Країни, що приєдналися до СОТ, беруть на себе зобов’язання забезпечити відповідний рівень державної підтримки аграрної галузі. Що ж тут Україна?
Україна — один із провідних світових виробників продовольства, поряд із тим — повноправний член СОТ. Тому й позиція її на світовому ринку двояка: з одного боку, треба якнайповніше реалізувати потенціал аграрної галузі, для чого слід підтримувати вітчизняного виробника. З іншого боку — за нами пильно стежать і друзі, і конкуренти (часто це одні й ті самі, залежно від обставин). Адже статус учасника СОТ не лише надає нам права, а й накладає обов’язки щодо дотримання правил добросовісної конкуренції. Ось на цьому останньому варто зупинитися.
Про СОТ та її скриньки
Питання в тому, які форми підтримки національного виробника є дозволеними, а які — ні. Заходи державного протекціонізму, які може бути застосовано в країнах — членах СОТ, передбачено Угодою про сільське господарство СОТ 1994 року. Згідно з Додатком 2 до цієї угоди, всі заходи щодо державної підтримки сільського господарства умовно поділено на три групи: «зелена», «жовта» й «червона» (є ще й «синя» та про неї розмова окрема).
До «зеленої скриньки» належать заходи, що не спрямовані на підтримку обсягів виробництва та цін виробників, отже, не порушують принципів справедливої конкуренції. Фінансування таких заходів обмежується лише можливостями бюджету країни. Заходи «жовтої скриньки», як правило, є найбільш дискусійними під час вступу кожної нової країни до СОТ. Вони вважаються такими, що справляють викривлюючий вплив на торгівлю й виробництво:
• дотації на продукцію тваринництва та рослинництва;
• компенсація різниці між закупівельною та ринковою ціною на сільгосппродукцію;
• надання виробнику товарів і послуг за цінами, нижчими за ринкові;
• закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують ринкові;
• пільгове кредитування сільгоспвиробників за кошти бюджету; й багато іншого.
«Червона скринька» містить заборонені заходи підтримки (наприклад, нетарифне регулювання торгівлі, обмеження експорту чи імпорту тощо). В країнах — членах СОТ такі заходи заборонено. Щодо ж «синьої» (чи «блакитної») скриньки, то вона є додатковою, містить заходи, спрямовані на обмеження перевиробництва — скорочення поголів’я худоби, посівних площ тощо. Оскільки в нас таке завдання не стоїть, то й говорити тут нема про що.
Аграрний сектор ЄС через субсидії формує 40% усього бюджету, до того ж у сільському господарстві залучено лише 5,7% населення й виробляється приблизно 2% ВВП. Спільна аграрна політика передбачає поступове зменшення обсягів фінансування сільського господарства.
Зокрема, здійснюється скорочення прямих платежів для більших фермерських господарств із переорієнтацією на фінансування розвитку сільської місцевості. Важливою умовою отримання сільськогосподарських субсидій у ЄС стає дотримання високих стандартів і екологічна спрямованість аграрного виробництва.
Ще важливий нюанс: аби не розорити ЄС, його нові члени не відразу отримують доступ до субсидій у повному обсязі. Натомість у таких країнах, як Румунія, Болгарія, Словаччина, діяли спеціальні програми підтримки на визначений термін — особливий акцент було зроблено на розвитку сільських територій, покращення екологічної спрямованості аграрного виробництва та поліпшення умов життя, підвищення добробуту сільського населення.
Зауважимо, що політика ЄС в аграрному секторі викликає не лише захоплення, а й претензії. Багатьом європейським аграріям не до вподоби надмірна зарегульованість агропромислового сектору, що здійснюється чиновниками Брюсселя, зокрема, механізм квот, що постійно змінюються й не дають європейському фермерству впевненості у завтрашньому дні.
Якщо не можна, але хочеться — то можна
Складається враження, що пряма підтримка сільгоспвиробників якщо досі не знищена, то незабаром буде знищена. Проте насправді це не так. Ми ж сказали, що «жовта скринька» — вельми дискусійний предмет. Хоча державна допомога аграрному сектору в країнах ЄС в принципі заборонена, із цього правила є багато винятків.
Так, у ФРН отримують субсидії аграрні господарства Східної Німеччини, які й дотепер не оговталися від соціалістичного минулого. Щоправда, граничні розміри такої допомоги суворо обмежено.
Крім того, діють механізми хеджування ризиків, зокрема, задля пом’якшення впливу різких коливань цін сільгосппродукції. Є також і виплати за дотримання високих стандартів екологічної безпеки та захисту тварин — у ЄС цьому приділяють значну увагу. Допомога надається господарствам у несприятливих для сільського господарства регіонах, у разі загрози банкрутства. Діє й система пільгового сільськогосподарського кредитування, зокрема, для молоді, яка хоче розпочати власне сільгоспвиробництво.
А от чого в німців немає, так це підтримки великих аграрних виробників. Навпаки, там діє принцип: вищі прибутки — вищі податки. У цьому їхня політика суттєво відрізняється від нашої.
У Польщі фінансування здійснюється за багатьма напрямами: за гектар орних угідь, за озеленення площ (у Польщі немає полів, розораних до обрію, всюди хоч невеличкі гайки), за вирощування окремих видів культур, утримання худоби… Допомога надається й молодим фермерам. Торік польські аграрії отримали понад 3,2 млрд євро різних доплат.
