Агрономія
Головне:
Агрономія

Не опускати руки!

The Ukrainian Farmer
Джерело:
The Ukrainian Farmer
Поділитись:
Не опускати руки!

Директор ТОВ «Ольга»

Андрій Ковальчук

Андрій Ковальчук: «Якщо після перезимівлі на полі залишилися три кволих рослини ріпаку на квадратний метр, то це не перешкода отримати високий урожай».

 

ТОВ «Ольга», яке розташоване на Вінниччині, є структурним підрозділом ГК «Зерносвіт», котра загалом обробляє понад 5 тис. гектарів землі. Основні культури, що тут вирощують: озима пшениця, кукурудза, озимий ріпак, соя, соняшник. Урожаї тішать навіть у неврожайні роки. Наприклад, кукурудзи в середньому збирають 130–150 ц/га, озимої пшениці — 85–105, ріпаку — 40–50, сої — 36–40 ц/га. Однак до таких результатів у господарстві прийшли не відразу, а, як кажуть, тернистим шляхом спроб і помилок. Та найголовніший секрет успіху в тому, що тут завжди дотримуються правила: «Безвихідних ситуацій не буває, отож ніколи не треба опускати рук».

 

Про те, як удається відшукати вихід там, де, здавалося б, «усе пропало», з нашими читачами поділився директор ТОВ «Ольга» Андрій Ковальчук.

 

Ріпак не вийшов із зими, а «виповз»

 

Озимий ріпак ми вирощуємо загалом десять років. З них були й такі, коли ріпак виходив із зими ну в дуже жахливому стані. Наприклад, торік посіяли його широкорядним способом. Погода не посприяла, і навесні ми отримали місцями по 3–4 дуже кволих рослин на квадратний метр, у фазі одного-двох листочків, із товщиною кореневої шийки 0,5 мм. Проте, побачивши на полі таку сумну картину, ми не впали у відчай, а швидко почали проводити реанімаційні заходи. В результаті — отримали врожай понад 40 ц/га.

 

«Витягувати» кволий ріпак ми вже навчилися, тому сьогодні для нас це не проблема. Розпочну з того, що біологічною особливістю ріпаку є його висока здатність до відновлення (ріпак швидко гілкується: з головного стебла відростають 10–12 бічних, із бічних — нові стебла й т. д.). Найголовніше в цій ситуації наше завдання — вчасно простимулювати цей процес.

 

Із зерновими культурами складніше: якщо отримаємо дуже зріджені сходи пшениці чи кукурудзи, то вийти на високу врожайність буде важче, адже зерно ві не здатні так добре відновлюватися, як ріпак. Отож рятуємо ріпак. Передусім йому треба дати живлення. Це — азотні добрива. Якщо ріпак у хорошому стані, то добрива можна вносити за один раз. Коли ж ріпак слабкий, кількість азотних добрив не зменшуємо, а розподіляємо їх на 2–3 дробних унесення. Також змінюємо форму добрива: амідну не використовуємо — застосовуємо аміачну селітру, де частина азоту в нітратній формі. Отже, по мерзлоталому ґрунту для старту даємо на гектар 200 кг аміачної селітри й 200 кг сульфату амонію. Такого живлення цілком достатньо для відновлення вегетації рослин.

 

Наступне завдання: весною як мінімум двічі вносимо регулятори росту. Перший раз заходимо з хорошою нормою препарату (це може бути Карамба, Карамба Турбо тощо, але обов’язково з бором) у той період, коли в ріпаку відбувається початок видовження стебла. Таким чином ми підживлюємо рослину й одночасно стримуємо розвиток, щоб вона не вийшла в тоненьке стебло.

 

Вдруге «проходимося» регулятором росту у фазу ріпаку 30–35, плюс для захисту застосовуємо інсектициди. Потім чекаємо дощів і вносимо азот у формі аміачної селітри (2 ц/га). Загалом на гектар уносимо 4–5 ц аміачної селітри. Так, це значна кількість недешевих добрив, але передисковувати й пересівати поле виходить значно дорожче.

