Точка зору

Держпідтримка м'ясного скотарства: не грошима єдиними

Олександр Буднік
керівник напряму тваринництва групи компаній «Агрейн»

М’ясне скотарство в Україні ‒ галузь, яка потребує тривалого підходу, стабільного фінансування й значних власних ресурсів. Це ‒ не бізнес швидких грошей. Тут важливо мати не лише стартовий капітал, а й терпіння ‒ результати з’являються не відразу.

Прибутковість можлива навіть із невеликим поголів’ям, скажімо, від 30 голів. Однак для підприємств середнього масштабу, таких як наше, реальна економіка починає працювати від 1,5-2,5 тис. маточних голів або за умови щорічної реалізації близько 2 тис. голів ВРХ. І це повинні бути тварини з високою генетикою, які дають якісне потомство й конкурентоспроможну яловичину.

Очікування щодо підтримки з боку держави наразі низькі. Причини зрозумілі: країна перебуває у стані війни, є низка пріоритетніших напрямів, і, на жаль, аграрна галузь, зокрема тваринництво, часто опиняється на узбіччі державної політики.

Сьогодні державні програми обмежуються грошовими компенсаціями, які складно отримати, а головне ‒ вони часто не доходять до тих виробників, які реально працюють у галузі. Контроль за використанням коштів або занадто слабкий, або, навпаки, створює перепони, які знеохочують брати участь у програмах.

На мою думку, якщо держава справді зацікавлена у розвитку м’ясного скотарства, вона має вкладати не лише у фінансову підтримку, а й у створення інфраструктури, розбудову племінної бази, доступ до землі й обладнання. Це має бути інвестиція не в окремих виробників, а в загальну систему, що працюватиме на національний інтерес ‒ наприклад, для виконання державного замовлення на яловичину, як це практикують інші країни.

  • Чому б не закупити маточне поголів’я (за державні чи донорські кошти) й не передати його виробникам, які офіційно зареєстровані й зобов’язуються працювати прозоро?
  • Чому не надати техніку чи обладнання для розвитку ферм?
  • Чому не забезпечити посівний матеріал ‒ і українські гібриди, і спонсорські закордонні?
  • Чому держава не розподіляє вільні пасовища, заливні луки чи непридатні для ріллі землі під випас на умовах 1,5 га на корову ‒ без тендерів із захмарними цінами або заздалегідь визначеними переможцями?

І перш ніж говорити про розвиток галузі, слід зупинити її згортання. Поки ми втрачаємо поголів’я ВРХ і виробників, говорити про майбутнє зарано. Тільки після стабілізації ситуації можна буде прогнозувати відновлення й зростання м’ясного скотарства в Україні.