Продуктивність далеко не завжди гарантує виробникові економічну ефективність.
Читаючи чергову історію про щасливого господаря плантації малини чи суниці садової, не поспішайте рахувати, яку той має виручку з гектара. Набагато суттєвіший показник — скільки йому знадобиться ручної праці у процесі виробництва. Навряд чи когось потрібно переконувати в тому, що продуктивність і ефективність — це «дві великі різниці». Власне, й широко обговорюваний ефект масштабу далеко не завжди можна побачити в наших фермерських реаліях. Чому?
Найвідоміші позитиви ефекту масштабу, як відомо, такі: 1) знижки в разі закупівлі засобів виробництва; 2) премія за реалізації великої партії товару; 3) дешевше залучення додаткового кредитного капіталу, якого в розрахунку на одиницю площі значно більше; 4) спеціалізація робітників, можливість залучення найкращих вузькопрофільних фахівців; 5) зниження постійних витрат в розрахунку на одиницю продукції. Утім, із останнім пунктом не все так однозначно. Проаналізуємо де таль ніше постійні витрати в рослинництві.
Орендна плата. Її розмір прописано в умовах договору оренди, залежить від нормативної оцінки, вашої земельної політики тощо, але розмір плати за гектар ніяк не залежить від загальної кількості гектарів у користуванні.
Адміністративні витрати. Це витрати на утримання керівництва, спеціалістів, бухгалтерії й офісу взагалі. Якщо фермер усе робить одноосібно, це не означає, що він не має адмінвитрат. Це, зокрема, витрати на оформлення та здачу звітності, оформлення договорів оренди, додаймо до цього час, пальне й амортизацію авто в разі здійснення моніторингу свого господарства (поїхав подивитися, як сходить кукурудза, або чи не напав клоп черепашка на пшеницю). Втім, господарство площею до тисячі гектарів узагалі може працювати без офісу як такого.
Що ж до холдингових компаній, то вони зазвичай мають трирівневу систему керування: центральний офіс, регіональний офіс (кластер) і місцевий рівень (не обов’язково зі статусом окремої юридичної особи, але точно з керівником, агрономом, бухгалтером, землевпорядником й охороною). Тобто рівень адмінвитрат — і в абсолютній величині, і в розрахунку на одиницю площі (1 га) — найвищий.
Значно ефективніше у цьому сенсі господарство, що обробляє від 3 до 10 тис. га, — з одним рівнем керування (має один офіс, до складу якого входять висококваліфіковані, достатньо завантажені й добре вмотивовані спеціалісти: головний бухгалтер, агроном, інженер, зоотехнік, юрист й інші). Комусь може здатися, що такий офіс — це зайва бюрократія, але він виконує (принаймні має виконувати) вкрай важливу функцію: трансформувати сільськогосподарську діяльність в агробізнес — добре спланований, контрольований, систематизований, автоматизований і стандартизований. Серед завдань центрального апарату — визначення середньо- та довгострокових цілей і шляхів їх досягнення, складання генерального плану розвитку.
Охорона й витрати на збереження ТМЦ варті окремої уваги. Так уже склалось історично, що крадіжки в нас не рідкість, причому на всіх рівнях — від найнижчого до найвищого. Як кажуть психологи, причина цього явища — у неповазі до приватної власності, особливо коли не знайомий із власником особисто.
Відтак на підмогу армії охоронців приходять автоматичний управлінський облік, система контролю витрати пального, контроль техніки через GPS, квадрокоптери (дрони). Втім, нові технології — дороге задоволення. Тож витрати на охорону (зазвичай великої структури) навряд чи вдасться суттєво зменшити.
