Протягом 2014 року журнал «Плантатор» у статтях «Дорошенківська віра» і «Надія Свідельского» розповідав про підприємців, які своєю старанною роботою доводять дієвість загальнолюдських моральних постулатів. Було б неправильно знехтувати третьою божественною доброчинністю — любов’ю. Директор ПП «Імпак» Сергій Малиновський не просто любить картоплю, він плекає свій виробничий колектив, у чому йому допомагає міцна, дружня родина та кохана жінка.
Представляти одного з найвідоміших картоплярів України Сергія Малиновського, певно, не потрібно. Нагадаємо лише, що він входить до п’ятірки найпотужніших виробників картоплі й овочів борщового набору, які вирощує на понад 3 тис. га в Андрушівському районі Житомирщини. Має підприємство, сучасне сховище місткістю 18 тис. тонн, відділення з доробки продукції (миття, поліровка, фасування), реалізує продукцію під ТМ «Овочиста» через мережі супермаркетів Fozzy Group, «Ашан», Billa, «АТБ», «Таврія-В», «Метро» і навіть експортує її повз Росію в країни Середньої Азії.
У сезоні–2014 ПП «Імпак» не збиралося збільшувати посівні площі, а обіцяло зосередитися на підвищенні врожайності культур, урізноманітненні асортименту картопляної продукції завдяки введенню у виробництво сортів салатного типу, виведенню на ринок нових товарних позицій преміум-класу. Ішлося, власне, про фасований митний товар «Картопля по-французьки» на полицях так званих делікатес-маркетів на зразок Le Silpo, що обслуговують грошовитих споживачів. Однак Сергій Васильович традиційно не втримався: «Картоплю по-французьки» тепер можуть скуштувати й пересічні українці, придбавши її в супермаркетах «Сільпо», «Еко-Маркет» тощо. Був у підприємця намір «підсадити» співгромадян на брендовану якісну продукцію, яку можна було б придбати на оптових сільгоспринках у великих упаковках, проте погіршення загального рівня життя споживачів через інфляційні процеси, відтермінувало в часі цей дуже потрібний усій картоплярській галузі проект.
Родина Малиновського тривалий час офіційно представляла в Україні німецьку селекційну компанію «Європлант». Проте мало хто з картоплярів у 2015 році може дозволити собі розкіш — придбання елітного матеріалу, і Малиновський, відчувши це, значно скоротив насінницькі посіви, залишивши їх хіба що для потреб власного господарства. Заощаджені кошти було розумно інвестовано, проте Сергій Васильович поки що хоче притримати свій бізнес-крок у секреті.
Його розумні бізнес-маневри викликають беззаперечний інтерес. Звідки в Малиновського стільки драйву, де бере наснагу та невтомність? «Я люблю свою роботу. А меж досконалості й самовдосконалення не існує», — серйозно відповідає картопляр. На запитання «що найбільше любить Малиновський» усі підлеглі й родина серйозно відповідають — картоплю. Ніхто при цьому не кривить душею: колектив залучено до постійного тестування картопляних сортів, і те, що «дружина приготувала з дегустаційних зразків пюре зі шкварками», не є виправданням — пан Малиновський запам’ятає і змусить виконати процедуру «на біс».
– Ми повинні не лише виконувати функцію агробізнеса, а й виховувати повноцінних громадян, які змінюватимуть свої родини на краще. Кажу це без пафосу, бо розумію, що суспільство — це конкретні люди, а хто працює в овочівницьких господарствах — усім відомо. Спочатку їм розповідаєш, як треба працювати, потім просиш, потім вводиш правила гри, де є батіг і пряник. У ПП «Імпак» є дві позиції, за які наступає покарання, — крадіжка та п’янка. Є одне право на помилку, коли співробітника попереджають і штрафують у розмірі щосезонної премії (25% річного заробітку. — Ред.), виплачується вона взимку, коли приробітків немає. Потім — звільнення.
