Деривативи створюють можливості для хеджування ризиків і планування бізнесу. Ними можуть ефективно послуговуватися як великі, так і середні учасники аграрного ринку України. Проте наразі, з огляду на тривалий процес реформування законодавства, аграріям треба враховувати реальні правові перешкоди або застосовувати альтернативні моделі їх придбання за кордоном.
Артем Наумов, старший юрист ЮФ «Інюрполіс»
Інфляція та коливання валютного курсу утруднили ведення агробізнесу, створивши загрозу втрати частини прибутку. До того ж вимога продажу 75% валютної виручки, встановлена нормативними актами Національного банку України (НБУ), не дозволяє робити накопичення в доларах.
Українські аграрії застосовують різні методи управління ціновим ризиком: хтось вичікує вигідну ціну, хтось замовляє послуги консультантів, що спеціалізуються на аналізі світових ринків. У будь-якому разі це способи передбачити, спрогнозувати динаміку, а не застрахувати себе від падіння ціни. В останньому випадку доцільно використовувати деривативи.
Деривативи — це похідні фінансові інструменти, які дають змогу хеджувати ризики, пов’язані з цінами. До деривативів належать форвардні контракти, ф’ючерси, опціони, свопи. Ці інструменти дуже поширені у світі, адже компанія-виробник отримує гарантію ціни на свою продукцію.
Найгнучкішим серед деривативів є опціон. Він може передбачати лише обов’язок емітента/покупця придбати певний обсяг продукції за встановленою ціною та право, але не обов’язок продавця цю продукцію поставити. На такий опціон потрібно витратити кошти, але продавець отримує і страховку цінових ризиків, і право відмовитися від опціону. В такому разі він втратить лише кошти, витрачені на придбання опціону.
Як це працює в Україні
Для українських компаній ринок деривативів поки що істотно обмежений. Це пов’язано як із відсутністю ефективного ринку похідних фінансових інструментів в Україні, так і з недосконалістю вітчизняного законодавства. Законодавчі обмеження практично виключають можливість легально придбати дериватив за кордоном, тому українські аграрії вимушені шукати альтернативні варіанти їх придбання. Традиційно для цього застосовуються правові моделі зі створенням компаній за кордоном. Наразі в Україні вже триває робота з реформування законодавства у сфері обігу похідних цінних паперів, що спрямована на створення дійсно функціонального ринку деривативів. Активними учасниками цього процесу виступають державні органи та регулятори (МінАПК, НКЦБФР, НБУ), міжнародні донори (USAID). А доки робота з реформування триває, потрібно взяти до уваги наявні «підводні камені» в роботі з деривативами.
Три застереження до роботи з іноземними деривативами
Придбання цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності з метою отримання прибутку за вітчизняним законодавством вважається інвестицією за кордон (постанова правління НБУ від 16.03.1999 №122). А здійснення інвестицій за кордон, зокрема придбання цінних паперів, вимагає отримання ліцензії НБУ (визначає ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93).
Деривативи за своєю природою можна вважати і договором, і цінними паперами, тому придбання їх за кордоном вважається інвестицію, що потребує отримання відповідної ліцензії.
Слід звернути увагу й на саму процедуру отримання такої ліцензії. Форма заяви про видачу індивідуальної ліцензії та сама ліцензія мають містити інформацію щодо конкретного обсягу інвестиції та строк. З огляду на те, що ціни на деривативи здебільшого прив’язані до цін на провідних біржах, передбачити конкретну вартість інвестиції заздалегідь неможливо. А зробити це потрібно для отримання знову ж таки індивідуальної ліцензії — за кілька тижнів до дати придбання деривативу. Якщо сума інвестиції (ціна деривативу) зменшиться, треба вносити зміни до ліцензії, а якщо збільшиться — взагалі отримувати нову ліцензію.
Якщо розглядати дериватив як договір, то можна очікувати перешкод на митниці. Постачання за деривативами і у світовій практиці не найпоширеніше явище (найчастіше, якщо ціна у встановлений термін на ринку нижче зафіксованої, емітент опціону виплачує різницю між установленою ціною та ціною на ринку, а не викуповує продукцію; аграрій продає продукцію за ринковою ціною, що з додаванням різниці, яку виплатив емітент у сумі дорівнює ціні, встановленій опціоном), а у вітчизняній практиці — взагалі дуже рідкісне. Дериватив не вимагає укладення додатково договору постачання й може бути укладений у бездокументарній формі. В такому разі українська компанія не зможе надати копії відповідних договорів митним органам у разі здійснення експорту.
Також можуть виникнути незручності в роботі з банком, що обслуговує. Відповідно до інструкції «Про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями», затвердженої постановою правління НБУ 24.03.1999 № 136, у разі зарахування на рахунки резидента коштів, що їх перерахував нерезидент, банки зобов’язані вимагати копії договору з нерезидентом, актів й інших документів, що підтверджують експорт продукції. А як було розглянуто в пункті 2, таких документів може й не бути.
газета “АгроМаркет”, липень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
