В Україні є досвід промислового вирощування мідій та устриць. За певних інвестицій можна відродити цей високорентабельний бізнес.
Україна — це країна з величезними природними й кліматичними ресурсами, які поки що використовують вкрай недостатньо. Сприятливі південно-морські акваторії, вітрова енергія, сонячна інсоляція за системного підходу можуть стати могутнім джерелом додаткового виробництва корисної для людини біомаси з мінімальними енергетичними та ресурсними витратами. Йдеться про раціональне залучення в господарський кругообіг біоресурсів шельфової зони територіальних вод України в Чорному морі, які можуть бути ефективно використані для розвитку промислової марикультури з культивуванням мідій та устриць, а сонячна й вітрова енергії — для створення клімат-теплиць (сонячних вегетаріїв) з ефективним застосуванням відходів промислового виробництва молюсків для вирощування овочевих і плодових культур.
Ринок мідій в Україні
Мідії можуть використовуватися у чотирьох напрямах:
1 — індивідуальне споживання;
2 — громадське харчування та харчова промисловість;
3 — фармацевтична промисловість;
4 — корми та добрива.
Продукти для реалізації — живі товарні молюски, варено-морожене м’ясо мідій, сухий мідійний бульйон, гідролізат харчовий, консерви та пресерви мідійні, кормові добавки для тварин, добрива з органічних відходів.
За визначенням Українського НДІ харчування, фізіологічно обґрунтована норма споживання білків водного походження становить 20 кг/людину/рік. Для цього потрібно щороку виробляти до 1 млн тонн риби й морепродуктів. Проте фактичне їх споживання не перевищує 2–4 кг/рік. Підраховано, що потенційний ринок мідій в Україні становить близько 145 тис. тонн/рік, і задовольняється він переважно шляхом імпорту з інших країн. Розвиток цього ринку гальмується виснаженням природних ресурсів українського морського шельфу й відсутністю промислової марикультури. Загальний баланс експериментальної мідійної ферми площею 0,5 га показав, що мідії споживають 20 840 кг сухої речовини корму, 873 м³ кисню й виділяють 1220 кг фекалій; урожайність — до 50 т/га, що у 20–30 разів перевищує вихід біомаси мідій у природних умовах. Фекалії мідій — невіддільна частина поживного ланцюга детритофагів, які включаються до інших поживних ланцюгів, а за умови вирощування мідій у промислових масштабах можуть перероблятися на високоефективні добрива.
Ризики й обмежувальні чинники
Мідійне виробництво. У сучасних екологічних умовах виникають певні ризики щодо промислового виробництва двостворкових. Так, в акваторії Чорного моря ризики в мідійному господарстві полягають в погіршенні якості морської води внаслідок антропогенної діяльності (забруднення стічними водами, пестицидами, спалахи евтрофікації) та природними чинниками — збіднення кормової бази, кисневі замори, що трапляються у високопродуктивних акваторіях. Найкращий розвиток мідії відбувається за концентрації поживної маси мікроводоростей до 4–6 мг/л, оптимальний діапазон солей для чорноморської мідії — 12–25 проміле (12–25 г солей на 1000 мл води). За концентрації солей нижчої ніж 11 і вище 40 проміле відбувається різке гальмування їх розвитку. Ріст мідій зупиняється за насичення води киснем до 80%. На продуктивність мідійного поля впливають й інші чинники — первинне та вторинне осідання личинок на колектори, за різкого перепаду температури води, відривання частини мідій під час шторму, поширення їх природного хижака — рапани. Тому підбір акваторії для марикультури мідії є комплексним завданням з урахуванням можливих ризиків.
