Агромаркет

Капітанові обрії

Капітанові обрії

Фермерські думки про українських політиків, агрохолдинги, сьогодення та майбутнє сільського господарства.

 

У минулому номері журналу The Ukrainin Farmer ми опублікували інтерв’ю з Олександром Петренком, фермером з Полтавщини, що сповідує любов і повагу до землі, на якій працює, а отже, і технологію прямої сівби ноу-тілл. Ця технологія й була темою інтерв’ю. Утім, як виявилося, пан Олександр живе не лише сільськогосподарським виробництвом. Фермер надіслав у редакцію власну статтю, у якій поділився своїми думками щодо тих процесів, що нині відбуваються в аграрній економіці та політиці. На нашу думку, ці роздуми варті того, щоб з ними ознайомилося широке коло читачів.

Замість прологу

…Нещодавно слухав звіт уряду за рік роботи. Враження від виступу міністра агрополітики України — статист. Розповідає — продали курятину в Ізраїль, ще кудись — яйця, щось зібрали, щось намолотили, щось посіяли… Нецікаво, безглуздо… Нікому не потрібна інформація, яку один одному прочитали міністри уряду. І — все. Виникає запитання: невже головна робота нашого профільного міністерства — оприлюднювати статистичні дані приватних компаній, що провадять сільськогосподарський бізнес? Проте ж ці цифри — досягнення компаній, а не міністерства!

На мою думку, виступ міністра агрополітики має бути таким, щоб увесь аграрний бізнес слухав і дізнавався: чого нам чекати в найближчі роки, якими будуть програми розвитку сільського господарства України, його тактика й стратегія. Зокрема, якими через зміну клімату мають стати технології вирощування культур, як зберегти землю, якими мають бути земельні відносини та як оподатковувати аграрний бізнес, щоб він не зачахнув, а розвивався? Далі: на кого робити ставку — на мільйон невеликих товаровиробників, але з обов’язковим кооперуванням (як це відбувається в багатьох розвинутих країнах світу), чи розвивати власне «ноу-хау» — десяток кластерних холдингів, у яких рабуватимуть українські селяни?

На мою думку, Мінагрополітики в уряді має бути міністерством №1, адже лише в агробізнесі сьогодні створюється додаткова вартість. Однак де, наприклад, наше сільськогосподарське машинобудування? На жаль, часто вітчизняні заводи випускають нікому не потрібний «брухт», який не лише ламається, не доїхавши до поля, а й безжально нищить землю. Факт залишається фактом: наша сільськогосподарська країна сьогодні не має вітчизняного якісного комбайна, трактора, сівалки. Зате в нас є міністри-казнокради, які не мають до сільського господарства жодного відношення. Про яке там збереження землі вони дбатимуть…

Ресурсозбереження чи ресурсовитрачання?

Цивілізовані країни світу давно ухвалили державні програми про перехід агровиробництва на ресурсоощадні технології. А що в нас? Кластерні холдинги, які орендують сотні тисяч гектарів землі. Господар холдингу навіть поняття не має — що таке ґрунт. Для нього це просто засіб виробництва (тим більше, не його власний). Величезні площі землі, потужні трактори й техніка призначені для того, щоб глибше зорати, розпушити, спалити та знищити механічним обробітком усі рослинні рештки, внести сотні кілограмів на гектар мінеральних добрив! Так сьогодні господарюють більшість українських агрофірм. Незрозуміло, як за такого нищівного підходу до нашої матінки-землі вона ще дає врожай! Адже це відбувається внаслідок деградації гумусового шару, використання великої кількості мінеральних добрив і засобів захисту. Практично, ми ставимося до ґрунту, як до шахти, де видобувають поживні речовини для рослин. Однак із кожним роком цей ресурс усе більше й більше виснажується…

Збільшити родючість ґрунту можна застосуванням технології ноу-тілл, яка дозволяє не лише зберегти, а й примножити енергію гумусового поля. Важливо зрозуміти, що родючість ґрунту створюємо не ми (ми, навпаки, постійно травмуємо нашу землю оранкою, культивацією, внесенням мінеральних добрив): родючість ґрунту створюють живі організми, які використовують енергію сонця та перетворюють її на органічну речовину.

