У вирощуванні часнику, як і, до речі, майже всіх культур, безліч проблем. Однак єдиної думки щодо рентабельності цієї культури немає. Одні виробники називають 10%, інші — фантастичні 1000%.
Протягом останніх п’яти років вітчизняна часникова галузь намагається звестися з колін, на яких стояла багато років, доки на ринку царював китайський часник. І не просто намагається, а робить це доволі успішно.
Традиційно найбільше виробництво часнику в країні було сконцентровано на невеличких фермерських і навіть присадибних ділянках. Звичайно, на такій площі відсутня будь-яка механізація, усі роботи проводять вручну й реалізовують вирощену продукцію на ринках, щоправда, заради справедливості, слід зазначити, що приносить вона виробникові непогані прибутки, оскільки ціна на часник зазвичай доволі висока. Зрозуміло, що таким дідівським шляхом сучасне агровиробництво не може й не повинно йти. Треба змінюватися. Проте, який шлях обрати? На сьогодні в сучасному світовому виробництві часнику працюють дві схеми: іспанська й китайська.
Іспанська передбачає промислове виробництво за схемою «від поля до споживача» із застосуванням механізованого збирання та післязбиральної доробки, а також зберіганням і транспортуванням. Це вимагає чималих інвестицій, які, звичайно, під силу тільки великим господарствам або їх об’єднанням.
Китайська схема кардинально відрізняється від іспанської. Часник вирощують дрібні господарства, урожай закуповують заготівельники, які й виконують післязбиральну доробку та формують великі партії для внутрішнього споживання й експорту.
Михайло Сорока з Асоціації «Український часник» зазначає, що в Україні спочатку планувалося розвивати галузь за прикладом Китаю — дрібне виробництво. Проте досвід, із його слів, засвідчив, що така модель нам не підходить. Дрібні виробники наразі не вміють користуватися препаратами і не витримують технологію вирощування, що позначається на якості часнику. У зв‘язку із цим найприйнятнішим шляхом розвитку часникової галузі він вважає іспанську.
Для цього нам потрібно створити 10–15 потужних підприємств і об’єднань виробників, яким цілком по силах придбати потрібну техніку для сівби, збирання, зрошення, а також для первинної доробки та зберігання часнику. Саме останній пункт із цього переліку майже всі господарства, з якими нам довелося поспілкуватися під час написання матеріалу, називали одним із основних у прибутковості цього бізнесу. Адже, як відомо, виростити замало, потрібно ще вигідно продати. Отже, щоб виробнику сформувати велику партію товару, якою можуть зацікавитися і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках, а також забезпечити стабільні поставки протягом оговореного в контракті терміну, потрібні холодильники. Часнику для належного товарного вигляду потрібні мінус (!) 4–5 °С, вологість 65–70% і вентиляція. Такі умови можуть забезпечити лише спеціальні холодильники, а не звичайні овочесховища.
Зі слів Яна Мишкевича, керівника агропiдприємства «Патріот», що на Одещині, основним виробником часнику на сьогодні все ще є так званий «городник», який найчастіше вирощує «пекучий овоч» на площах менших за 1 га. «Такий виробник не впевнений, що зможе реалізувати свою продукцію, а потужностей для зберігання в нього немає. Він може запанікувати від щонайменшої зміни ціни й умов продажу. Підприємство, яке вирощує часник на площі понад 10 га, можна вважати великим, воно має відповідну техніку та можливості. Вважаю, що саме за такими виробниками майбутнє українського часнику», — додає пан Мишкевич.