Устричне виробництво. На розвиток устричного господарства в чорноморських водах впливають ті самі чинники, що й на популяцію мідій — різка зміна сольового складу води, перепади температур, кисневі замори, отруєння сірководнем або аміаком, замулення. Нині в Чорному морі живуть два види устриць: місцевий вид Оstrea Еdulis, який зникає, й акліматизований, але рідкісний тихоокеанський вид Crassostrea Gigas — гігантська устриця. Аборигенний вид чорноморської устриці був поширений в ХІХ — на початку ХХ ст. У грядах і банках Криму та Севастополя їх збір досягав 11–12 млн екземплярів на рік. У 30-ті рр. ХХ ст. запас устриць оцінювався в 15 млн екземплярів, промисел здійснювали за допомогою драг. До 70-х рр. ХХ ст. відбулося різке зменшення їх популяції, а нині вона опинилася на межі зникнення. Це спричинено хижацьким виловом, поширенням хижака молюска рапани, інтенсивною евтрофікацією моря та поширенням раковинної хвороби устриць, спричиненої мікрогрибом. У 1994 році вид Оstrea Еdulis занесено в Червону книгу України. Відновлення популяції устриці чорноморської в природних умовах стало неможливим. Тому назріває потреба у створенні спеціальних розплідників із застосуванням методів селекції щодо стійкості устриць до хвороб. Найперспективнішою для цього є тихоокеанська устриця гігантська.
Слід ураховувати, що устриці дуже чутливі до хвороб, які провокують збудники або паразити. Проте світова практика свідчить, що розвиток мідійно-устричного господарства є реальним з урахуванням можливих ризиків і на основі сучасних світових технологій.
Вибір місця для марикультури
Для культивування мідій та устриць придатною є вся північно-західна частина акваторії лагунного типу Чорного моря, що становить близько 200 тис. га. Значно більші площі є в акваторії відкритого моря з глибинами від 3 до 10–30 м, що відповідають оптимальним потребам промислового господарства. Прибережні смуги Північного Причорномор’я мають найбільший в Україні ресурс сонячної та вітрової енергії.
Утім, під час вибору місця для мідійного й устричного поля особливо прискіпливо слід оглянути території, що зазнають інтенсивного антропогенного забруднення (стічні води, добрива, пестициди тощо), щоб уникнути його негативного впливу. Після вибору місця слід провести уточнювальний замір глибин, відібрати воду для аналізу, визначити хімічний і сольовий її склад та запаси кормової бази. Оптимальні глибини для мідійного поля становлять 10–30 м, найкращі — 15–20 м. На захищених від штормів ділянках моря мінімальна глибина може становити 6–7 м. Устриця гігантська в акваторіях Тихого океану утворює банки до глибин 5–10 м, хоча найсильнішими є поселення в зоні 1,5–3 м.
За 30-річний період існування тихоокеанської устриці в Чорному морі можна зробити висновок, що вона добре адаптувалася до нових умов і має високі темпи росту й виживання, не підлягає, як аборигенна устриця, масовим захворюванням. Мідійно-устричне поле слід розташовувати неподалік від берегової бази й воно не повинно заважати судноплавству, іншим інфраструктурам моря та рекреації.Берегова база обладнується комплексно — для первинної й основної переробки продукції та зі створенням клімат-теплиць для забезпечення безвідходних технологій виробництва.