Прогресивний світ почав масово застосовувати технологію ноу-тілл приблизно з 1993 року. Із цього приводу є багато спеціальної літератури, журналів, де описано двадцятирічний досвід роботи за системами ресурсоощадного землеробства з практичним і науковим обґрунтуванням. Отож, із помилками та досягненнями, втратами й надбаннями йде запровадження цієї технології поки що невеликою кількістю українських фермерських господарств. Однак дехто з фермерів, злякавшись труднощів, знову переходить на традиційний обробіток ґрунту, так і не зрозумівши філософії ноу-тілл. Більшість же господарів рухаються далі, з кожним роком отримуючи дедалі кращі результати.

«Нульова» технологія — єдиний на сьогодні спосіб відтворити родючість ґрунту. Адже завдяки їй змінюється структура землі: краще зберігається волога, накопичуються органічні речовини. Природа так продумала: якщо грамотно підходитимемо, то вона, скільки б ми не брали, віддаватиме ще більше. Тому можна втратити цей ресурс, а можна — розширити, відтворити. Отож, вважаю, кожен фермер, який живе не сьогоднішнім днем, має дбати не про швидкий прибуток, а про те, як зберегти землю для нащадків.
Після того, як перейшов на ноу-тілл (як порівняти з тим, коли працював плугами), мої фінансові витрати значно зменшилися: не треба орати, отож, не потрібні потужний трактор і культиватор; відповідно, менше витрачається паливно-мастильних матеріалів. А цього року в мене взагалі досягнення: вперше отримав урожай без жодного кілограма добрив!

 

Повернення неможливе

Освоювати ноу-тілл я розпочав не з трудом, а, як каже мій друг-«ноутільник» із 9-річним стажем Михайло Драганчук, із розумом. З чого все розпочалося? Із Харківського клубу органічного землеробства, членом якого я є з 2008 року, де вперше дізнався про пряму сівбу. Спочатку спробував застосувати цю технологію в городі та садку. Вперше з інтересом розкрив мульчу: там — живий організм із дощових черв’яків, жуків, мурах, павучків, який рухається, ворушиться… Ось де мати — сира земля! Ось де досконалість природи!

Потім замислився про перенесення досліду на фермерські поля. Для цього 2000 року придбав сівалку прямої сівби «Джон Дір 1780». Сіяв уже не по зораній землі, а за мінімальною технологією; вирівнював дискуванням. У 2011 році всі поля засіяв без обробітку ґрунту.

У 2012 році продав техніку, яка не стосувалася ноу-тіллу, щоб відрубати шляхи повернення до традиційної технології. Натомість придбав аргентинську сівалку «Супер Вальтер 1770». Купив її переважно для сівби зернових культур, але це — універсальна сівалка, вона сіє як зернові, так і технічні культури.

Як поставилися до моїх експериментів жителі села та працівники мого фермерського господарства? Було величезне здивування: чому земля на зиму не оброблена? Невже я не збираюся більше працювати? Чи, бува, я з глузду не з’їхав? Однак згодом усі звикли.

Сьогодні майже всі працівники мого господарства обробляють свої паї технікою, яку надаю за символічну плату. Багато людей, побачивши мої добрі результати, також переходять на ноу-тілл. Це — логічно: якщо в мене вони працюють за цією технологією, то чому не працювати б і в себе?