 

Наш підхід такий: якщо виходиш на ріпакове поле й бачиш, що на великій частині площі немає жодної рослини на квадратний метр (щоправда, в нашому господарстві такого не буває), звісно, поле треба пересіяти. Проте якщо на квадратному метрі є хоча б 3–4 рослини, то цього цілком достатньо, щоб сформувати нормальну густоту стебел і влітку зібрати добрий урожай. Як ми переконалися на власному досвіді, завдяки невідкладним «реанімаційним заходам» можна отримати потужний посів із потенціалом урожайності 40 ц/га і навіть більше. Щодо захисту ріпаку від хвороб. Для цього проводимо обробки перед цвітінням і під час цвітіння — «прибираємо» склеротініоз й альтернаріоз. Дехто стверджує, що достатньо обробити рослини один раз — під час цвітіння. Я із цим не згоден. Аргументи такі: якщо ми дали посилене азотне живлення, то вегетація ріпаку відбуватиметься довше. Отож, коли рослина дозріває, по зеленому стручку відбуватиметься зараження альтернаріозом, і за відповідних погодних умов стручок «згорить» від хвороби. Таким чином втратимо масу тисячі зерен, а якщо перед збиранням підуть дощі, ріпак просто осиплеться. Щоб запобігти цьому, по зеленому стручку обов’язково обробляємо рослини від альтернаріозу та від шкідників. У результаті на початку жнив ріпак має наповнений жовтий стручок. Пам’ятаю, в один рік під час збиральної компанії вночі пішов великий дощ із грозою. Тоді ми цілісіньку ніч не спали, переживали, що ріпак осиплеться. Проте вранці приїхали на поле й побачили, що жоден стручок не постраждав.

 

А ще ми обов’язково проводимо десикацію. Багато хто з аграріїв не робить цього. І, вважаю, дарма. Адже на потужних посівах ріпаку не встигають визріти нижні стручки, тому втрачається 3–5% урожаю. Цю проблему легко розв’язує десикація.

 
Такий вигляд мала кукурудза після заморозків.                                  Після реанімації цей ріпак дав урожай понад 40 ц/га

«Граємося» з нормами висіву і — виграємо

 

Зазвичай озимий ріпак ми сіємо на початку серпня, після того як пройдуть дощі або перед ними. Якщо це рання сівба, то зменшуємо норму висіву. Наприклад, 2016 року ріпак посіяли з міжряддям 70 см і нормою висіву — 14 штук на квадратний метр. Так, це дуже мала норма, оскільки більшість аграріїв звикли висівати насіння ріпаку по 45–50 штук на квадратний метр. Однак, на мою думку, шаблонні великі норми — для величезних площ, коли немає часу «гратися». У нас же на першому місці стоять не обсяги, а технології.

 

Якщо ж сіємо ріпак пізніше (наприкінці серпня — на початку вересня), то міжряддя — 45 см, норма висіву — 20–25 штук на метр квадратний. Тобто в будь-якому разі максимально заощаджуємо на вартості насіння.

 

Траплялося, на старті отримували погані сходи. Якось посіяли ріпак 7 серпня, внесли азотні добрива, через посуху сходи отримали в середньому 8 рослин на квадратний метр. Восени пішли дощі, ріпак почав сильно переростати, коренева шийка була 35 мм. Коли прийшла зима, випав сніг на землю, яка не замерзла, і весною ми отримали повністю випрілі поля — заходиш на поле і відчуваєш запах гнилої капусти. Вирішили ці поля не чіпати, щоб подивитися, що буде далі. А далі (хоча точка росту рослини випріла) бічні бруньки, що сформувалися з осені, почали пробуджуватися. Побачивши це, ми відразу «пройшлися» по ріпаку відповідними препаратами (Дерозал), які присушили гнилі. Після цього розпочалося відростання рослин. Ми їх добре підживили. Цвітіння цього ріпаку розпочалося пізніше, дозрів він також пізніше (приблизно на 20 днів). Однак було сформоване грубе кореневище із 6–8 потужними боковими стеблами, тому врожай порадував — 42 ц/га. А сусіди-фермери такі поля передискували…

 

«Форс-мажори» кукурудзи

 

На сьогодні кукурудза в нас є найприбутковішою культурою, до того ж найлегшою у вирощуванні. Проте і з цією культурою траплялися форс-мажорні ситуації, з яких ми виходили без втрат лише завдяки тому, що не впадали у відчай. Розповім про свіжий випадок. Торік погодні умови були сприятливими, і ми почали сівбу кукурудзи 2 квітня. Для нас це — дуже ранні строки (завжди сіяли 16–18 квітня). Ризикнули провести ранній висів з тієї причини, що через суху й теплу погоду в ґрунті не було відновлення вологи. Із цього зрозуміли, що потрібно сіяти рано, аби коренева система сформувалася ще за низьких температур.

