Сертифікація у розсадництві
Принципи сертифікації садивного матеріалу плодових культур слід чітко відмежувати від стандартів сертифікації насіння. Основою має служити практика розвинених країн західного світу.
Одна з найбільших проблем у глобальній фруктовій індустрії — системні патогени, щодо яких відсутні ефективні засоби відтворення здорового статусу інфікованої рослини. У їх переліку — віруси, фітоплазми, віроїди, які приносять збитки у біліони доларів. Аби урегулювати цю сферу й спростити узгодження міжнародних фітосанітарних стандартів, 1952 року створили Міжнародну конвенцію із захисту рослин (МКЗР, IPPC). Нині її членами є 110 країн, Україна до неї приєдналася 1994 року. На глобальному рівні МКЗР має запобігати інтродукції й поширенню патогенів та шкідників рослин, продуктів рослинництва та запропонувати відповідну систему контрольних заходів. Одним із них є вирощування сертифікованого садивного матеріалу. Секретаріат Міжнародної Конвенції розробив 24 міжнародних стандарти, що регламентують діяльність регіональних організацій і є гідами у створенні національних стандартів. Сьогодні існує 10 таких організацій. Вони ведуть локальну кооперацію, щоб протидіяти поширенню більш як 1000 цільових організмів. Дві з них нині є найпотужнішими — ЄОЗР (Європейська організація із захисту та карантину рослин, англ. EPPO) та ПАОКЗР (Північноамериканська організація карантину та захисту рослин, англ. NAPO). Їх створено відповідно 1951 та 1976 року, і відтоді почався системний регіональний контроль фітовірусологічного стану плодових, горіхоплідних і ягідних насаджень. Саме завдяки координаційній роботі цих організацій, які протягом тривалого часу узагальнювали інформацію щодо карантину та захисту рослин, створено чітку нормативну базу для сертифікації садивного матеріалу.
У країнах-членах ЄС під час запровадження схем сертифікації плодових та ягідних порід керуються принципами, що задекларовані у Директиві Ради Європи 2008/90/EC щодо маркетингу садивного матеріалу плодових дерев та плодових рослин, призначених для виробництва плодів, а також директивами з її імплементації: 2014/96/EU — вимоги до маркування, ущільнення та пакування садивного матеріалу плодових рослин, призначених для виробництва плодів; 2014/97/EU — реєстрація постачальників, сортів й загального переліку сортів; 2014/98/EU — спеціальні вимоги до родів та видів фруктових рослин, особливі вимоги до постачальників та детальні правила офіційних перевірок. Крім цього, застосовуються Директива 2000/29/EC — захисні заходи проти інтродукції та поширення у ЄС організмів, шкідливих для рослин та рослинних продуктів, та Директива 2001/18/EC щодо навмисного випуску в середовище генетично модифікованих організмів.
Директива Ради 2008/90/EC замінила попередню Директиву 92/34/EEC із однойменною назвою, яка переглядалася 12 разів і вже не відповідала сучасному стану європейського розсадництва. Її основна мета — створити гармонізовану систему правил для розмноження садивного матеріалу плодових та ягідних культур різних категорій так, щоб вона стала основою для створення національних нормативних документів у цій галузі. Директива Ради 2008/90/EC визначає чотири категорії садивного матеріалу: добазовий матеріал (pre-basic material), базовий матеріал (basic material), сертифікований матеріал (certified material), стандартний матеріал (CAC, Conformitas Agraria Communitatis — відповідає аграрним вимогам). >>> продовження
Продовження статті ви може прочитати у друкованому примірнику журналу «Садівництво по-українськи».
Будь ласка, оформіть передплату в редакції, подзвонивши на номер телефону: (044) 287-88-30