Чому за горіхами майбутнє та як організувати горіховий бізнес
Ядерний прорив
Директор компанії «Трейднатс» — про те, як організувати бізнес, наслідуючи приклад сусідів, і чому горіховодам потрібно націлюватися відразу на експорт
Олександр Болкісєв, директор компанії «Трейднатс», яка вирощує волоські горіхи в Роздільнянському районі Одеської області, започаткував цей бізнес, коли вийшов на військову пенсію. «Щось же треба було робити», — просто відповідає Болкісєв, чому саме горіхи.
У 2018 році він посадив перші 20 га інтенсивного саду зі зрошенням, через рік додав до них ще 23 га. Фермер вирощує найбільш ходові за кордоном сорти: Фернор французької селекції і Чандлер — американської. Вже наступного року планує отримати перший повноцінний урожай, а до 2024-го вийти на промислову потужність і всі горіхи експортувати.
В Україні починається нова епоха в горіхівництві, уважає пан Олександр. Директор «Трейднатс» розповів «Садівництву по-українськи», чому за горіхами майбутнє, як організувати бізнес, наслідуючи приклад сусідів, і чому горіхівникам потрібно націлюватися відразу на експорт.
— Пане Олександре, розкажіть, як ви організували вирощування горіхів?
— Спочатку я зі своїми партнерами продумував кілька бізнес-напрямів. Один мій знайомий вирощує фундук і волоський горіх в Ізмаїлі за тією самою інтенсивною технологією, тільки посадив сад у 2013 році. Правда, трохи з іншим сортовим складом: Фернор і французька ж Лара. Ми побачили вже трирічний сад, який був у доброму стані, нам ця технологія сподобалася, і ми вирішили застосувати її в себе. Садівництво було для мене абсолютно новим незвіданим напрямом, але поки що, слава Богу, все виходить.
— Саджанці якого виробництва ви використовували в закладанні саду й чому саме ці?
— Наших ізмаїльських колег консультувала компанія Linard France (Франція), яка тепер працює і з нами. Її засновник Себастьян Лінард — горіховод у третьому поколінні. Вони з ним подружилися, і він забезпечив їх саджанцями. Потім і ми їх закупили. Привезли щеплені сертифіковані саджанці з Франції. Коли обраховували свій майбутній бізнес, ставили завдання — експорт товарного горіха. На внутрішній ринок не орієнтувалися. Тому закупили саджанці промислових сортів, які мають попит у Європі. Наші колеги, з яких ми беремо приклад, уже провели експорт позаминулого й минулого років: 120 т у 2020-му відправили в Італію, Велику Британію та Францію.
— Які результати розвитку вашого саду на четвертому році життя?
— Горіхи були вже в перший рік. Але ми їх прибрали, щоб поліпшити подальшу вегетацію. Цього року вони також є. Сортність підтверджена, горіхи добре розвиваються. На проєктну потужність плануємо вийти у 2024 році. Приїжджав до нас недавно Себастьян Лінард і нашим результатом був задоволений. Думаю, що з експортом він теж нам допоможе. У його компанії є своя лабораторія, яка робить аналізи ґрунту та на листі, є розплідники саджанців і власний сад.
Перші два роки життя саду приблизно в жовтні ми підгортали дерева, щоб зберегти ще слабку кореневу систему. Спочатку саджанці були 30–40 см заввишки, а тепер дерева досягають 4–5 м.
У перший рік втратили десь 26 саджанців із 4 тис., на другий — 30. У якомусь місці це був брак посадкового матеріалу, десь — помилка механізатора, десь підмерзло. І з 9 тис. дерев ми за два роки втратили всього 50. Для порівняння: за проєктом втрати в перший рік могли становити 10% (400 дерев), у другій — 5% (800 дерев). Хороший результат, який ми отримали, залежав насамперед від догляду за деревами. Молоді дерева гинуть зазвичай, якщо не отримали достатнього харчування й увійшли в зиму ослабленими. Ми тримаємо сад під чорним паром, доки він не виросте. У наступні роки, коли почнеться нормальне плодоношення, зробимо природний газон.
— Чи залучали ви у свій бізнес українських агрономів й інших фахівців?
— Поки що я все роблю сам, також мені допомагають три садівники, тракторист і бухгалтер. Тому що з агрономами в нашій сфері велика проблема. Залучав я пару фахівців, але вони спеціалізувалися хто на пшениці, хто на кукурудзі, хто на часнику. Горіхів їх, як і нас самих, усе одно потрібно було б навчати. Ми просто їздили в сад до наших колег і переймали досвід. Поки що йдемо їхнім шляхом, тільки на п’ять років пізніше.
