Агромаркет

У площині ризиків

У площині ризиків

Філософія відносин між підприємством і банком потребує радикального переосмислення.

 

Питання щодо фінансування бізнесу є актуальним за будь-яких умов. Тож за оборотним капіталом підприємства зазвичай звертаються до банку, аби отримати овердрафт чи кредит. Натомість замість грошей часто отримують відмову. Невже й справді «банки гроші не дають»?

 

Нині банківська система має достатньо вільних коштів для фінансування реального сектора бізнесу. Тож будь-яка фінустанова зацікавлена в розміщенні вільних коштів у кредитні проекти підприємств – принаймні тому, що позичальник у такому разі сплачує за банк відсотки по депозитах. То чому ж ці гроші є недоступними для багатьох охочих взяти кредит? І навіть якщо комусь пощастило, то чому відсотки такі високі й від чого залежить їх рівень? Більшість цих питань і відповідей лежать в одній площині. Площині взаємовідносин і ризиків.

 

Від бізнес-історії — до репутації

 

Як показує практичний досвід, філософія відносин між підприємством і банком потребує радикального переосмислення. Зміна вектора взаємодії має сприяти ефективній і конструктивній співпраці, основа якій — партнерські відносини. Передусім компанія має бути готова надати банкові можливість ознайомитися зі своїм бізнесом, його сильними та слабкими сторонами, аби згодом побудувати «програму співпраці» та надалі її дотримуватися. Насправді це не так просто. Свою бізнес-історію підприємство вибудовує не один рік, бо саме вона демонструє здатність власників і топ-менеджменту публічно керувати бізнесом. Від їхнього стилю керування та сформованої в компанії корпоративної культури залежать її ринкові перспективи та репутація. Банки уважно вивчають ставлення потенційного позичальника до роботи із залученими позиками, кредитами, кредиторською заборгованістю. Неабияке значення має спроможність компанії будувати графік грошових потоків (cash-flow) та ефективно ним керувати, здатність генерувати прибуток, примножувати капітал.

 

Такий підхід відбивається і в нових нормативних актах Нацбанку. Так, 30 червня 2016 року регулятором ухвалено постанову №351 про затвердження «Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями», у якому поєдналися загальні принципи та чіткі правила оцінки банками кредитного ризику позичальників. Упровадження нового положення забезпечує належну оцінку банками величини кредитного ризику позичальників і практично робить неможливим кредитування фінансово неспроможних підприємств.

 

Коли можливостей стає більше

 

Велику роль у процесі доступу до кредитів і кредитних продуктів банку також забезпечує комплаєнс (система оцінки ризиків невідповідності, наприклад, законодавчих і нормативних документів, правил, стандартів, кодексів поведінки, до якої також належать такі питання як протидія легалізації доходів, отриманих зловмисним шляхом, фінансування тероизму, протидія шахрайству й інші), що поступово стає щільнішим і відкритішим. Усі ці заходи мали б покращити загальний стан кредитування на ринку України, зменшити рівень проблемних кредитів, поліпшити портфель чинних кредитів, знизити рівень кредитного ризику, що в результаті сприятиме зниженню відсоткових ставок за кредитами. Адже що менший кредитний ризик підприємства й вища його платоспроможність, то більше можливостей у банку надати такому підприємству кращу вартість за кредитом. Для підприємств із високим рівнем репутаційного ризику спрощується доступ до окремих фінансових інструментів (факторинг, вексельні розрахунки тощо), що позитивно впливає на достатність і здешевлення робочого капіталу компанії.

 

Інструменти та реалії

 

Іноді доводиться чути: «банкіри тільки й думають, як заробити на позичальникові». Чи так це? Так, для банку гроші — це товар, приймають і розміщують гроші на депозит, а видають кредити. Проте й банки зацікавлені у збільшенні прибутковості своїх клієнтів, а отже, зменшенні їхніх витрат на оплату кредитів. Відтак часто пропонують своїм клієнтам інші додаткові фінансові інструменти: векселі (розрахунки, аваль, урахування інші), гарантії, факторинг (внутрішній, імпортний, експортний), аграрні розписки, акредитиви. Завдяки таким інструментам підприємства можуть поліпшити свої фінансові показники, зменшити дефіцит оборотного капіталу, знизити його вартість і ризики компанії. Щоб скористатися цими фінансовими інструментами, звісно, теж потрібно мати добру репутацію, належне керування та нести високий рівень відповідальності за своїми зобов’язаннями. Фінансові інструменти торгового фінансування зазвичай потребують полегшеного підходу щодо формування застави, або іноді здійснюються і без неї. Чи реально таке? Реально. Все це стосується питання рівня ризику підприємства-позичальника як компанії, його бізнесу, стилю керування, відбору та співпраці з партнерами (постачальниками та покупцями) і багатьма іншими чинниками.

