Ціна на живу вагу ВРХ ‒ найголовніший стимул для розвитку

Міжнародний ринок живої великої рогатої худоби ‒ доволі вузький, із жорсткою конкуренцією між кількома стабільними учасниками, які борються і за якість, і за швидкість виконання контрактів, логістичні переваги та цінову привабливість.

Україну на ньому представляють 3-4 ключових гравці. Окрім них, час від часу з’являються інші компанії чи фермерські об’єднання, які намагаються здійснити експорт ВРХ. Але найчастіше це ‒ тимчасові явища чи одноразові угоди. Головна причина ‒ відсутність системності, постійної товарної партії, відповідної ветеринарної документації чи досвіду у взаємодії з зовнішніми партнерами.

Змога збільшити частку України на зовнішніх ринках живої ВРХ потенційно є, але на практиці вона сильно обмежена. Основна проблема полягає в тому, що Україна фізично не має достатньої кількості поголів’я м’ясної ВРХ, аби закрити потреби навіть іноземних партнерів, не кажучи вже про системне розширення експортних обсягів.

Нарощення обсягів, на мою думку, можливе лише за умови довгострокових інвестицій і комплексної державної підтримки, але, на жаль, українські програми підтримки тваринництва досі вкрай обмежені за масштабом і ефективністю. Навіть якщо ці програми діятимуть протягом 20-30 років, вони не матимуть суттєвого впливу, оскільки їхній обсяг і структура не можуть конкурувати з аналогічною підтримкою в Європі чи, скажімо, в Бразилії.

Ми неодноразово брали участь у державних програмах, однак далеко не завжди отримували повні виплати, хоча працюємо абсолютно прозоро й відкрито. Це свідчить про те, що система розподілу підтримки потребує реформування: має бути більше прозорості, менше бюрократії та реальна підтримка тих, хто дійсно працює на розвиток галузі.

Тому збільшити присутність української живої ВРХ на світовому ринку можливо лише за умови об’єднання зусиль бізнесу й держави, створення стимулів для фермерів розводити м’ясну ВРХ, покращення доступу до фінансування та перегляду механізмів держпідтримки. Без цього ми просто не матимемо з чим виходити на нові ринки.

Щодо нашої компанії, то вона поступово нарощує поголів’я м’ясної ВРХ: щороку додаємо орієнтовно 150-250 маточних голів. Це зростання відбувається виключно в межах власних можливостей та інвестицій.

У перспективі плануємо вийти на рівень 5-7 тис. маточних голів. Однак це ‒ довгостроковий процес, що потребує значних ресурсів: і матеріальних, і людських.

Найголовнішим стимулом для розвитку залишається ціна на живу вагу. Якщо вона стабільна та ринково обґрунтована, це мотивує вкладати кошти у виробництво, збільшувати поголів’я, розширювати площі під корми, модернізувати ферми тощо.

Проте існують і серйозні стримувальні чинники. Насамперед підвищення собівартості виробництва: ціни на зернові, добрива та паливно-мастильні матеріали постійно зростають, що автоматично тягне за собою подорожчання кормової бази. А враховуючи, що близько 70% вартості вирощування живої ВРХ припадає саме на корми, то будь-яке коливання на ринку зерна істотно впливає на економіку всього виробництва.

Також не слід забувати про логістику, нестабільність енергопостачання й загальну військово-політичну ситуацію ‒ все це ускладнює довгострокове планування.