Агромаркет

У неринкових умовах

У неринкових умовах

Чому український фермер не може отримати справедливу ціну за свій урожай

 

Оскільки аграрний сектор навіть під час війни демонструє позитивні результати, гадаю, цікаво було б проаналізувати, що відбувається з ринковими відносинами у цій сфері та як тут формуються ціни.

 

Отже, яким бачить український агросектор потенційний інвестор чи сторонній спостерігач? Понад 30 млн га орної землі високої якості. Середня врожайність зернових (без кукурудзи) — близько 25 ц/га. Споживання внутрішнього ринку — 5 млн тонн продовольчої пшениці + близько 26 млн тонн кормового зерна — загалом 29–31 млн тонн. Експорт зернових (включно з кукурудзою) — коливається близько 30 млн тонн. Майже половина сільгосппродукції, яку виробляє Україна, експортується у країни Західної та Східної Європи, Ближнього Сходу й Північної Африки.

 

Трейдерські компанії, що є основними експортерами зерна та його покупцями на внутрішньому ринку, по ідеї, мали б бути зацікавлені в мінімізації своїх транзакційних витрат із закупівлі й формування товарних партій зерна — такі функції зазвичай виконує товарна біржа, що виступає свого роду арбітром ринку та контролює ринкову владу всіх учасників, підтримуючи таким чином високий рівень конкуренції. В Україні теж є чимало бірж. Однак всі вони загрузли в «ділових відносинах» з переважно великими гравцями, та так, що втратили всяку довіру решти простих виробників — тих, кому це потрібно насамперед, а це армія з понад 15 тис. господарств.

 

Оскільки така суттєва частка зернових спрямовується на експорт, певне, є сенс дивитися на котирування бірж, що «визнані в усьому світі»? І так, і ні. Так, бо Україна інтегрована у світову спільноту, й світові ціни впливають на динаміку цін на внутрішньому ринку. Ні, бо реакція основних учасників ринку настільки викривлена, що не дозволяє вірно інтерпретувати інформацію з прозорого ринку. Ось і виходить: не кореляція між біржовими котируваннями та внутрішнім ринком, а якесь сарафанне радіо.

   

На цьому графіку ми бачимо чіткий показник того, що відбувається на аграрному ринку України останніми роками. Внутрішній ринок часто є недооціненим, як порівняти його зі світовими біржовими котируваннями — для цього є як об’єктивні, так і достатньо суперечливі причини. За підрахунками наших фахівців, обсяг базису (різниця цін на фізичному ринку й біржовою ціною використовується для правильної інтерпретації біржових даних на фізичних ринках) протягом маркетингового року може коливатися від мінус 40 до плюс 50 доларів, що робить процес прогнозування як базису, так і фактичної ціни, практично неможливим.

 

Що не дозволяє налагодити нормальну схему роботи українського зернового ринку? Цьому, звісно, є пояснення. Всі кажуть, що платити податки треба, і це правильно. Проте практика показує, що бізнес ставиться до податків, як до зайвого рядка в балансі витрат і як будь-яку іншу витрату намагається мінімізувати. У масштабах одного пересічного господарства це зазвичай має такий вигляд — частину врожаю продають за готівку, в балансі показують «неврожай», а директор купує собі новий джип і гайда їздити по селу та в район і жалітися, що агробізнес — це неприбуткове діло. В масштабах агробаронів — ведеться торгівля з якоюсь GraintradingLTD із Кіпру, Кайманових островів чи інших теплих юрисдикцій із директором, котрий навіть зерна ніколи не бачив. Як результат — з’являються кошти на новий джип не лише для себе, а й для податкового інспектора, митника та багатьох інших добрих людей, здатних зрозуміти й зглянутися на становище.

 

Ще один чинник, що не дозволяє розвивати ціноутворювальні інструменти — недолуга політика держапарату, за якої в болоті корупції може захлинутися найліпша ідея.

 

Із 2000 року, згідно з Указом Президента, експортні угоди повинні були обов’язково реєструватися через товарні біржі. Отож відібрали кілька десятків товарних бірж (декотрі пов’язують із тими самими агротрейдерами), де ця «торгівля» й відбувалася.

