|
Про глобальний і український ринок лохини розповів Тарас Баштанник, директор одного з найбільших ягідних підприємств «Українська ягода» під час конференції «Ягоди України — 2018: заморозка і свіжий ринок», організованої «АПК-Інформ: овочі та фрукти». Наводимо основні тези виступу.
Глобальні тенденції
Світове виробництво лохини з 2005 по 2017 роки зросло з 23 тис. тонн до 1,7 млн тонн. Річний оборот світового ринку цієї ягоди сягає понад 6 млрд доларів. Лохина — продукт глобальний. Її основними виробниками є країни Північної Америки: США і Канада. Тут вирощується 65% світової лохини. Дещо менше, але теж значні обсяги виробляє Південна Америка, зокрема Аргентина, Чилі та Перу: 22% світового виробництва. На країни ЄС, передусім Іспанію, Німеччину та Польщу, припадає 10,4%. Експортні поставки на світовий ринок не одночасні.
Ранньою продукцією Україна конкурує з Іспанією, пізньою — з Аргентиною, Перу та Чилі.
Про Китай на міжнародному ринку не чутно, хоча потенційно країна може бути сильним гравцем. Дані про насадження в Піднебесній дуже різняться: називають цифри від 2 до 10 тис. гектарів. Точно назвати важко з двох причин: ця країна є нетто-імпортером лохини, крім того, статистика дуже заплутана, враховує домогосподарства.
 |
| Тарас Баштанник |
Прогнозується, що світове виробництво лохини до 2020 року зросте до 2 млн тонн. Китай може вийти на експорт цієї ягоди, але споживання зростатиме швидше, ніж виробництво. Ми бачимо, як зростає споживання в Південно-Східній Азії, населення якої становить 1,5 млрд осіб. Там престижно купувати й дарувати свіжі ягоди та фрукти.
Є країни, де нізащо не витратять воду на вирощування ягід, наприклад Арабські Емірати та Катар.
Споживачі європейського ринку стають вимогливішими. Наприклад, у Великій Британії полиці супермаркетів поділені за сортами ягід. Вимоги до якості унеможливлюють механізоване збирання лохини. В усьому світі її доводиться збирати вручну. Комбайни можуть працювати тільки на останніх зборах, так званих зачистках у Північній Америці, де половина зібраної лохини йде на переробку. У Європі лише 5% лохини переробляється. Це можна пояснити молодшою культурою споживання та дешевшою робочою силою.
Серед проблем виробництва цієї ягоди основними є нестача робочої сили та тиск на плантації з боку шкідників і хвороб.
На нестачу робочих рук впливає урбанізація, старіння населення та міграція. Немає охочих працювати в цій сфері. Вважається, що працювати в сільському господарстві непрестижно.
Ринок України
У нашій країні споживання лохини теж збільшується швидше, ніж її пропозиція. Балансу можна буде досягти років через 10–15. Але не буде значного просідання цін, як на малині та смородині, адже якість ягід лохини набагато вища, механізувати збирання важко, ґрунтово-кліматичні умови і технологія виробництва більш вибагливі, ніж для вирощування інших культур. Культура не є нішовою, є доступ на великий зовнішній ринок свіжих ягід і переробки.
В Україні зростають площі під лохиною. Якщо у 2007 році під нею було 200 га, то зараз культура займає 1500–1600 га. У професійних виробників лохини немає страшного конкурента — домогосподарств, які не знають, що таке собівартість, не цінять свою працю і продають товар дуже дешево. З лохиною у них так не вийде: потрібен певний рівень агрономічних знань.
Багато випадкових учасників ринку намагаються почати вирощувати лохину. Поле не готують, беруть саджанці випадкових сортів. З’являються випадки, коли в Херсоні садять ультрапізні сорти.
Часто відсутні інвестиції в маркетинг, збут, післязбиральну інфраструктуру, зокрема у створення холодного ланцюжка. Це є найважливішим, адже правильно зібрані 5 га лохини будуть набагато прибутковішими, ніж 20 га, але без усього цього.
