Додана цінність народиться у кластері
Самодостатньої компанії не буває. Її досягнення залежать від допоміжних підприємств, довкілля й державної політики.
Причину переходу в зону неприбутковості (No profit zone) слід шукати по всьому ланцюжку створення доданої вартості, а саме – від виробництва сировини до реалізації готового продукту і впливу держполітики.
Розглянемо цю тезу на прикладі льонарства, яке свого часу було одною з найрозвиненіших галузей сільського господарства Житомирщини. Ще 20 років тому у структурі сівозміни льон становив близько 7% і давав до 70% грошових надходжень в галузі рослинництва. У 2015 році льоном було засіяно всього лише 2 500 га проти 46 000 до 1990-го! Нині фермери готові вирощувати цю культуру, бо грунтово-кліматична зона на Поліссі до цього дуже сприятлива. Утім, із ланцюжка доданої вартості випала переробка льону – із 11 заводів на Житомирщині залишився тільки один! Зауважу, що до 1990-го ця область забезпечувала 5% світової потреби льоноволокна (30тис. із 600 тис. тонн).
Переконана: ми спроможні відродити на Поліссі льонарство і на більш високому рівні. І саме кластер стане рушійною силою у збільшенні експортуйзалученні іноземних інвестицій.
Хто ж має бути ініціатором його створення: бізнес чи влада? На мою думку, бізнес. Це стійка інституція, яка швидше реагує на зміни і здатна вибудувати систему навколо того, що цікавить людей нині і цікавитиме через 10 років. А владі слід визначити через національні конкурси найперспективніших і підтримувати їх, скажімо, протягом п’яти років. Аби врешті налагодилися бізнес-зв’язки між усіма ланками та запрацювали, наче чіткий годинниковий механізм.Як у Бразилії, де, завдяки належній держпідтримці, а відтак – розвитку кластера, 1% території підсолоджує життя половині планети. Таку систему, до речі, відстоює і впливовий світовий практик, автор методології з розитку бізнес-кластерів Іфор Ффоукс-Вільямс із Нової Зеландії. Своїм баченням щодо згаданого питання він поділився під час круглого столу в Києво-Могилянській бізнес-школі.
Хай там як, ефективність кластера залежить від наявності ресурсів, місцевих традицій та центрів знань. Приміром, кластер льону на Поліссі, здатний залучити інвесторів для будівництва заводів із переробки цієї культури і гарантувати необхідні обсяги сировини за усіма відповідними стандартами. Фермерів об’єднала б нагальна потреба формувати належні площі посівів льону, а згодом – і товарні партії (для гарантованого збуту переробникам за ринковою ціною) та спільної закупівлі всіх необхідних ресурсів для дотримання агротехнології. Участь державибула б найприйнятнішою у вигляді дешевих кредитів чизниженнямитного оподаткування (для збільшенняекспорту).А додана вартість, що народжуватиметься у кластері, неодмінно стане доданою цінністюдля тутешніх сільгоспвиробників, – підвищивши добробут їхнього села і забезпечивши роботою усіх, хто цього потребує. Потенційні учасники кластера – це струмочки однієї ріки, які мають наводнити її, щоб зробити сильнішою і швидшою.