 

Творчість «нуля»

Технологію треба розпочинати зі збирання попередньої культури. Слід ураховувати, що нерівномірне розподілення пожнивних рослинних решток позаду комбайна може стати причиною виникнення багатьох проблем для сівби. І тоді треба буде застосовувати або механічний обробіток ґрунту, або мульчувачі. Тому варто намагатися якомога менше пропускати через комбайн рослинних решток — чим менше їх пройде, тим менше потім розкидати. На комбайні має бути якісний подрібнювач і розкидач. Треба розкидати не лише солому після соломотрясів, а й полову після решіт (це обов’язково!). У мене є роторний комбайн «Торнум-740», але всі рослинні рештки йдуть через подрібнювач і розкидач. Коли збираю кукурудзу, соняшник, то знімаю «бичі» на валу подрібнювача, залишаю лише кілька штук для того, щоб рослинні рештки рівномірно розподілялися по ширині жатки, але не подрібнювалися. Тоді й навантаження на подрібнювач і розкидач буде меншим. Мульчувачами не користуюся, бо вважаю, що це — зайві витрати на обладнання.

Раніше весною давав односельцям в оренду сівалки, але згодом зрозумів, що коли приходить час сіяти, забрати техніку швидко не можна — зобов’язання! В результаті собі сіяв запізно.

Взагалі посівна кампанія за ноу-тілл — справжній творчий процес. Перші поля, на яких можна починати сіяти, — після соняшнику (оскільки там менше мульчі, то вони швидше просихають). Що можна сіяти по соняшнику? Восени — озиму пшеницю, озимий ячмінь. Сівалка «Супер Вальтер» сіє прямо по рослинних рештках соняшнику, які стирчать із землі. Після неї нічого того, що стирчить, не залишається.

Сівалку «Джон Дір 1780» довелося захищати — робити пристосування, яке не давало б решткам стебел соняшнику рвати проводи сигналізації, гідравлічні штанги, ланцюги й інше обладнання сівалки. Варто зазначити, сівалка після сівби по соняшнику чи кукурудзі виходить нібито після бою. Звісно, можна до сівби прокатати кільчасто-шпоровими котками, але, знов-таки, це зайві витрати й ущільнення ґрунту, особливо навесні.

Трапляється, тільки засіяв частину поля — дощ! Стоїш. За традиційної технології землю трохи поворушив, вона просохла, й — заходь. А тут сівалка не піде. Тоді їду на інше поле (а там планував же сіяти інший гібрид!). Але що робити? Вибирати насіння з посівних ящиків — усе це час. Тому сію. Бувають поля, де культура двох-трьох періодів розвитку. Як на таких полях проводити обприскування та боротьбу з бур’янами? Тому посівна кампанія може розтягнутися на тривалий час, адже це не лише творчий процес, а й головний біль. Особливо непросто сіяти після сої. Ґрунт добре тримає вологу, й структура соєвих решток — як прядиво (чим дрібніше — тим гірше). Суміш землі та рослинних решток забиває робочі органи так, що все це доводиться вичищати зубилом і молотком. Із цих причин уночі по сої взагалі не виходить посіяти.

Під час сівби біля сівалки постійно повинен бути спеціаліст, який контролюватиме якість висіву. Адже на полях — різні попередники, відповідно, й різні рослинні рештки та рельєф. Кожний робочий орган потребує постійного налаштування, особливо тоді, коли з одного поля переїжджаєш на інше. Як має працювати турбодиск, якої форми він повинен бути, на яку глибину його підняти чи опустити, чи взагалі вимкнути його роботу? Як він працює на мульчі, як розкриває рядок для висіву? Яке ложе створюють висівні диски? Такі запитання виникають постійно й потребують негайної відповіді.

Сіяти завжди треба за оптимальної готовності ґрунту (не раніше!). Якщо ґрунт не готовий, то ложе — як пластилін. На сонці це відразу висихає, земля стає як камінь — зерно не зійде.

Минулої весни я купив ще одну сівалку «Джон Дір» для того, щоб із двох сівалок зробити одну — тандемну. Змінив схему сівби із 70 × 70 на 25 × 45. Посіяв так 100 га кукурудзи. Друзі-фермери дивувалися: навіщо тобі це потрібно, як збиратимеш урожай? Однак я роблю так, як вважаю за потрібне, а не так, як усі.