 

Очікувалося, що це дозволить сформувати в учасників ринку звичку торгувати на українських біржах, але, як показала практика, вони перетворилися на «пральну машину» для трейдерів. Ціни не стали ринковими, біржі не стали ціноутворювальними центрами, податкових відрахувань не стало більше, навпаки, уряд побачив, що таке «роздутий ПДВ» з усіма його цікавинками. У 2010-му тодішня влада у звичній для неї манері поламала ринок «через коліно» й зобов’язала проводити реєстрацію лише на одній державній біржі — це спричинило обурення в торговців, які почали шукати діри в законодавстві й уже через 18 місяців після скандальної урядової постанови їх знайшли в митному законодавстві. Відтоді всіляка реєстрація експортних контрактів на будь-якій біржі скасована.

 

Що дали ці півтора року державі? Багато йшлося про можливості чіткого прогнозування обсягів експорту, контроль над ціноутворенням і недопущенням накручування ПДВ (на олійних).

 

Що дали ці півтора року бізнесу? За оцінками трейдерів, торгівля на біржі не додала їм нічого, крім витрат. Утім щоденно на біржі публікувалися результати торгів і середньозважені ціни так само, як і на будь-якій іншій біржі світу, а це — показник як для фіскальних органів, так і для самих торгових компаній. На біржі планували запуск електронних торгів і запрошували всіх зацікавлених (не лише трейдерів, а й виробників, переробників, профільні асоціації, інші біржі й експертів) до співпраці над розвитком ринкових відносин і створення сприятливого середовища для ринкового ціноутворення. Втім, швидше за все, гроші перемогли, і жадібність через біржові збори, що однаково сплачувалися всіма учасниками ринку, не дозволила дістатися цілі. А, може, варто було б? Останні декілька років в Україні й інших країнах актуалізується питання трансертного ціноутворення та біржові котирування, які були б корисними чесним трейдерам для обґрунтування власних цін у разі експорту, але про це — іншим разом.

 

То що ж власне ми маємо? Ціни внутрішнього ринку спеціально занижуються, а внутрішнього цінового орієнтира (бенчмарка) немає. Конкуренції, що відповідає рівню розвинених ринків, у нас немає, а тому й ціни не є справедливими чи такими, що відображають ситуацію на ринку. Відповідно, за це доводиться платити нашому «найбагатшому» фермеру, який не бажає продавати відкрито, а надає перевагу кешу. Допоки в розрахунках бере участь готівка, ціни на сільгосппродукцію не виростуть. Натомість, лише позбувшись цього «нюансу», можна було б говорити про розвиток чесних біржових механізмів і справедливої ціни в Україні — навіть не орієнтуючись на Париж і Чикаго.

 

 

Якщо ж усе таки спробувати спрогнозувати динаміку ринку на найближчий період, то однозначно є сенс тримати якнайдовше продовольчу пшеницю, адже після Нового року очікується її дефіцит. Сприятливим рівнем для продажу може стати вже ціна понад 3500 грн/т, хоча не виключено зростання понад 3700 грн/т. Схожа ситуація спостерігатиметься й на ринку ячменю, ріпаку та сої — всі ці товари виробляються з напруженим балансом, а олійні культури ще й активно експортуються з України, тож попит на них зростатиме всю половину наступного року. За нашими оцінками, зростання розпочнеться вже з другої половини листопада — початку грудня поточного року та поступово збільшуватиметься.

 

Котирування пшениці та кукурудзи в Чикаго на липень 2016 року сигналізують, що ринок очікує пожвавлення на 5–10% — швидше за все, це очікування зростання цін на нафту та попиту з боку країн, що розвиваються, але для нашого «викривленого» внутрішнього ринку все це — позитивний сигнал.

 

Допоки ми не вибудуємо власну систему ціноутворення, що надаватиме рівні можливості й обмежуватиме ринковий вплив кожного з учасників, до того часу ми будемо озиратися на чужі ринки, але так і йтимемо наосліп до світлого майбутнього національного аграрного сектора та здобуття нікому не потрібних рекордних 120 млн тонн зерна. Виробництво для нашої країни ніколи не було надскладною проблемою, а основною нашою проблемою завжди було, як у прислів’ї: вміла готувати та не вміла подавати…

 

 

Анатолій Стоянов, експерт аграрних ринків

газета “АгроМаркет”, жовтень 2015 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