Польська держава багато робить для просування вітчизняної аграрної продукції на світові ринки. Так, після закриття російського ринку натомість було знайдено 30 нових, зокрема, в Азії та Латинській Америці. Узагалі у ЄС охоче фінансують заходи з вивчення й аналізу кон’юнктури нових ринків збуту певної продукції, а також участь компаній у національних і міжнародних виставках і ярмарках, які сприяють популяризації продукції країн — членів ЄС. Варто згадати, що Україна відмовляється від участі в багатьох подібних заходах саме через брак фінансування…
Торг доречний
Щодо заходів «жовтої скриньки» держава повинна взяти зобов’язання з поступового скорочення бюджетного фінансування: для країн із розвинутою економікою це 20% протягом шестирічного перехідного періоду. Якщо економіка не дуже розвинена — терміни й відсотки скорочення обговорюються окремо для кожного вступника.
Отут у нашої держави були чималі можливості для торгу, аби перекласти частину заходів підтримки із «жовтої» скриньки до «зеленої». Скажімо, на несприятливі погодні умови можна було списати необхідність субсидування сільгоспвиробників південно-східних і гірських територій України. Дуже тонко натякнемо, що граничні площі територій, які потребують підтримки, правилами СОТ не обумовлено.
Або: державні закупівлі продовольства можна представити як створення державних резервів, а інтервенції із цих резервів — це ж, панове іноземці, необхідність ротації цих запасів, аби не залежувалися! Пільги на транспортування продовольства лежать у «жовтій» скриньці, але ж її можна додати й до п. 4 «Національна продовольча допомога» Додатка 2 Угоди про сільське господарство (внутрішня продовольча допомога).
Ще одне: в бюджеті країн ЄС, що виділяється на підтримку аграрної галузі, ці витрати чітко розділено по різних статтях між підтримкою конкретно аграріїв і підтримкою розвитку сільської місцевості. Реальні європейці розуміють, що це різні речі, тоді як у нас, на жаль, між ними дуже часто не бачать різниці. Між тим тут є широчезні можливості покласти якомога більшу частину державної підтримки до дозволеної «зеленої» скриньки.
У нас, як завжди, все навпаки. Департамент доступу до ринків і взаємодії із СОТ Міністерства економічного розвитку та торгівлі дуже пишається прогресом, якого Україна нібито досягла під час перемовин із СОТ, але тут більше питань, ніж приводів радіти. Скажімо, згідно з досягнутими домовленостями Україна не має зобов’язань щодо скорочення внутрішньої підтримки, яка надається через «жовті» програми. Є лише зобов’язання не перевищувати домовлений щорічний сукупний вимір підтримки — для України це 3 млрд 43 млн гривень. Додатково Україна може кожен рік витрачати на «жовті» непродуктові програми до 5% річної вартості виробництва валової продукції сільського господарства та по кожному окремому товару до 5% його річної вартості. Проте експерти зазначають: віддача навіть від тих урізаних коштів занадто низька через те, що вітчизняні виробники мають до них нерівний доступ. Великі аграрні підприємства мають тут значні переваги: можливість своєчасно отримувати необхідну інформацію й доступ до структур, які розподіляють державні фінансові ресурси. Це прямо суперечить основному принципу СОТ щодо сільського господарства. Там сказано, що сума підтримки не має залежати від обсягу виробництва, яке здійснює товаровиробник, натомість у нас агрохолдинги на урядовому рівні трактуються як найефективніші, що найбільше заслуговують на підтримку.
І наостанок: у довідці згаданого департаменту гордо зазначається: «Україна зберегла право застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ для сільськогосподарських товаровиробників шляхом акумуляції…» І багато які вітчизняні експерти ще зовсім недавно зауважували, що ця складова «жовтої скриньки» має бути збережена якомога довше. Тоді чому невдовзі після цього наша держава скасувала цей інструмент, посилаючись на міжнародну спільноту?
Говорить експерт
Павло Коваль, генеральний директор Української аграрної конфедерації
Уже більш як півроку минуло, саме час запитати в уряду — а у який спосіб і як ефективно використовуються державні дотації? Яка з програм державної підтримки працює? В мене таке відчуття, що відповідь буде: «Ніяка»! Дещо, так, частково працює, але за великим рахунком — ні. Посівна завершилася. Як держава зі свого бюджету допомогла аграріям обсіятися? І ще є низка запитань і до міністерства, і до аграрного комітету Ради.
Я вважаю, що Україна не повною мірою використовує як «жовту», так і «зелену» скриньки. Щодо спецрежиму ПДВ для аграріїв, то його скасування вимагав не ЄС, а Світовий банк і МВФ. За домовленостями з ними спецрежим було замінено на прямі державні дотації, але це не співмірні цифри: спецрежим давав близько 20–22 млрд гривень, що накопичувалися в аграріїв, а програми державної підтримки — 6,3 млрд, тобто більш як утричі менше.
Крім того, за спецрежимом кошти автоматично накопичувалися в тих аграріїв, які працюють і сплачують ПДВ, для цього не потрібна була участь чиновника. А теперішня підтримка розподіляється за допомогою порядків, розроблених чиновниками, які розпоряджаються цими грошима. На нашу думку, це механізм менш досконалий.
До речі, вже закінчується червень, а практично жодна з програм у повному обсязі не запрацювала, деякі взагалі не запрацювали за півроку. А залишився б спецрежим, гроші б автоматично накопичувалися з 1 січня. Це був більш дієвий механізм.
А щодо «жовтої» та «зеленої» скриньок — ще під час укладання угоди із СОТ у 2008 році були певні перекоси не на користь України, навіть у визначенні обсягів і режимів використання цих скриньок. Однак договір вже підписано, і він у більшості аспектів дублюється в угоді про асоціацію з ЄС. Це регламентування, на яке ми погодилися й тепер повинні його дотримуватися. Щоправда, механізм і процедура перегляду цих умов загалом існує. Проте й там Україна так підписала окремі моменти, що тепер не завжди можемо ініціювати перегляд.
Володимир Колюбакін
журнал “The Ukrainian Farmer”, липень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
