Яких українських спеціалістів аграрної сфери раді бачити в іноземних компаніях.
Переступаючи поріг НУБіП України, майже кожен студент потайки мріє про те, аби не просто отримати спеціальність, а насамперед побачити світ, побувати за кордоном. За дослідженнями десь 20% студентів, що прагнуть до далеких світів, своєї мети таки досягають. Проте просто побувати за кордоном, збираючи полуницю чи салат десь неподалік від Лондона чи Берліна, зрізуючи квіти в голландських провінціях або ж працювати на свинофермі десь у Данії, — не вершина їх амбіцій. Цілеспрямоване покоління майбутніх аграрних спеціалістів прагне здобути за кордоном не лише практичний досвід некваліфікованої праці, а й попрацювати в транснаціональних компаніях.
Журналісти газети «АгроМаркет» поцікавився, чи є шанси в українських аграрних спеціалістів стати закордонними фахівцями в сільському господарстві та які навички для цього потрібні.
Далеко не поїдеш
Експерти з працевлаштування фахівців за кордоном розходяться в думках щодо перспектив влаштування наших фахівців за кордоном. «Оскільки на сьогодні нам доводиться навчатися в західних спеціалістів, то попит на наші кадри за кордоном практично відсутній. Проте в країнах пострадянського простору радо зустрічають наших фахівців», — розповідає менеджер із підбору кадрів проекту «Агріджоб» Тетяна Павлюк. — Наразі є досвід співпраці з роботодавцями з Грузії та Казахстану та замовлення від інших пострадянських країн», — розповідає фахівець.
За словами Тетяни Павлюк, нині в розробці компанії перебуває декілька проектів, що мають на меті повністю забезпечити робочий процес на малих тваринницьких фермах вітчизняними спеціалістами. Найбільш потрібні спеціальності, виходячи з практики «Агріджобу», — управлінські кадри для ферми, ветеринар, зоотехнік й агроном. «Це спеціальності, на які завжди є попит, як в Україні, так і за кордоном», — каже Тетяна Павлюк. Як приклад вона наводить фахівців, що виїхали в Казахстан і Грузію та працюють на молочних господарствах. «Серед них агрономи, механізатори, ветеринари та менеджери. Поки що їх не багато, проте, судячи з нових замовлень, досвід успішний», — каже Тетяна Павлюк.
Динаміка попиту іноземцями на українські кадри, за її словами, залежить від кожного окремого випадку, а саме від того, на якому етапі розвитку перебуває та чи інша ферма. «Це може бути просто менеджер, що скоординує роботу працівників. Інший замовник просить повністю забезпечити роботу на фермі нашими спеціалістами. Тому попит у цьому разі — величина не стала», — каже пані Павлюк. Можливо, в майбутньому, коли співпраця стане стабільною, можна буде казати про якусь динаміку, сподівається фахівець.
Погоджується з нею й генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Тарас Висоцький. На його думку, перспектив у розвинених країнах українські агрофахівці майже не мають. «Нещодавно я був у США, там всю роботу в сільському господарстві виконують фермери. До того ж у кожному населеному районі й окрузі працюють дорадчі служби, де консультанти — агрономи, ветеринари — надають усю необхідну інформацію». Експерт зазначає, що найбільше шансів виїхати за кордон і працювати за фахом українські аграрії мають у пострадянських країнах — Казахстані, Білорусі, Росії. Таку тенденцію він пояснює тим, що країни пострадянського простору розвиваються не так динамічно, як європейські.
Альона Нікуліна, консультант EY Human Capital, спираючись на нещодавній EY експрес-огляд кадрових політик і практик за перший квартал 2015 року, в якому взяли участь 130 компаній із різних галузей, зокрема 15 агрокомпаній, зазначає, що понад половину агрокомпаній-учасниць мали прцівників, які переїхали працювати за кордон із початку 2014 року. «Серед основних причин переїзду компанії відзначили бізнес-необхідність, ситуацію в країні та особисті причини», — зазначає Альона Нікуліна. Наразі, за словами спеціаліста, працівники агрокомпаній переїжджають як у країни Західної Європи, так і в Росію та Білорусь. Серед найбільш популярні за кордоном: IT-спеціалісти, фінансисти та працівники аграрної сфери.