Анатолій Користов, керівник ТОВ «Авангард-Агро» із Херсонської області, також категоричний у цьому питанні. «Нам слід зрозуміти, що вирощування часнику — це не малий бізнес. Тут потрібні інші підходи та масштаби. Щоб отримати ту рентабельність, яку очікують від цієї культури, слід засіяти часником 10–40 гектарів. Мені майже щодня телефонують клієнти, яким потрібна партія від 50 і більше тонн. Такі обсяги здатні забезпечити тільки великі виробники чи їх об’єднання», — кажепанКористов. Тож напрям руху начебто зрозумілий.Тепер поговоримо про потенціал. Він, на думку переважної більшості учасників ринку й експертів, є. По-перше, часник можна вирощувати практично на всій території України. По-друге, на сьогодні майже повністю відсутня конкуренція у цьому сегменті, попри китайську продукцію, яка не може похвалитися високою якістю. По-третє, на ринку немає трейдерів, котрі могли б диктувати закупівельні ціни. Відповідно ціну на вирощений урожай установлюють самі виробники залежно від якості й обсягів урожаю.Зі слів виробників часнику, зі збутом вирощеного врожаю в них проблем немає, але додають, що якість часнику має бути на високому рівні. Те, що вирощує переважна більшість господарств, не відповідає навіть мінімальним вимогам якості. Ян Мишкевич каже, що, коли торік до нього звернулися, щоб купити велику партію часнику на експорт, звичайно, що якісного, сформувати таку було майже неможливо. Анатолій Користов з «Авангар-Агро» додає, що «успішна реалізація залежить не лише від якісного часнику, а й від розміру головки. Якщо виробник виростив 100-грамову головку часнику, питань із реалізацією у нього не виникатиме».Крім власне роздрібної торгівлі, представленої супермаркетами та ринками, чималих обсягів потребують ресторани й переробні підприємства, зокрема, консервні заводи, а також виробники сухого та гранульованого часнику. Китайський часник гарненький, біленький, проте не має такого насиченого запаху та не є таким пекучим, як наш. Тому і ресторани, і переробні підприємства із задоволенням купували б рідненький «термоядерний» часник. Навіть якщо за нього доведеться платити трохи більше, ніж за китайський. І тут знову варто згадати про обсяги. Приміром, вітчизняні споживачі часнику, зокрема консервні заводи, потребують щороку приблизно 150–200 т цього овочу й зовсім не висловлюють захоплення від закуповування його партіями по 100–200 кг. Їм потрібні гарантовані контракти на великі партії часнику. Що вже казати про зовнішні ринки.
«Попит на український часник, наприклад у Європі, зростає не по днях, а по годинах», — додає Михайло Сорока з Асоціації «Український часник». На його думку, протягом п‘яти років Україна може повністю забезпечити свій ринок часником, а за десять років зможе лідирувати на європейському ринку разом з іспанцями. «Головна перевага українського продукту — екологічність і маркування «Зроблено в Європі». І європейці віддаватимуть перевагу саме нашому продукту, а не китайському», — додає він.
Водночас пан Мишкевич із ФГ «Патріот» каже: «Жоден не імпортуватиме часник з України тільки тому, що він український. Наша продукція має завойовувати своє місце на ринку винятково якістю та ціною, і в цьому наше основне завдання».
Як відомо, стандарти в Європі високі, тому варто зайвий раз згадати про них, оскільки коли тривалий час існував дефіцит, хоча це стосувалося внутрішнього ринку, виробники хибно вважали, що будь-що вирощене легко, знайде свого покупця. Сьогодні ж, коли вітчизняні підприємства переорієнтовуються на європейський ринок, тамтешні стандарти мають стати нормою для вітчизняних сільгоспвиробників.На європейському ринку цінується часник екстра-класу, який передбачає однорідні головки, що визріли, тверді й щільні, здорові, чисті, цілі, без слідів цвілі та підморожування або сонячних опіків, без зайвої вологості на поверхні, непророслі, без пошкоджень сільськогосподарськими шкідниками, із сухими лусками. Щодо розміру, то вподобання європейців схиляються до великих головок часнику. Так, наші експортери зазначають, що торік зацікавленість виникала на головки часнику від 50 мм, а, приміром, Ян Мишкевич пригадує, що минулого року його підприємство експортувало часник винятково 55–70 мм.