Посіяв приблизно 3 штуки на метр однією сівалкою і 3 штуки на метр іншою. На квадратному метрі — 6 штук, на 1 га — близько 85 тис. Восени комбайн усе це спокійно зібрав. Вийшов добрий досвід. Наступного року за такою схемою посію 100% кукурудзи та соняшнику, можливо, й сою.

Узимку радію снігозатриманню, накопиченню вологи. Радію тому, що зі всіх розташованих навколо зораних полів поземка та відірвані вітровою ерозією часточки чорнозему осідають на моїх полях, особливо з кукурудзяною стернею.

Отож, бажаним є максимально високий зріз під час збирання будь-якої культури (крім сої), максимальні розміри рослинних решток після комбайна. Проте обов’язково вони мають бути рівномірно розподілені. А не так, як рекомендують в журналах деякі науковці — подрібнити!

Після того як зібрали культуру, поле — обдискували (я це роблю тільки після кукурудзи). Якщо є купи на полі (це залежить від комбайнера, в тямущого їх майже немає), треба «озброїти» людей вилами й ліквідувати цей недолік.

Хімічний захист — переважно гліфосати: найдешевше та найбезпечніше для людей й екології. Фунгіциди, інсектициди застосовую за потреби.

Торік був випадок: 50 га кукурудзи «прорідив» жук різун — блискучий, чорний жук, якого багато на полях й узбіччі доріг. Зазвичай він зрізує листочок і тягне його в нірку. Проте в мене він вчинив іншу шкоду. Кукурудза мала вже 5–6 листків, і жук попідгризав перехід кореневої шийки в рослину. Із 80 тис. рослин на гектарі залишилося приблизно 35–40 тис. Тому наприкінці травня поле довелося пересіяти, знову ж таки кукурудзою. Однак перед цим я обробив насіння інсектицидом. Урожай зібрав — 50 ц/га.

Тепер — про екосистеми. Кого тільки на полях немає! Особливо докучають лисячі нори. Був випадок: уночі збирали кукурудзу, комбайнер не помітив нори, туди потрапило переднє колесо, й кукурудзяну жатку з похилою камерою відірвало. Робили терміновий ремонт. Тому кожної весни в нас їздить полем трактор МТЗ-80 із відвалом і все це загортає. Де допомагає, а де — ні. На наших полях полюбляють ритися й кабани: весною, знов-таки, пускаємо трактор із відвалом і дисковою бороною й ліквідуємо наслідки. Докучають миші. Нещодавно вони з’їли 2 га кукурудзи.

Про витрати дизпалива. На сівбу витрачається близько 4,5–5,0 л/га, залежно від розміру та конфігурації поля. Обприскування — 1–2 л (це — максимум, якщо обприскую 2–3 рази). Збирання — 15–16 л/га. Разом — 20 л/га (ну нехай — 25 із переїздами, підвезенням води, насіння, добрив). За традиційної технології цього палива вистачить лише для того, щоб зорати. І — все. Чимало людей, почувши про проблеми ноу-тілл, запитують: «Навіщо ти тоді працюєш за цією технологією?» На це відповідаю запитанням: «А що мені, брати участь у безумній гонитві — хто купить потужніший трактор, плуг, чизель чи внесе більше мінеральних добрив?»

