільською громадою договору довготермінової оренди цієї земельної ділянки.

 

4. Після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки, що продається, право бути платником за договором купівлі цієї земельної ділянки сільською громадою та право укладення договору довготермінової оренди цієї ділянки надається на конкурсних засадах усім українським фізичним і юридичним особам.

 

5. З метою формування запасу земель для створення нових фермерських господарств в оренду одній особі не може передаватися більше ніж 80% викуплених земельних ділянок сільської громади.

 

6. Держава відшкодовує сільським громадам витрати на купівлю земельних ділянок шляхом зменшення передбачених держбюджетом для цих громад платежів із суми, одержаної сільськими громадами від оренди земельних ділянок.

 

7. Держава передає у власність сільській громаді частину державних земель сільськогосподарського призначення, розташованих на її території, в обсягах, порівняних з обсягами пайових земель, викуплених державою для сусідніх сільських громад. Решту земель держава передає в оренду товаровиробникам на конкурсній основі.

 

8. Громадянин України, який продав земельну ділянку в одній сільській громаді, може купити земельну ділянку такої самої вартості в іншій сільській громаді за її згодою.

 

9. Сільські громади можуть використовувати викуплені ділянки лише для передачі їх в оренду ринковим об’єктам господарювання. Сільські громади не можуть створювати прибуткових підприємств (колгоспів) шляхом використання викуплених земельних ділянок.

 

10. Для раціонального використання земельних ділянок сільські громади можуть здійснювати обмін земельних ділянок, розташованих на території громад, з іншими власниками й орендарями на певний термін чи назавжди.

 

Нині в Україні запроваджується так зване добровільне об’єднання сільських громад. Цей процес просувається з великими труднощами, оскільки, зважаючи на ринкові умови, важко примусити багате село приєднати до себе бідне. Відомо, що села, розташовані ближче до міст, центральних державних доріг, більше розвинені соціально й економічно, ніж глибинні, до яких щонайменше потрібно будувати дороги. Якщо ж сільська громада біднішого села матиме у власності земельну ділянку, то його з радістю візьмуть в об’єднану громаду з таким земельним «посагом». Тому, якщо покупцем землі стануть сільські громади, переваги очевидні.