Залежно від використання часнику вимоги ринку різняться. Так, для споживання його свіжим затребуваними є сорти зі слабкогострим, приємним смаком, ніжною, білою м‘якоттю зубків. Одна з основних вимог — підвищена лежкість. Консервна промисловість потребує гострих сортів із дещо жорсткою м‘якоттю зубків, білого або злегка кремового забарвлення. Для сушіння та виготовлення пудри чи гранул часник підбирають дуже ретельно. По-перше, потрібно, щоб м‘якоть була однорідною, білою, без рожевого відтінку; по-друге, продукція після сушіння не повинна набувати навіть найслабшого коричневого відтінку. Основна вимога — високий уміст сухої речовини й ефірних олій.Підсумуємо проблеми, розв’язавши які, ми зможемо сповна реалізувати потенціал вітчизняного часнику. Найбільша та найголовніша проблема часнику, вирощеного в Україні, — його низька якість, на яку впливають, по-перше, сорти (закордонні, як відомо, нам не підходять, а до вітчизняних чимало претензій), по-друге, посадковий матеріал (якісного бракує), по-третє, недостатнє технічне оснащення сільгосппідприємств і все ще великий відсоток ручної праці, по-четверте, знати й дотримуватися всіх елементів технології. Часник, як, до речі, і будь-яка інша культура, не вибачає помилок. Щонайменший прорахунок обов’язково позначиться на його якості. У цьому контексті згадуються слова одного фермера, який багато років вирощує часник. Він сказав: «Більшість виробників знають, як правильно виростити часник, проте не всі можуть це зробити». Сьогодні ці слова набувають й іншого змісту, оскільки війна та вкрай скрутне економічне становище більшості господарств не додає їм таких можливостей. Однак це вже зовсім інша історія…
Думка експертів
Ян Мишкевич, агропідприємство «Патріот», Одеська область www.chesnok.in.ua
На сьогодні часник є однією з найбільш високорентабельних культур. Основну конкуренцію й тиск на ціну на початку сезону надає неякісний український часник (вирощений із поганого посадкового матеріалу та без дотримання агротехнологій), а пізніше — завезений китайський. Однак навіть через сумнівну якість і низький уміст ефірних олій український часник цінується вище. На вітчизняний часник доброї якості завжди є попит і висока ціна, але знову ж наголошу: за умови високої якості! На жаль, ринок часнику в Україні наразі не сформований і перебуває у фазі свого становлення. На полицях супермаркетів переважає продукція азійського походження не найкращої якості. Тоді як в Україні є чудові сорти часнику, що за товарними й смаковими якостями набагато кращі за імпортні. Крім того, клімат, родючі ґрунти, якісний посадковий матеріал і географічне розташування дозволяє нам орієнтуватися на експорт. Звичайно, після того, як ми задовольнимо внутрішні потреби ринку.У нашому господарстві на сьогодні під часником 20 гектарів. У сівозміні є гірчиця, бобові та пар. Починали ми із зубкової технології, а потім перейшли на вирощування з однозубка — результати набагато кращі, проте технологія дорожча. Посадковий матеріал вирощуємо самостійно, оскільки, на нашу думку, це є гарантією отримання доброго врожаю. В Україні, на жаль, доволі важко знайти якісний посадковий матеріал.
Щодо сортового асортименту, то в «Патріоті» з ним визначилися давно. Це — Харківський фіолетовий. Він добре себе показав порівняно з іншими сортами, демонструючи відмінні показники перезимівлі, і це, мабуть, найголовніший критерій, оскільки часник може бути яким завгодно гарним, але, якщо він не зимує, ламаного гроша не вартий. У Харківського фіолетового висока товарність головки. Це не лише розмір, а й велика кількість лушпиння на головці, завдяки якій можна неодноразово доводити зовнішній вигляд продукції до ідеалу. В Україні не дуже багато сортів мають таку властивість. До переваг цього сорту можна також зарахувати тривалий і якісний період зберігання без особливих умов.