Що ж до витрат на фінансову діяльність, то за цією статтею також маємо низку складових. По-перше, це відсотки за користування кредитом. І тут дійсно виникає залежність між розмірами господарства й відсотками, або ж має значення навіть сама доступність до позикового капіталу. Великі компанії мають змогу залучати значні ресурси напряму з-за кордону, що і є однією з причин виходу на фондову біржу у Європі. Кредитний портфель деяких із них досягає 3 тис. дол./га ріллі під зерновими! Доцільність таких позик і раціональне використання таких коштів — ще те питання. Звісно ж, сума кредитів лягає непосильним тягарем на плечі позичальника. А тим часом ринкові ціни на сільгосппродукцію аж зовсім не такі, як хотілося б. Та й сумнозвісні історії знаних компаній-банкрутів мали б змусити виробників задуматися. Скажімо, хоча б про те, що сума кредиторської заборгованості не має перевищувати двох показників EBIDTA (прибуток, отриманий до сплати податків і відсотків за кредитними зобов’язаннями) — в наших реаліях це близько 400 дол./га. Недешево обійдуться й витрати на оформлення кредитних відносин, зокрема, на оцінку й оформлення заставного майна. Додаймо до цього нестабільність валютного курсу — й маємо реальну вартість позиченого. Наприклад, 1 млн дол. кредиту на розвиток зернового бізнесу за ціни кукурудзи 200 дол./т «виросте» до 1,2 млн дол. А гроші ці доведеться віддавати, продаючи своє зерно за 150 дол./т. Тобто за позичені 5 тис. тонн кукурудзи треба буде віддати вже 8 тис. тонн — на 60% більше, а не на 20%, якщо рахувати у валюті. Відтак, для багатьох господарств звичка «жити в борг» (або ж її гостріша форма — кредитна залежність) в нинішніх реаліях не має жодного відношення до економічної ефективності.
Сільгосптехніка. На неї в загальній структурі витрат припадає до 20% залежно від технології, завантаженості тощо. І саме тут теорія ефекту масштабу перечіпається найдужче. Бо на відміну від промисловості, де можна організувати цілодобову роботу агрегатів 365 днів на рік, сільськогосподарські машини мають виконувати свої прямі функції у вкрай стислі строки. Найкоротший період завантаженості у просапної сівалки: оптимальне вікно для посіву культур (15 діб на рік) й обмежена швидкість (8 км/год) дають змогу засіяти 100 га в розрахунку на сошник. Якщо більше як 120 — втрачені строки або халтура на швидкості. Якщо менше за 70–80 — недостатня завантаженість. На 1 м зернової сівалки цей показник становить близько 150 га. Різниця в тому, що зернова сіє сою навесні й озимі восени. А на просапній міжряддя становить 70 см. Та й коштує 1 м зернової значно дорожче за один сошник просапної — передусім через більшу кількість (удвічі й більше) тих самих сошників.
Цілісний агрегатований комплекс «трактор-сівалка» стане приблизно у 65–90 тис. дол. (найпоширеніша 8-рядкова імпортна сівалка за 40 тис. дол., вартість трактора — 25–50 тис. дол.) і закриватиме орієнтовно 800 га кукурудзи й соняшнику. Отож загалом матимемо 80–120 дол. інвестицій на 1 га ріллі. Якщо ж господарство обробляє великі площі та має намір придбати 16-рядну сівалку й трактор потужністю 250–300 к. с., то вартість такого задоволення становитиме щонайменше 300 тис. дол. (близько 200 дол. інвестицій на 1 га ріллі). В разі купівлі за кредитні кошти ціна суттєво виросте. Щоправда, потужніша та ергономічна техніка має суттєву перевагу: оптимізуючи «людський чинник», господареві легше контролювати процес виробництва й дбати про збереження ТМЦ.
Безумовно, кожен гектар ріллі під «зерновим кошиком» потребує відповідної потужності трактора (0,4 к. с./га) і відповідної ширини захвату посівної та ґрунтообробної техніки. Проте, якщо ці параметри вдвічі більші, вартість агрегатів зростає щонайменше втричі. Для найвищого контролю за процесом виробництва та максимальної ефективності застосування техніки її треба добирати, покладаючись на реальні потреби свого господарства (і, звісно ж, перестраховуючись на випадок форс-мажору). Потрібно рахувати не тільки продуктивність, а й економічну ефективність.
Олександр Журавель, експерт SSC-Ukraine
газета “АгроМаркет”, серпень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