Досягти відповідальності від працівників одними словами неможливо. Тому в ПП «Імпак» 3 роки тому встановлено технічні засоби контролю — систему GPS-моніторингу. «Навіщо така муштра?» — запитую, і бізнесмен пояснює, що землі на півдні Житомирщини — це важкий чорнозем, на якому, щоб виростити якісну картоплю, треба дуже постаратися, а для цього потрібна дисципліна.
– Кожне підприємство розвивається поступово. Спочатку ми навчилися вирощувати вал картоплі. Потім побудували лінії мийки, фасування, щоб посісти свою нішу в Україні. Нині розуміємо, що треба рухатися далі. Для цього потрібна суперякість, — зауважує Сергій Васильович і розповідає, як французи в провінції Шампань вирощують найкращий сорт картоплі для миття Агата, що є елітним для Європи. Натомість англійці для цих самих потреб знаходять інший сорт, бо його виробництво за інших кліматичних і ґрунтових умов є невиправданим. Так має бути і в Україні, і він готовий змінювати українську практику.
– В останні 5 років у державі перевиробництво картоплі. За великого капіталовкладення рентабельність бізнесу низька. Колись картопля дозволяла заробляти й розвивати інфраструктуру, але ж наша мета — перегнати Європу.
– Для цього потрібна салатна картопля чи французька?
– Салатна картопля — вершина гурманських вподобань, подається у вишуканих ресторанах помитою, звареною і має присмак вершкового масла. Чудово виходить у Франції, але не факт, що вийде в тебе. Ми вирощуємо лише 3 сорти на конкретних ділянках і продаємо в мережі, що мають преміум-відділи. Виробники мають навчитися розрізняти особливості мереж. До Fozzy Group іншим рітейлерам треба рости, бо вона має трирівневий сегмент: мережу магазинів біля дому «Фора», трохи вищу категорію «Сільпо» і делікатес-маркет «Le Silpo». «Магазин у дому» з нами не працює, він купляє картоплю, певно, у населення. Різне структурування. Ми одне одного дратуємо. Усім потрібно рости: і нам, і їм. Завдання бізнесу — не бути однотипним. Конкурентним можна бути тільки тоді, коли маєш меншу повторюваність. Важко конкурувати з приватним сектором, який не рахує гроші. Бізнес несе колосальні витрати — склади, техніка, які за рік не окупаються. Змінюється політико-економічна ситуація, ні в чому жодних гарантій. Тож завжди має бути новизна.
Болюче реагує Сергій Малиновський на перевиробництво картоплі в країні: «Якщо не знайдемо за 1–3 роки шлях до експорту, то Україна захлинеться своєю картоплею та цибулею. Бізнесмени поїдять один одного. Ми купуємо всі складові виробництва за умовні одиниці та продаємо в Україні. Так неможливо. Це те саме, що брати кредит у доларах, а віддавати іншою валютою».
– Чому не дивитеся в бік переробки?
– Давно прораховано економічну недоцільність виробництва картоплі фрі. Її виготовляє Польща і збуває Росії й Україні. Вітчизняні чипси представлені російським брендом, що має виробництво в Дніпропетровську, і компанією «Крафт». З обома проектами ми співпрацювали. Ставити лінію, що матиме транснаціональне значення українському виробнику не доречно — це те саме, що закривати горошок «Бондюель» у Житомирській області. Значно ближчим є чеський приклад Павела Покорнова, який навчає споживачів високої культури споживання. Чим нація стає багатшою, тим менше вона споживає грубої їжі. Немає в людей грошей — їстимуть лише цибулю та помідори, підніметься добробут — купуватимуть редиску не лише весною на Великдень, а цілий рік, і господарства зможуть під неї відвести 100 га. От побачите, через 10 років картоплі буде споживатися в 3 рази менше. Городяни не зберігатимуть мішок на балконі, а придбають різні нові овочі, спробують приготувати смачну рибу.
– І дивної картоплі не буде?