— Горіхівництво — досить довгий бізнес. Вас це не бентежило, коли ви його вибирали?
— Я розглядав кілька варіантів: вирощувати малину (в нас був вихід на експорт), фундук, але в підсумку зупинилися на волоському горісі. Головним аргументом стало те, що ця рослина добре росте в нашому регіоні, особливо на наших суглинках. Усього у світі десь 3% орної землі, придатної для вирощування горіхів. Це, звичайно, можна робити і в Заполяр’ї, але нормальні врожаї не зібрати. Ми, наприклад, плануємо збирати на восьмий рік 30 кг із дерева. А на Півночі зберуть 3 кг. В Україні горіхи прекрасно ростуть навіть уздовж трас без поливу. Але в нашому саду зовсім інша технологія, ніж та, що повсюдно застосовують в українських домогосподарствах. Це інтенсивний сад зі схемою посадки 6 × 8 (208 дерев на гектар) із поливом, агротехнічними заходами, підживленням і захистом рослин. Навесні робили аналіз ґрунту на основні мікроелементи в лабораторії Міжнародного центру Ароконсалтингу «Агроаналіз» (Каховка). Потім вони надали нам рекомендації щодо внесення добрив, склали календарний план унесення основних елементів — фосфору, калію, азоту, які ми потім методом фертигації доставляємо під дерева.
— Ви сказали, що у вас найсприятливіші умови для вирощування горіхів. У чому вони полягають?
— Від кількості опадів ми не так залежимо, тому що під поливом. Але горіх — теплолюбна рослина, тому важлива кількість сонячних днів у році. І, звісно, земля. Адже ми не просто взяли й посадили саджанці. Перед закладанням провели підготовчу роботу — розробили проєкт саду за допомогою фахівців Одеської філії інституту «Укрдіпросад». Вони нам розрахували схему посадки по клітинах. Зрозуміло, робили аналіз ґрунту і води. Є три основних елементи, важливі для закладання саду, — хороші саджанці, хороша вода і хороша земля. Але останній елемент можна, звичайно, поліпшити за допомогою добрив. Потрібно також проводити геологічну розвідку — горіх не любить високих підґрунтових вод. Якщо на глибині 3 м вода або солончаки, то доки горіх молодий, він буде рости, а потім може загинути. Загалом по Україні ґрунти придатні для вирощування горіха. Але є сорти, у яких свої нюанси. Наприклад, Чандлер на Півночі країни буде проблематично вирощувати. Фернор більш морозостійкий.
— Чим ще був зумовлений вибір Чандлера?
— Чандлер вирощує в основному Америка, Каліфорнія, де його вивели. Будь імпортер, хоч з Еміратів, хоч з Італії, вони добре знають цей сорт. Якщо він відповідає стандарту, за нього дають набагато більшу ціну, ніж на той горіх, що, грубо кажучи, росте в посадках. Торік Феронор у шкаралупі експортували по 2,6 євро/кг, Лару — по 2,8 євро/кг. Ціна на Чандлер коливається в межах 2,8–3 євро/кг.
— Як у вас організовано полив?
— Ми набираємо зі свердловини в місткості воду, звідти подаємо помпами. Проєкт зрошення та його монтаж виконала одеська компанія «Агроноватор» на підставі нашого проєкту саду. Відповідно до клітин, поливних блоків розраховували діаметр труб, крапельниці, вузол унесення добрив. Техніку, що керує режимами поливу на основі вимірювання вологості ґрунту, нам установлювала компанія «Акватек». Датчики встановлено на глибині 60 і 90 см.
— Поговоримо про підживлення рослин. Яку стратегію ви використовуєте?
— Травень, червень, липень і до середини серпня ми вносимо добрива. Спочатку більше азоту, потім фосфор, калій, цинк. Усе даємо збалансовано, дрібно. Норми розраховуємо на основі аналізу ґрунту. У середині липня за результатами листкового аналізу корегуємо: додати цинку, сірки і так далі. Усе залежить від кожного конкретного випадку й особливостей сезону.
— Шкідники та хвороби. Що найбільше турбувало ваш сад у перші роки життя і як ви з цим боролися?
— Наш основний шкідник перших років — червиця в’їдлива. Коли йдуть плоди, додаються види плодожерки. У нас її поки що немає — ми контролюємо чисельність. З хвороб актуальний марсоніоз. Тому цього року через сильні дощі ми більше обробляли. Якщо опадів понад 20 мм — обробляємо мідьумісними препаратами. Перша обробка, основна — до розпукування бруньки. Далі — по погоді. Зазвичай робимо 2–3 обробки за сезон, а цьогоріч зробили п’ять. Щодо шкідників, ми приблизно знаємо термін виходу червиці в’їдливої й розвішуємо феромонні пастки, які виробляє компанія «Біохімтех» (Дніпро). Пастки непогані, на конкретні види шкідників. Рішення ухвалюємо на основі їх подальшого обходу. Якщо розпочався літ шкідників, обробляємо. Цього року — двічі. У результаті сад розвивається нормально, все листя ціле. Але і зайві обробки не потрібні, тому що хвороби та шкідники набувають резистентності до препаратів, відповідно, доведеться збільшувати дозу. Головне — не кількість, а вчасно обробляти.