Процеси посадки та збирання в нашому господарстві повністю механізовані. Маємо часникову саджалку та збиральний комбайн французької фірми ERME. Післязбиральна доробка частково механізована — калібрування та фасування здійснюємо на часниковій техніці JJ BROCH. Зберігаємо готову продукцію на сухому складі, потужність якого близько 200 тонн. Реалізацію здійснюємо частково з поля, частково зі складу. Частину врожаю експортуємо, решту віддаємо супермаркетам і на оптові ринки. Певну кількість часнику самостійно переробляємо: пропонуємо переробним підприємствам чищений часник, а в перспективі маємо намір випускати часникову пасту. Періодично працюємо з консервними заводами.
Анатолій Користов, ТОВ «Авангард-Агро», Херсонська обл.
Щоб отримати всі переваги від часнику, його слід вміти вирощувати, якщо не вмієш, краще не братися. На невелику площу та відповідні обсяги — одна технологія, на промислові масштаби — зовсім інша. Якщо у вас кілька соток, то проблем не виникатиме, навіть бабуся впорається із цим.Якщо йдеться про вирощування часнику на площі від 10 га, то це вже промислові масштаби, що передбачають реалізацію великих партій вирощеного врожаю. Із маленьким обсягом справу ніхто не хоче мати. Середня партія становить 200 тонн, а на 50 тонн клієнтів зовсім немає. І не просто партія часнику, а визначеного розміру: що крупніший, то кращий. Щоб виростити товарний розмір, по-перше, потрібна техніка. Приміром, у нашому господарстві є техніка тільки для сівби та міжрядного обробітку, збирати доводиться вручну, що відповідно негативно позначається на рентабельності цієї культури. Комбайн для збирання коштує дорого. Щоправда, не дорожче за зернозбиральну техніку, але й ж обсяги цих культур неможливо порівняти. Із другого боку, якщо правильно виростити 10 га, за один рік можна окупити такий комбайн. По-друге, конче потрібна холодильна установка для зберігання вирощеного врожаю та посівного матеріалу. Як відомо, озимий часник погано зимує, якщо ж посіяти круглозубку у квітні, а краще ближче до травня, то можна отримати часник, який лежатиме всю зиму. По-третє, обов’язковим має бути дотримання всіх технологічних процесів. Часник не вибачає помилок, приміром, у захисті.700-відсоткова рентабельність, про яку кажуть виробники, на мою думку, навіть занижена. Наприклад, у цибулі є відходи, у часнику їх немає. Використовується все: повітряне насіння, круглозубка, зубок. Якщо правильно працювати, усе піде в діло.Отже, тема, як кажуть, хороша. Однак без грошей вирощувати часник не варто. Деякі думають, що одного року посіють трохи, на наступний — більше, а потім розкрутяться. Ні. Треба починати з техніки та холодильників. Якщо цього немає, збирати доведеться вручну, а ручна праця в нас стає дорожчою. Приміром, цього сезону один день коштував вже не 50, а 150 грн. Віддавати відразу з поля — одна ціна, а у «великий» сезон, взимку — інша. Потрібні потужності для зберігання. А власне часник можна розмножити за рік стільки, скільки потрібно. Це не проблема.На жаль, ситуація в країні така, що руки опускаються. Війна, курс долара… Що робитимемо цього сезону, ще не вирішили, але перспективи не втішні.
Юрій Константинов, ФОП «Константинов Ю. Р.», Одеська область
Я вирощую всю овочеву групу. Торік для часнику виділили 7 гектарів, цієї осені посадили тільки 5, оскільки не хочеться працювати задаром. Перша причина — ціна, яка протягом трьох останніх років була вкрай низькою. Наприклад, собівартість виробництва часнику позаторік у мене була 8 грн, у 2014-му — 11 грн, тож за ціни реалізації у 8–13 грн рентабельність виходить 10–15%. Культура, в якій ручній праці належить 30% собівартості, для мене не цікава. Друга причина — відсутність хороших сортів, завдяки яким можна вирощувати якісний часник.Цьогоріч, на мою думку, ситуація має бути трохи кращою. Рентабельність нам підніме інфляція, а не технологія виробництва чи застосування якихсь новинок. Китайський часник через ситуацію з доларом буде дорожчим, то ж і ми зможемо продавати за вищою ціною.
Вікторія Розова
журнал “Плантатор”, березень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Плантатор