 

Про наболіле

Через «польову дорогу» від мого поля розташоване поле іншого «господаря» (слово «господар» я навмисно взяв у лапки). І ось він оре землю: доїжджає до краю свого поля, підіймає плуг, виїжджає на дорогу й на край мого поля (на якому розвертається), а потім заїжджає до себе й опускає плуг. В результаті на дорозі утворюються брили землі, які ніхто не прибирає. Ті, хто їдуть «польовою дорогою», об’їжджають це «неподобство», і поступово кордони мого поля зміщуються. Невихованість, неповага до чужої праці — із цим стикатися доводиться часто. Проте й це не найстрашніше. Найстрашніше — коли горить мульча. Часто це трапляється рано навесні: палають сінокоси, узбіччя доріг, лісосмуги, поля (особливо кукурудзяні). Підпалюють їх спеціально, щоб легше було збирати качани кукурудзи. Зима пройшла, корми для худоби закінчилися, от ці «добувальники» й шукають на полях якесь зерно. Тому нахабно приїжджають на поле й підпалюють мульчу. Суха, вітряна погода, раз — і все згоріло. Стоїш на полі та плачеш — через мішок качанів дво-трирічна мульча знищена!

А уявіть: підпалили мульчу, у якій зійшла висіяна культура! В умовах жорсткої конкуренції за оренду землі це трапляється доволі часто. В нас за право оренди людей убивають! Що тоді їм варто підпалити поле? Тому в нинішніх умовах ноу-тілл — ризик.

 

Про холдинги та їхніх працівників

Чи будуть ноу-тілл запроваджувати кластерні агрохолдинги? Може й будуть. Однак до першої невдачі. Холдинг це — машина для заробляння грошей. Тому у цій машині не має бути затримок на будь-якій технологічній операції. Колись розмовляв з агрономом відділення одного холдингу. Який там ноу-тілл! По-перше, про цю технологію він нічого не знає, по-друге, сівалка має сіяти 8 км на годину — план, графік, усе прораховано. Допустиш збій — голову відірвуть й скажуть, що так і було.

Мій товариш-ноутильник Михайло Драганчук має в Криму ФГ «Драгма» площею 12 тис. га землі. До окупації Криму кілька разів я відвідував його поля. Поряд були землі агрохолдингів. Деякі їхні керівники заявляли: що таке ноу-тілл, хто такий Драганчук? От ми сильні, у нас — техніка, гроші… Михайло розповідав, що за останні 7 років змінилися три київських агрохолдинги. Змінилися тому, що «прогоріли». Нині замість київських прийшли краснодарські, які працюють за тією самою технологією, що й попередники. Та чи надовго? А от Драганчук зі своїм ноу-тіллом як працював, так і працює далі. Ще й розвивається.

До речі, Росію в Криму Михайло не прийняв категорично, тому фермерське господарство переоформив на доньку, а сам проживає в Ірпені. Настає час польових робіт — їде у Крим, по закінченні сезону повертається сюди.

В агрохолдингах й агрофірмах працюють механізатори, агрономи тощо, у них формально (оскільки в них є державні акти) у власності є земля, однак чомусь не працюють на ній. Запитую в агронома холдингу: «У тебе є пай?» «Так, — відповідає. — Є, і в дружини, батьків. Також бабуся й дідусь свої паї по спадковості передали. Всього 27 га». «Так чому ж тоді, якщо в тебе стільки землі, ти за 100 доларів на місяць цілодобово працюєш на холдинг? Бери свою землю та й працюй! Будуй собі майбутнє, а не агрохолдингу! У тебе ж освіта, досвід, кваліфікація!». Нічого на це не відповідають. Дивлюся на своє село. У нас є п’ять колишніх агрономів із вищою освітою, які раніше працювали в колгоспі. Й жоден із них — не фермер, і не одноосібник. Хто у школі працює кочегаром, хто в сільській раді землевпорядником, ще хтось «рабує» в місцевих холдингах. Сумно… Однак у нас є й хлопці, котрі раніше працювали механізаторами, потім забрали свої паї, придбали «беушну» техніку, почали працювати на землі й вже стали на ноги. Молодці! Я їм ніколи не відмовляю в допомозі, оскільки вважаю, що таких людей в селі повинно бути не десяток, а сотні. Україна має пишатися не десятками холдингів й олігархів, а мільйонами приватних господарств, на які країна зможе спертися в тяжку хвилину. Жоден олігарх не є підтримкою країни: ці люди, вважаю, взагалі поза національністю. Їхні рахунки — за кордоном, нерухомість — за кордоном, їхні діти навчаються за кордоном (і будуть там жити). Тому, образно кажучи, плював олігарх на Україну з висоти свого банківського рахунку!