Вимоги й пропозиції
Основну вимогу до кандидатів міжнародні компанії висувають досвід й освіту. Старший консультант HR-провайдера Smart Solutions Анна Коваленко зазначає, що іноземців цікавлять кадри з певним досвідом роботи в АПК. «Є попит на професіоналів із вищою профільною освітою 30–45 років, із практичним досвідом в агрономії та знанням іноземних мов», — розповідає вона. Окрім цього, мають попит висококваліфіковані кадри в технологічних спеціальностях, таких як агрономія й тваринництво, каже фахівець. «Завжди дуже актуальні й потрібні фахівці з продажу. Так, регіональні менеджери з агрономічною освітою та досвідом у продажах можуть претендувати на базовий оклад, еквівалентний 8–16 тис. грн, а також річні бонуси. Зарплата таких фахівців залежить від досвіду роботи й статусу компанії, продовжує пані Коваленко.
Також спостерігається попит на трейдерів (зерно, олійні тощо). Залежно від рівня фахівця різниця в базовій частині зарплати може коливатися від 1000 до 10 000 доларів включно з річними бонусами». Таких людей небагато в Україні, і вони досить дорогі. Заробітна плата таких фахівців в Україні вища, ніж у країнах СНД і Росії зокрема. Оскільки Україна — №1 з експорту зерна, популярні наші трейдери та їх експертиза роботи зі світовими біржами й оборотами», — аргументує Анна Коваленко.
За словами доцента кафедри адміністративного менеджменту та зовнішньоеконмічної діяльності НУБіП Олени Ковтун, потребу в українських агроспеціалістах за кордоном можна розділити на три рівні.
По-перше, це потреба в студентах-практикантах. «Не можна сказати, що існує потреба саме в українських агроспеціалістах. Є певний попит на студентів-практикантів, які знають на достатньому рівні іноземну мову (англійську, німецьку, французьку тощо), які, проживаючи в родинах фермерів, працюють на фермах», — каже вона. Одночасно такі студенти мають певну кількість годин навчання в аудиторіях навчальних закладах, але цього недостатньо для того, щоб говорити про навчання. Натомість вони мають можливість і далі навчатися, отримавши позитивний відгук від фермера, захистивши звіт і склавши певні відбіркові іспити.
По-друге, мають попит українці-випускники іноземних навчальних закладів. «Маючи певний досвід проживання в певній країні та, зважаючи на чинну ситуацію в Україні, такі випускники шукають роботу в іноземних компаніях. Не знайшовши відповідного місця працевлаштування за спеціальністю, вони шукають і працевлаштовуються на місця для низькокваліфікованих працівників, що цілком задовольняє закордонного працедавця за рівнем оплати праці», — пояснює Олена Ковтун.
По-третє, існує потреба у висококваліфікованих фахівцях. За словами експерта, до минулого року закордонні агрокомпанії були зацікавлені в наших фахівцях у просуванні своїх продуктів на ринок країн СНД. Олена Ковтун вважає, що з боку України було б найпривабливішим стимулювати й підтримувати наших студентів у тому, щоб вони просували українську продукцію за кордон.
«АгроМаркет» відшукав трьох людей, які мають і освіту, і досвід роботи за кордоном. Вони поділилися з виданням своїми історіями.
Павло Котенко, завершує магістратуру в НУБіП України
Маючи диплом з менеджменту Токійського аграрного університету, Павло деякий час працював у місцевих фермерів. На роботу його брали охоче — агрохімік з України був корисним радником для східних підприємців. «Сільськогосподарське виробництво в Японії відрізняється від українського своїми розмірами, напрямом розвитку та вподобаннями кінцевого споживача. Японія забезпечує себе продуктами харчування на 40%, інші 60% — імпортує. Якщо 50 років тому дієта й стиль харчування жителя Японії дуже залежали від місцевих продуктів, то сьогодні — значно залежить від пшеничних та м’ясних виробів», — розповідає він. Протягом шести років Павло встиг спробувати себе на різних виробництвах — від вирощування овочів до механізаторства й переробки. Проте, незважаючи на можливість залишитися за кордоном, вирішив повернутись в Україну й завершити навчання тут.
За спостереженнями Павла, в аграрній сфері Японії могли б бути цінними українські спеціалісти з переробки пшениці та зернових. «Останнім часом така продукція має попит серед споживачів, і японці переймають попит Німеччини й інших країн у цій сфері», — пояснює він. Спеціалісти сфери садівництва та селекції також можуть зацікавити японських виробників, адже в Японії більшість сільгоспкультур вирощують розсадним способом, зазначає Павло. Він додає, що оскільки велику частину продукції Японія імпортує, то постачальники працюють також на диверсифікацію джерел сировини та продуктів для переробки, і в країні сформувався попит на спеціалістів із розвитку бізнесу та розширення мережі партнерів за кордоном.