— У кого ви купуєте агрохімію і як плануєте закупівлі?
— Це можуть бути найрізноманітніші постачальники, залежно від того, у кого є потрібні нам препарати й за прийнятною для нас ціною. Але намагаємося вибирати більш-менш надійних. Знову ж, у нас є досвідченіші у цій справі знайомі, які підказують, де краще купувати, щоб не потрапити на підробку.
— Як переживає горіх спеку цього літа?
— Ми відразу планували зрошення, не сподіваючись на погодні умови. У садах по сусідству, які не застосовують полив, горіхи ростуть набагато гірше. Наприклад, є сад, посаджений 2018 року на китайських саджанцях. Їхні дерева досягли одного метра, тоді як наші — чотирьох.
— А щодо холодів минулої зими й холодної весни?
— У нас буває до 25 градусів морозу в середньому протягом одного тижня в році, у січні. І більше за зимові морози на рослини впливають зворотні заморозки. Торік трохи постраждала частина гілок, причому на подив не Чандлер, а більш морозостійкий Фернор. Але жодне дерево через це не загинуло.
— Які нині роботи проводите в саду?
— Основну роботу ми вже провели навесні. У нас минулий і цей рік були дуже важливими щодо формування дерев. У березні-квітні підрізували, в липні проводили зелені операції. Підв’язували частково гілки, прищипували. Завдання травня, червня, липня — досягти максимальної вегетації, щоб було більше гілок. З липня вже починаємо підготовку до зими: проводимо санітарне обрізування, прищипуємо, щоб гілки цього року вегетації задерев’яніли й нормально перезимували, не померзнувши.
— Про що горіхівникам треба подбати наприкінці серпня, у вересні та жовтні?
— Це підготовка саду до зими. До середини серпня бажано вже завершити підживлення, що було заплановано. До кінця серпня вдруге провести зелені операції, прищипування, прибрати точку росту, щоб гілки, які виросли за цей сезон, зупинилися в рості. Річний приріст має визріти до зими, щоб вони не боялися заморозків. У кінці серпня потрібно також закінчити полив, тому що він також впливає на вегетацію — гілки ростуть далі. Якщо саджанці ще молоді, 1–2 року, десь у вересні їх потрібно підгорнути, сформувати пагорби, щоб не дати замерзнути кореневій системі. У жовтні, коли листя вже впало, можна перед зимою провести профілактичну обробку мідьумісними препаратами. Але це на розсуд кожного агронома. Якщо буде посуха восени (минулого і позаминулого років вересень і жовтень у нас були дуже сухими), можливо, знадобиться вологозаряд на зиму. Якщо ґрунт при входженні в зиму пересушений, дерева погано зимують. За потреби потрібно зробити санітарне обрізування обламаних вітром гілок і видалити їх із саду.
— Є українські горіховоди, які досить скептично ставляться до інтенсивних садів. Кажуть, що в них починається кореневий конфлікт, а сама технологія виправдана тільки в разі дефіциту площ, як у Європі. Що ви можете на це відповісти?
— Щільність посадки залежить від якості ґрунту (чим він бідніший — тим потрібно рідше садити дерева), від сортів (середньорослі або сильнорослі) і способу обробітку саду (звичайний, інтенсивний і суперінтенсивний). У суперінтенсивному садять взагалі за схемою 4 × 6. І вибір щільності залежить від того, який результат і коли ми хочемо отримати. Наші знайомі китайці посадили 4 × 6 в Україні і в Чилі. Вони вже отримують горіхів до 8 т/га. Якщо ми хочемо отримати відносно швидко багато горіху, то потрібен інтенсивний сад. А якщо ми садимо сад, образно кажучи, для онуків, то можемо садити 10 × 12 і без поливу. Він тільки років через 10 років вийде на максимальне плодоношення, та й урожай буде набагато меншим — відповідно до схеми посадки. До того ж ми на власні очі бачимо результат інших садівників, які з інтенсивних садів упевнено експортують горіхи у Європу. До них, наприклад, приїжджають працівники італійського переробного заводу, коли горіхи ще висять на дереві, оцінюють обсяг і тут же законтрактовують майбутній урожай на жовтень. Гроші перераховують уже після того, як отримають підготовлений товар з України, оцінять його калібр і відтінок ядра на відповідність стандарту. Так чинять практично всі європейські клієнти.