 

Кукурудза зійшла добре. Проте наприкінці квітня сталися заморозки, й у фазу 3 листків у нас вимерзли 300 га кукурудзи. Пам’ятаю, перед святом Пасхи приїхали на поле й злякалися: поле жовте, кукурудзи майже немає. Вирішили подивитися, що буде після свят. Приїхали через 4 дні й побачили відростання. Тоді залишили кукурудзу, пересіяли лише гектарів із 15 (щоб в підсумку подивитися, де буде краща врожайність), а інші поля залишили, щоб спостерігати, як рослина відростатиме. І, скажу, хоча й кукурудза вимерзла «попід саму землю», відросла вона дуже швидко. В результаті на тих полях, де кукурудза вимерзла, врожайність була на дві тонни вищою (в середньому отримали 115 ц/га), ніж там, де ми пересіяли (пересівали на початку травня). Секрет у тому, що завдяки ранньому висіву кукурудза сформувала потужну кореневу систему. Тому в таких випадках також не треба панікувати й поспішати з пересівом.

 

Загалом вирощування кукурудзи в нас має свої особливості. Наприклад, ми переобладнали сівалки й поставили на них ящики з добривами (навіть на сівалки фірми «Кінза», які на це не розраховані). Це тому, що обов’язково під час сівби вносимо в рядки фосфор. Чому це робимо? На Хмельниччині в нас є демоцентр, де висіваємо гібриди кукурудзи всіх відомих компаній і дивимося, як вони розвиватимуться. Так от, ми побачили, що на деяких гібридах різних компаній під час холодів листя синіє, оскільки рослина не може взяти з ґрунту фосфор. Як наслідок — втрата врожаю. Наша ж кукурудза завдяки тому, що під час сівби вносимо у рядки фосфор, розвивається добре навіть за умов холодної весни. Відповідно, маємо високу стабільну врожайність.

 

Чи потрібно вносити азот під сою

 

Азот під сою раніше вносили постійно. І вносили багато: під час сівби та під час вегетації, оскільки бачили, що кількість бульбочкових бактерій є недостатньою. Проте 2012 року поїхали в Америку на семінар, присвячений вирощуванню кукурудзи та сої. Закордонні науковці та практики переконали, що азотні добрива під сою вносити не можна (американські фермери соєвого поясу азотних добрив не застосовують взагалі).

 

Розпочну з того, що перш ніж вводити в сівозміну сою, потрібно створити для цієї культури відповідні умови. Передусім досягнути потрібної кислотності ґрунту й збагатити його достатньою кількістю фосфору та калію. Якщо це зроблено, азот уносити не потрібно (буде гірше), оскільки рослина сама фіксує його з повітря. На деяких полях ми частково внесли азотні добрива й отримали суттєве погіршення врожайності (на відміну від тих полів, де не вносили). Це тому, що азот не дозволяє працювати бульбочковим бактеріям (вони лінуються). Отож, коли вносимо азотні добрива, рослина активно вегетує й формує дуже велику зелену масу. Проте під час наливу зерна (бобів) на кореневій системі азоту вже немає, оскільки бульбочкові бактерії не працюють (азот, що є в листках, у цьому разі не допомагає). Максимальна врожайність, яку може дати така соя, — 30–35 ц/га, але ми ставимо за мету отримання вищого врожаю. Тому робимо все для того, аби добре працювали бульбочкові бактерії, від яких рослина отримуватиме азот. Отож — жодного мінерального азоту. Коли перестали вносити азотні добрива, то почали отримувати врожай сої по 40–46 ц/га. До того ж маємо чудовий протеїн. Раніше, коли вносили азотні добрива, протеїн становив 28–32%, а тепер — 39–40%, і це за високого врожаю.