Перевагами японського агросектора над українським Павло називає гідну оплату праці, соціальне забезпечення, заохочення бонусами та кар’єрне зростання. Такі умови пропонують у Японії, і працівники зацікавлені в праці на благо компанії та працюють у ній майже не все життя.
Роман Пучко, менеджер по Україні компанії Difco International, що працює в галузі технологій «розумного фермерства» (smart farming)
Робота на Difco International у лютому 2014 року для нього почалася досить випадково. «Задовго до того ми з Рене Кремерсом, керуючим директоромDifco International, були знайомі, а в січні 2014-го просто листувалися у Фейсбуці про буденні справи. Під час переписки я його повідомив, що йтиму з Milkiland, де працював після завершення навчання в НУБіП. Він запропонував зустрітися й поговорити — на зустрічі запропонував роботу, і я одразу її прийняв, оскільки зацікавила можливість попрацювати в новій для себе сфері з використанням новітніх технологій», — розповідає Роман. Він зізнається, що і під час студентства в НУБіП, і під час роботи в УКАБ його більше за тваринництво цікавило українське рослинництво. «Проте одразу після навчання я почав працювати на Milkiland. Тому перспектива досвіду з рослинництвом була дуже привабливою, адже для того, щоб у майбутньому стати якісним управлінцем в агробізнесі, потрібно мати знання обох підгалузей», — переконаний Роман.
На питання «що допомогло отримати роботу в міжнародній компанії?» Роман упевнено відповідає: «Звісно, освіта у Wageningen і знання українського агробізнесу — то були, напевне, визначальні фактори».
Роман переконаний, що справжньою додатковою вартістю українця-аграрія за кордоном є його унікальність. «Українця візьмуть на роботу в ЄС лише у тому разі, коли той буде найкращим за аналогічного словака чи поляка за ті самі гроші, — каже він. — Мало бути кваліфікованим на практиці, треба бути найкращим за конкурентів із сусідніх країн: знати добре мову, не бути пихатим, завжди робити трохи більше, ніж попросили».
Наталія Зінич, докторант Університету ім. Гумбольдта, PhD in Economics. Нині працює в компанії «Джон Дір» (Європейський офіс, Німеччина)
Перед закінченням НУБіП Наталія 1999 року потрапила на шестимісячну сільськогосподарську практику в Німеччину — у фермерське господарство в Баварії, що спеціалізувалася на вирощуванні свиней, зернових, картоплі та цукрових буряків. Тоді в студентів була можливість обирати місце практичного навчання, й вона обрала практику в Німеччині, бо краще знала німецьку на той час, а також хотіла отримати навики управління сімейним (фермерським) господарством у Європі. Окрім того, їй подобалася перспектива навчатися в магістратурі разом із представниками багатьох країн СНД і Східної Європи.
Успішне проходження практики (практичного навчального семестру) було передумовою для зарахування в магістратуру MBA-Аграрний менеджмент Університету прикладних наук Трісдорф-Вайнштефан (УПНВ). Під час навчання в УПНВ у 2000–2002 рр. Наталя отримувала стипендію, яка була достатньою для проживання в Німеччині.
Після закінчення УПНВ (2002 р.) Наталія повернулася в Україну і до 2005 року працювала в НУБІП (тоді ще НАУ — Національний аграрний університет) координатором німецькомовної програми MBA in Agriculture. «У 2005 році я отримала стипендію фонду Конрада Аденауера на написання дисертації — здобуття PhD в Університеті ім. Гумбольдта в Берліні», — розповідає вона. Отримавши докторський ступінь 2008 року, Наталія деякий час працювала науковим співробітником в Інституті агарного розвитку країн Центральної та Східної Європи (IAMO) в м. Халле. Тоді вона замислилася над тим, чи варто залишатися в освіті, чи, може, спробувати свої сили в бізнес-середовищі, набути практичного досвіду. Компанія «Джон Дір» якраз шукала фахівця з ринкового аналізу країн СНД, який допоміг би розбудувати бізнес-стратегію у цьому важливому регіоні світу. «Моє бажання здобути бізнес-досвід збіглося з актуальними потребами “Джон Дір”, і з 2009-го я працюю на посаді Anаlyst Market Intelligence, відповідаю за ринкову аналітику та прогнозування країн СНД, Європи й Близького Сходу», — розповідає Наталія.
«Усього можна навчитися, головне — розуміти свої власні цілі й тверезо оцінювати потенціал для розвитку — як свій власний, так і той, що може запропонувати конкретна компанія чи організація. Бути вдячним іншим людям за підтримку та переданий досвід, і так само передавати власні знання, мислити глобально та не здаватися перед труднощами», — переконана Наталія.
Марія Бровінська
газета “АгроМаркет”, червень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