 

Хто і що повинен робити?

 

Значна кількість українських компаній не має у своєму активі основних засобів, не нарощує їх, підтримує формат «вимивання робочого капіталу» — все це не сприяє стійкості та розвитку компанії. Наявність факту «від’ємного капіталу» у фінансовій звітності компаній в очах банків й інвесторів лише наголошує на «хиткості» та відсутності бажання власників компанії вибудовувати міцний фундамент для довготривалого бізнесу. Тож чи може банк довіритися такій компанії та вкласти в її проекти кошти своїх вкладників? Це питання, на яке банки мають відповідати щоразу, надаючи кредит позичальнику. Йдеться про довіру, чесність, порядність і відповідальність за свої дії. Що робити? Кожен потенційний позичальник має «переглянути» свій бізнес і відповісти собі на запитання: яким я його бачу? В коротко-середній і довготривалій перспективі? Яка команда мені потрібна? Її досвід, кваліфікація, зацікавленість бізнесом, здатність упроваджувати нові бізнес-процеси, технології, культуру, цінності. Бухгалтерія та фінансова служби мають репрезентувати «обличчя» компанії належним чином, як цього потребують банки й інвестори. Завдячуючи належній повноті та якості звітності про фінансову-господарську діяльність, компанії отримують можливість вливати додаткові кошти в розвиток свого бізнесу, отримувати доступ до широкого кола додаткових фінансових інструментів (альтернатива кредитуванню), які сьогодні так широко та в достатньому обсязі пропонує ринок. Хай там як, попереду — довгий шлях розвитку, який потребує від усіх нас великих зусиль, переосмислення формату ведення бізнесу та зміни вектора взаємовідносин.

 

 

Майже типова ситуація, або чому відмовили в кредиті

 

Компанія, що працює на ринку понад 8 років, звертається до банку за кредитом. Кредит вона просить на конкретні цілі, наприклад закупівлю товару або сировини. В заставу пропонує товари, що є на орендованих компанією складах.

 

Банк після детального розгляду документів, що були подані компанією, вимушений відмовити у кредиті з причин неспроможності компанії обслуговувати цей кредитний борг (вчасно та повною мірою сплачувати щомісячно кредитні відсотки й повернути кредит чи кредитний транш у визначений термін). До такого висновку банк дійшов, детально вивчивши фінансово-господарську діяльність компанії: відсутність прибутків (компанія витрачає більше, ніж заробляє), відсутність чіткого прогнозованого аналізу майбутніх грошових надходжень і витрат, відсутність інвестиційної підтримки компанії з боку власників (низький або навіть від’ємний рівень капіталу компанії).

 

Аби зменшити навантаження по сплаті відсотків за кредит, банк може запропонувати компанії альтернативний фінансовий інструмент, наприклад, аваль векселів або гарантію. Вартість авалю за векселем (чи гарантії) у декілька разів нижча, ніж відсоткова ставка за кредитом (вартість авалю в середньому становить 3–5% річних). А втім — знову відмова банку. Чому? Проаналізувавши збутову політику компанії (відносини з покупцями, умови торгових контрактів й інше) банк не отримав підтвердження майбутніх безготівкових надходжень (виручки від покупців товару), яких було б достатньо для розрахунків із постачальниками.

 

Щодо застави. Заведена думка, що якщо компанія пропонує заставу, то це є гарантія того, що компанія отримає кредит. Це не правильно. Проте застава свідчить про те, що в разі появи труднощів із погашенням кредиту й відсотків компанія шляхом реалізації заставленого майна в максимально короткий термін погасить свою заборгованість перед банком за кредитом. Застава лише збалансовує ризик банку щодо видачі кредиту позичальнику, проте ніколи не є основним елементом щодо ухвалення такого рішення, а її достатність і ліквідність частково впливає на вартість кредиту.

 

Замість висновку: Бізнес-модель, корпоративне керування, якість звітності компанії та фінансове планування компанії — далекі від належного рівня. А отже — поставили під сумнів спроможність компанії розраховуватися не лише з банком, а й з іншими постачальниками-кредиторами.

 

 

 

Наталя Тиховська, керівник управління факторингу та векселів UniCredit Bank 

газета “АгроМаркет”, жовтень 2016 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
  

 

 

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