— Горіхи української селекції у них не котируються?
— Я проти неї нічого не маю, але, щоб продавати цей товар за кордон, потрібно такі горіхи, по-перше, сертифікувати. По-друге, наші сорти там не знають. По-третє, у них принцип: чим більша партія — тим вища ціна. Ми поки що не говоримо про експорт горіхів із нашого саду, хоча і плануємо його. Сподіваюся, у нас вийде працювати, зокрема, безпосередньо з представниками країн-імпортерів. Словом, продажі — це окрема велика тема. Поки що нам наступного року треба отримати перший контрольний урожай, а 2024-го очікуємо мати близько 5 т/га.
— Яку техніку ви застосовуєте?
— Для обробки горіхового саду її потрібно не так багато, хоча все залежить від площі й обсягу. У нас є трактор МТЗ-82, садовий вентиляторний обприскувач ОВП-2000 виробництва «Львівагрохіммаш», садова фреза Rinieri (Італія) для обробки міжрядь, а також культиватор і дискова борона. Взагалі намагаємося ручну працю використовувати мінімально.
— Які основні фінансові вкладення, що ви зробили, починаючи бізнес?
— У саджанці й систему поливу — більша частина всіх витрат. Далі — техніка і зарплата. Один саджанець нам обійшовся в 13,5 євро. Усього ми купили їх 9 тис. Організація поливу горіхового саду зазвичай обходиться від 1 тис. до 5 тис. доларів на 1 га — залежно від рівня системи.
— Як ви оцінюєте ринок горіхів в Україні та експортний ринок на початку вашого бізнесу й тепер?
— Ми орієнтуємося на експорт, а світовий попит стабільно зростає. Торік він був забезпечений тільки наполовину. Тобто ринок далеко ще не заповнений. Збільшене споживання горіхів насамперед пов’язано з практикою здорового харчування у Європі. Це висококалорійна їжа, у якій багато жирів, білків і вуглеводів. У чомусь вона замінює м’ясо. А в арабських країнах високий попит на горіхи був завжди.
Якщо на ринку пшениці Україна конкурує з багатьма країнами-виробниками, то по горіхах ми конкуруємо в основному тільки зі США. Вони виходять на ринок зі своїм горіхом у вересні-жовтні, і ми приблизно в той самий час. Інші великі виробники — Чилі, Австралія находяться в іншій півкулі, і постачають свій урожай навесні. Тобто ми не перетинаємося. У таких умовах ціна лишається стабільно високою, і якщо коливається, то незначно. Якщо наш горіх буде продаватися за ціною 2–2,5 євро, нас це цілком влаштує.
— Внутрішній ринок України донедавна був досить закритим, диким, із великою тіньовою часткою. Як ви оцінюєте його сьогодні?
— Проблема в тому, що серйозно горіх у нас почали вирощувати тільки років 5–6 тому, закладати нормальні сучасні сади. І вони тільки-тільки починають виходити на свою промислову потужність. Те, що експортувалося в минулі роки й досі ще триває — це, грубо кажучи, горіхи «з посадки», з дворів. Це зовсім інша якість й інша ціна — приблизно 1 дол./кг. Такий горіх добре бере, наприклад, Туреччина — на переробку. У промисловому горіхівництві зовсім інша якість і ціна. У Європі немає великих садів, які в нас багато ще досі закладають, — 30–40 га для них уже занадто. У нас площі 100 га і більше — нормально. Тому європейські фермери більше кооперуються, додають переробку і експортують горіх із доданою вартістю. Нам би непогано йти тим самим шляхом. Українська горіхова асоціація, наприклад, пропагує кооперацію. Конференції, які вона організовує, дають багато корисного початківцям-горіховодам. Тобто об’єднання і розвиток галузі вже почалися. Наука наша теж підтягується: готує випуск із магістратури перших агрономів саме сучасного горіхового напряму. У нас була і радянська школа, але вона зовсім інша. Молдова, наприклад, уже зрозуміла, що за горіхами — майбутнє. Там діє держпрограма з підтримання горіхівництва. Україні теж потрібно це розвивати, тому що волоський горіх у нас росте дуже добре, як фундук у Грузії. Там доходить до того, що вирубують мандаринові й апельсинові сади, а на їх місці садять фундук. Так, горіхи — це довго і не просто, потрібно багато працювати, особливо в перші роки. А перед закладанням усе правильно розрахувати. Горіховий сад — як дитина: що ти в неї вкладеш — те й отримаєш.