Українці переважно навчилися вирощувати. А продавати — ще ні. Україну як окремого гравця на ринку лохини поки що не сприймають. Поки наша країна є постачальником ягідної сировини: від чорниці класу В до лохини насипом. Сировину досортовують інші компанії, які мають обладнання, сертифікацію і канали збуту.
Потенціал у виробництва лохини в Україні дуже великий. Полісся ідеально підходить для її вирощування. Маємо зручну логістику для постачання в країни Євросоюзу. Зручних рішень щодо транспортування в Азію поки що немає, але компанія «Українська ягода» спробує цього року постачати ягоди в Сінгапур і Малайзію. Логістика туди недорога, але складна у виконанні.
Маємо кращу вартість трудових ресурсів. Зараз це від 300 до 600 гривень на день на одного збиральника. Згодом будемо платити, як у Польщі, можливо, на 15% менше. А щоб мати змогу так платити, треба продавати не дешевше, ніж вони.
Вирощування лохини — зручний вид бізнесу для кооперації, адже ягода технологічна, лежка. Головна проблема кооперації в тому, як ув’язати 15–20 виробників у єдину партію продукції з одного або максимум двох-трьох сортів.
Теперішній рівень цін на лохину в Україні — 200–300 грн/кг — зависокий, не відповідає купівельній спроможності населення. Коли ціни знизяться до більш прийнятних показників, зросте споживання.
Практичні рекомендації
Канали збуту треба шукати до закладання плантації. Наприклад, якщо господар орієнтується на експорт, він має розуміти, що для цього потрібна експортна партія. А це означає, що потрібно зібрати якийсь один сорт і завантажити фуру за пару днів. Якщо неможливо закласти ділянку, з якої можна збирати експортні партії, потрібно або кооперуватися, або відмовлятися від експорту. Під час експорту лохини слід враховувати й глобальний ринок. Коли південь України та Закарпаття виходять на ринок із ранніми сортами, вони замінюють Іспанію, яка в цей час вже дозбирує врожай, тому іспанська ягода йде вже неякісна. В основний сезон доводиться конкурувати з Польщею та іншими виробниками Європи. Тут Україна має тільки одну перевагу — собівартість. У пізній сезон ціни гарні, але українська ягода вже менш якісна. У цей час з’являється дорога, але дуже якісна ягода з Перу, Аргентини та Уругваю, яку доставляють авіатранспортом.
Післязбиральна доробка — найважливіший етап виробництва. Буде дуже шкода витрачених чотирьох-п’яти років, якщо зібрана ягода зіпсується через тиждень. Головне завдання: якнайшвидше охолодити гарячі ягоди з поля до нуля градусів протягом однієї години. Затримка із шоковим охолодженням на дві, чотири, шість, вісім годин скорочує термін зберігання ягід на 20, 37, 50, 70% відповідно.
Ягоди потрібно відсортувати, упакувати, промаркувати і доставити з дотриманням холодного ланцюжка, адже температура — це перше, на що перевіряють ягоду під час експорту. Потім іде перевірка наявності сертифікатів. Без цього більшість поважних європейських компаній не захоче вести подальші перемовини.
ТОВ «Українська ягода» має 100 га ягідних насаджень, переважно лохини й малини. Вирощує також інші культури: черешні, полуниці, жимолость і порічки. Експортує свіжі й заморожені ягоди в країни ЄС та Близького Сходу. Виробництво сертифіковане за стандартом Global GAP. Це основний сертифікат. Є також додаткові ISO 22000, SHCCP. Наявний також складний сертифікат BRC, займатися яким варто, якщо підприємство має особливого клієнта, який обіцяє за наявність цього документа додаткові бонуси. Британські мережі Mark&Spenser, Tesco мають власні системи аудиту, жорсткіші, ніж передбачає Global GAP. Вони розпитують, чи застосовується на сільгосппідприємстві робота ув’язнених, чи дотримується гендерна рівність, чи немає расової та національної дискримінації тощо.
Геннадій Гнип
журнал “Плантатор”, липень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Плантатор