 

Трохи азоту для старту вносимо лише тоді, коли є проблеми на конкретних полях — нерозкислені ґрунти, недостатня кількість бульбочкових бактерій. Азотне живлення, зокрема, доречне на піщаних ґрунтах. Однак в будь-якому разі треба дати шанс для бульбочкових бактерій.

 

Живлення для озимої пшениці

 

Середня врожайність озимої пшениці в нас запланована на рівні 9 тонн із гектара. Відповідно до цього напрацьована методика, згідно з якою розраховано, скільки треба дати добрив на ті чи ті поля. Оскільки в нас землі небагато (лише 5 тис. га), то по кожному полю можемо працювати окремо. Є поля, на які вносимо тільки фосфор, є поля, на які вносимо тільки калій під основний обробіток. На деякі поля даємо тукосуміші за формулою NPK 8-19-29. Кількість добрив розраховуємо в середньому на 9 тонн пшениці. Наприклад, азотних добрив — 160–180 кг у діючій речовині. Азот уносимо по-різному (дробно або за один раз в різних формах — амідній, нітратній, аміачній). Наприклад, якщо весна пізня, вносимо всі добрива за один раз (частково в аміачній селітрі, частково — у сульфаті амонію та карбаміді, врозкид).

 

Проте нашим завданням є не просто виростити та зібрати 9 тонн зерна пшениці, вона має бути доброї якості — не нижчої за 2–3-й клас. Тому ось уже протягом трьох років працюємо над якістю. Дехто з колег-фермерів уносить по прапорцевому листку карбаміди, мікроелементи й очікує отримати 24% клейковини. Запевняю, таке не завжди вдається. Для отримання клейковини у фазу прапорцевого листка ми вносимо по 100 кг/га аміачної селітри. Виводимо на поля розкидачі, й тільки розпочинається дощ — вони починають розкидати селітру. Скажу, для отримання високого відсотка клейковини є багато різних схем підживлення — з мікроелементами, стимуляторами росту, гуматами. Проте, як ми переконалися, найефективніше — внесення азоту. Після такого підживлення клейковина піднімається з 18 до 24 %.

 

З гібридами пшениці треба вміти працювати

 

Торік заради експерименту на 10 гектарах ми висіяли гібриди озимої пшениці фірми «Заатен-Уніон». Виробник насіння стверджує, що гібриди мають потужну кореневу систему, тому якщо сіяти їх на бідних ґрунтах, то можна отримати суттєву прибавку врожайності. Проте, як ми переконалися на першому досвіді, крім плюсів гібриди мають й мінуси. По-перше, насіння дуже дороге. За рекомендованої норми висіву 60 кг/га восени мали отримати сходи, які добре розкущилися б. Однак нинішньої осені погодні умови були несприятливими (холодна та суха осінь), плюс мала норма висіву. Тому не з нашої вини на сьогодні сходи перебувають у фазі 2–3 листків. Де взяти густоту 700–800 продуктивних стебел на метр квадратний?

 

Отож, працювати з гібридами пшениці плануємо й далі, але висівом їх на великих площах маємо дослідити всі ризики. Поки що радіємо, що посіяли насіння на невеликій ділянці. Справді, куди б «загнали» господарство, якби засіяли гібридами великі площі? Для господарства такий відчайдушний крок може обернутися крахом. Адже в роботі із сортами за несприятливих погодних умов ми можемо збільшити норму висіву (цей крок не стане для нас обтяжливим, оскільки сортове насіння недороге) й зберемо свої заплановані 8–9 тонн урожаю.

 

І ще, гібридам озимої пшениці «пророкують» урожайність чи не 150 ц/га. Уявіть, яку кількість вологи потрібно рослині! А скільки під 150 ц/га треба внести азоту! Адже з повітря його рослина не візьме. Якщо ж навіть господарство готове внести таку кількість добрив, то треба ще й подбати, щоб рослини не вилягли. Словом, вирощувати гібриди потрібно навчитися. Саме тому ми розпочали з невеликих площ. Поки що ж вважаю неправильним купувати дороге гібридне насіння й очікувати 150 ц/га, не знаючи, як працювати з посівами.

 

 

Інна Бірюкова

журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2017 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

 

Інші статті в цьому журналі
Джерело:
The Ukrainian Farmer