На міжнародних конференціях я розмовляв з американськими фермерами. Хто допомагає їм працювати на землі? Дружина, донька, зять, син, дружина сина і т. д. Всі члени сім’ї вміють керувати будь-якою сільськогосподарською технікою. Чому не наймають працівників? Тому що в них такі спеціалісти в дефіциті, оскільки бракує людей, готових працювати за 60–100 доларів на день. Усі на землі працюють самі.

 

На дні ями

Нещодавно в одній із передач Савіка Шустера показали зображення бійця АТО з автоматом в руках і пальцем на курку. Підпис під фото: «Тисни, або я натисну» — таким було звернення до депутатів нашої Верховної Ради. На мою думку, в кабінетах чиновників усіх державних органів треба повісити не портрети президента, а саме таку фотографію. Щоб не забували про народ, на який мають працювати.

Мені незрозуміло, чому сьогодні хтось на війні заробляє «бабло», а наші хлопці гинуть і живуть в зоні АТО в жахливих умовах? Адже, якби не патріоти України та волонтери, невідомо, куди би поширилася чума ЛНР та ДНР. Та чи є в АТО хоча б один син якогось високопоставленого чиновника? Запитання риторичне… Куди йде військовий податок, який хочуть брати навіть із пенсіонерів? І це запитання — без відповіді (хоча її знає кожен українець).

За останніх два роки я побував із діловими поїздками в різних країнах світу. Зокрема, у Прибалтиці, Білорусі. Одночасно з ними ми вийшли з Радянського Союзу. Не знаю, куди ми йшли, але те, що я побачив у Білорусі, мене дуже здивувало. Здивувало тому, що звик в Україні до бруду в селах, до доріг, де яма на ямі. В сусідів усе по-іншому. Проте ж енергетичний потенціал України в рази більший! Чому ж ми такі злиденні? Чому в нас такі дороги, села, міста? Коли виїхали з Білорусії, пережив культурний шок — «чорні» села Чернігівщини, де вулицями бігають кури, гуси, корови переходять міжнародну трасу Київ-Мінськ, під час їзди якою зуб на зуб не потрапляє.

Що з того, що в нас демократія? Що з того, що можна говорити все, що в голову прийде. Згадується прислів’я: собака гавкає, а караван іде. Караван у цьому разі — олігархи та високопосадовці, нав’ючені багатством, украденим із державного бюджету, з надр, із кишені кожного українця. Тому, браття-українці, робімо висновки.

 

Автор про себе

 

Мене звати Олександр Петренко, я — голова фермерського господарства «Надія». У своєму селі маю власний «позивний» (як сьогодні модно) — Капітан. Чому — Капітан? У 1989 році звільнився у званні капітана зі служби у Збройних силах СРСР й приїхав у село Остап’є (Великобагачанський р-н Полтавської обл.). А в селах усі мають свої «позивні», тобто вуличні прізвиська. Так я став Капітаном. Багато селян навіть прізвища мого не знають — усе Капітан й Капітан… Протягом останніх п’яти років освоюю технологію ноу-тілл. За цей час ноу-тілл для мене перестав бути просто технологією, це — стан душі, розуму, філософія та стиль життя. Раніше про свій досвід в засобах масової інформації я ніколи не писав. Однак, як кажуть, усе колись розпочинається вперше. Сподіваюся, для людей, котрі справді люблять землю (а не безжально її експлуатують для отримання прибутку), ця інформація стане корисною.

 

 

 

Олександр Петренко, голова ФГ «Надія»

журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2016 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