– Екзотика буде: смакові сорти, салатні. Проте ними будуть займатися принципово інші підприємства. Мені здається, що доволі швидко ринок зміниться на користь поглинань, зближення торгових мереж і виробників, які працюватимуть на дешевих відсотках задля здешевлення продажів. Наше підприємство від такої перспективи врятує розумне ставлення до господарювання. Якби моно культивував картоплю, це був би кінець. Любов, якщо вона не підживлюється будь-чим, перетворюється на розчарування.
– Любов приростає дітьми. Ви мрієте, щоб всі три сина з вами працювали?
– В агробізнесі треба мати спадкоємця. Проте дітей не можна ламати через коліно — у кожного свій шлях. Старший уже працює зі мною і веде маркетинг. Якось сказав, що хотів би мати господарство, як моє. Однак до цього йому ще довго рости треба.
– Ви уявляєте себе на пенсії?
– Ні. Тільки в роботі. Я нею живу й самореалізуюся, створюю крім картоплі колектив, класну, творчу атмосферу. Дивишся 300 осіб і всі харизматично працюють. Як людина є особистістю, так і компанія характеризується своїм підходом.
– Ви про щось мрієте?
– Вивчити англійську мову. Це прояв вільності, ефективності, потреба сьогодення. Я часто кажу своїм дітям: «Є час вчитися, є час любити, є час творити». Не важливо, ким ти є. Головне, — це стан комфорту в душі. Можна мати тисячі гривень, маленьку домівку й бути нормальним сім’янином. А можна бути мільйонером і не мати душевного спокою. Основне — баланс любові до роботи та сім’ї.
Ірина Малиновська
Ця жінка — не лише кохання бізнесмена Малиновського, а його гордість і наснага. Вона не просто подарувала чоловікові трьох синів, а завжди є поруч як друг і сподвижник. Ірина Павлівна з посмішкою згадує, як чоловік «відбив» її у кавалера на танцях, як умовляв вийти заміж, а вона вагалася. Добре пам’ятає, як у 90-ті роки була здивована підприємливістю чоловіка, який, працюючи в будівельній компанії, у приміщенні якої нині розташовано офіс ПП «Імпак», став активним менеджером із продажів, щоб забезпечити колег замовленнями та роботою. Потім родина Малиновських, як і більшість українських родин, почала торгівлю… білизною. Чоловік знайшов вітчизняного виробника, налагодив поставки, а колишня вчителька присідала під прилавок, коли бачила колег, які купували товар в їхній крамниці. Розпочати вирощування картоплю Сергія Малиновського простимулювала теща, і він належно відповів на провокацію, хоча й не любить про це згадувати.
Ірина Павлівна і сьогодні працює пліч-о-пліч із чоловіком, виконуючи обов’язки бренд-менеджера, культмасовика, персонального секретаря та профспілкового діяча. Вона також дивується невтомності Сергія Малиновського і вважає, що це «інтерес до життя», який він черпає не лише у великій родині, а й у відпочинку на природі, до речі, не стільки на рибалці, скільки на картопляних полях, на які їздить у вихідні разом із молодшим сином.
Ігор Завадський, директор ТОВ «Солана Україна»
Інноватор — людина, яка ніколи не зупиняється, не має перешкод, мурів, заборон і обмежень. Щоб перелічити таких у вітчизняному овочівництві, вистачить п’яти пальців. Сергій Малиновський — один із таких. Він — перфекціоніст, професіонал, з яким цікаво працювати й у якого потрібно навчатися бачити ціль і не помічати перешкод. Це характер — лізти в авантюри, кредити, якщо попереду чітка ціль. Це дає свої результати, що видно по Малиновському й тому, чого він досяг у житті. У нього перфектне господарство для України. Приємно, коли на зарубіжній виставці бачиш ідею і розумієш, що в Україні є бізнесмен, який може її реалізувати й удосконалити.
Оксана Руженкова
журнал “Плантатор”, січень 2015 року
Плантатор