Клімат-теплиці
Клімат-теплиці, або ж сонячні вегетарії, — це споруди закритого типу з односкатним скляним дахом південного нахилу, сонячними батареями, вітровими енергоустановками, системою внутрішньоґрунтового або крапельного зрошення, регульованими режимами температури та вологості повітря. Східчасте формування поверхні теплиці та ярусне розташування рослин у вазонах підвищують її продуктивність у 3–10 разів у порівнянні з технологіями в сучасних тепличних господарствах. У сонячному вегетарії можна вирощувати овочеві культури — томати, огірки, перці, баклажани, а також плодові — лимони, мандарини, ягідні — малину, смородину, лохину, квіти — хризантеми, троянди, піони, тюльпани. До речі, на Кінбурській косі (Миколаївська обл.) сонячні вегетарії конструктивно вписуються у бетонні чеки колишнього Ягорлицького дослідно-промислового мідійно-устричного господарства. Наявність ґрунтових прісних вод, бетонних чеків, сонячної та вітрової енергії робить ідею сонячних вегетаріїв реальною і перспективною. Виходячи із розмірів чеків, орієнтовні підрахунки показують, що на площі 2 га можна розмістити до чотирьох вегетаріїв площею до 500 м² кожний. Орієнтовна вартість одного такого вегетарія з конструктивними та земляними роботами — до 170 тис. дол. США. Їх загальна вартість стане у 680 тис. дол. США. Робочий персонал на всі вегетарії — до 70 осіб. На береговій лінії Джарилгацької затоки (Херсонська обл.) можливе спорудження двох сонячних вегетаріїв вартістю до 340 тис. дол. США. Сонячні вегетарії замикають безвідходну технологію, адже в них передбачено використання органічних відходів виробництва в мідійному господарстві, відпрацьованої органічної маси власне вегетаріїв, морських водоростей, а також органічних відходів на території Національного природного парку «Білобережжя Святослава» за сучасними технологіями, що розроблені ННЦ «Інститут землеробства НААН».
Технологія вирощування мідій
Для організації мідійно-устричного господарства потрібно мати:
• відведену згідно з українським законодавством морську акваторію;
• берегову базу;
• плавзасоби.
Укомплектування для мідійного господарства може бути найрізноманітнішим: мідії вирощують на дні (Голландія, США), на вертикальних палях (Франція), на жердинах (Південно-Східна Азія), у підвішеному стані на плотах (Іспанія, Японія), на рамах (Середземне море), ярусах (Європа, Америка, Південно-Східна Азія).Для України найбільше придатні ярусні системи, започатковані у Японії та поширені у Європі й на інших континентах. Складність системи полягає в наборі носіїв: хребтина, наплави (буї), якорі, відтяжки, колектори та рукави для мідій, садки для устриць. Хребтина є центральним вузлом і основою носія, які виготовляють із канатів. Наплави (буї, поплавки, кухтилі) забезпечують плавучість носіїв і утримують молюсків у товщі води. Важливе значення мають якорі для утримання мідійно-устричних носіїв. Вони можуть бути металевими або залізобетонними масою до 500–1000 кг. Для них передбачено систему відтяжок, яка створюється для влаштування колекторів із метою збору в морі личинок і їх підрощування.
Колектори зазвичай знаходяться на глибині 4–8 м, оптимально 5–6 м. До колекторів підвішують вантаж вагою до 2–5 кг. Молоді мідії на колекторах розміром 10–30 мм називають спатом. Спат відділяють від колекторів, сортують і засипають в «рукави», тобто трубки із сіткової матеріалу (делі) — для дорощування спата до товарних розмірів. Певні технологічні труднощі мідійного господарства вказують на системний підхід до справи, де немає дрібниць. Очевидно спеціалісти перших мідійних господарств України повинні пройти стажування та навчання з мідійно-устричної справи в тих державах, де її поставлено на належному рівні (Франція, Японія, США). Технологічний процес вирощування мідій складається із:
• збирання спата;
• підрощування спата;
• пересадження з колекторів у рукави;
• дорощування до товарного стану (5 см);
• збору врожаю;
• переробки мідій;
• пакування, зберігання й транспортування готової продукції.
Технологія вирощування устриць
Як уже було сказано, устричне господарство та популяція устриць у Чорному морі зазнали катастрофічного знищення. Покладаємо сподівання на те, що, застосовуючи світовий досвід, можна забезпечити їх відтворення і в Україні. Позаяк аборигенна чорноморська устриця за смаковими якостями переважає тихоокеанську, можливий розвиток двох напрямів:
1 — проведення селекційної роботи й удосконалення технологій із вирощування аборигенної устриці у промислових масштабах;
2 — розведення тихоокеанської устриці в розплідниках для устричних ферм за напівциклічної та циклічної технологій. Напівциклічна технологія полягає у закупівлі спата в іноземних розплідниках.
Процес вирощування в нас починається у своєрідному «пологовому будинку» і «дитячому садочку» для устриць. Кормову базу формують на місці шляхом вирощування одноклітинних морських водоростей для годівлі личинок молоді та їх батьків. З розплідника устричний спат надходить до морської ферми для дорощування за технологією мідійного господарства. Нині 90% устричних господарств США та Канади закуповують спат у розплідниках. Циклічна технологія має низку переваг, пов’язаних з усуненням ризику загибелі під час перевезень спату, дозволяє вести селекцію й одержання матеріалу в будь-яку пору року. Проте така технологія досить громіздка, філігранна й потребує спеціальних акваріумів, фільтрованих морських і прісних вод, контролю за обігом повітря, температурним режимом тощо. Крім знань потрібен значний досвід спеціалістів для ухвалення рішень в нестандартних ситуаціях. Можливо, з розвитком устричного господарства в Україні перспективною буде й циклічна форма вирощування устриць.
Кошти й окупність проекту
Проведені обчислення показують, що для створення сучасних устрично-мідійних полів площею в 200 га з новою наземною інфраструктурою інвестиційні кошти в затоках Чорного моря становитимуть близько 2,8 млн дол. США, а для спорудження одного вегетарію площею 500 м² — до 170 тис. дол. США. Окупність сучасних підприємств — через 3 роки за рентабельності понад 900% (без урахування податків). Додатково буде створено для місцевого населення до 200 робочих місць.
Очікувані результати
Упровадження проекту в акваторії Чорного моря створить нову галузь в народному господарстві України, що повністю задовольнить внутрішній ринок України й дозволить частину мідійно-устричних продуктів експортувати. Промислове виробництво марикультури включить в господарський кругообіг мікроводорості й планктон, неконтрольований розвиток яких може нести загрозу біологічного забруднення морської води. Супровід проекту спорудженням сонячних вегетаріїв дозволить використати енергію сонця та вітру, на які багате Причорномор’я України, для одержання додаткової продукції овочів і фруктів, що відповідає засадам органічного виробництва. Масовий розвиток марикультури й продукції сонячних вегетаріїв забезпечить місцеве населення сотнями й тисячами нових робочих місць.
Пілотний проект
Нині запропоновано на базі колишнього Ягорлицького дослідно-промислового мідійно-устричного господарства (Кінбурська коса, с. Покровка Очаківського р-ну Миколаївської обл.) відпрацювати пілотний проект із виробництва морепродуктів із залученням до промислового мідійного поля акваторій Джарилгацької і Каркінітської заток Чорного моря у Скадовському районі Херсонської області.
Ягорлицьке мідійно-устричне господарство було споруджене в 60-ті рр. ХХ ст., що збіглося з масовим поширенням раковинної хвороби устриць. Через загибель устриць функціонування підприємства стало неможливим. Утім, завдяки сучасним технологіям можливе відродження устричного господарства в частині територіальних вод Національного природного парку «Білобережжя Святослава», де середні глибини становлять 3–6 м. В акваторії, захищеній від Чорного моря косою, поширення молюска рапани не спостерігається. Проведена у липні 2016 року польова експедиція засвідчила, що бетонні споруди чеків колишнього експериментального господарства перебувають у стані, який підлягає відновленню, так само, як і приміщення для первинної переробки продукції. У разі реанімації виробництва марикультури в Ягорлицькій затоці можливе відновлення переробки продукції на консервному заводі в місті Очакові. Тут збережено виробничі приміщення, хоча повністю знищене обладнання для переробки мідій. Відпрацьована в Ягорлицькому дослідно-промисловому мідійно-устричному господарстві модель вирощування мідій та устриць надалі тиражуватиметься у промислове виробництво.
Едуард Дегодюк, д-р с.-г. наук, академік Європейської академії природничих наук
ННЦ «Інститут землеробства НААН»
Співавтор: Леонід Шморгун, д-р екон. наук
журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
