Агрономія
Головне:
Інтерв'ю

Утримати баланс

Віктор Єсипенко
заступник керівника департаменту агровиробничої діяльності ГК «Укрлендфармінг»
Поділитись:
Віктор Єсипенко

Спекотне літо, м’які зими і брак вологи — це кліматичні реалії України, які спонукають виробників підлаштовуватися до нових умов, підбирати нові гібриди та сорти, по-новому будувати стратегію живлення й захисту. Звісно, в кожній ґрунтово-кліматичній зоні це роблять по-своєму, універсальних підходів у цій справі бути не може. Однак простежити тенденції, зробити деякі узагальнення можна навіть у межах одного господарства — якщо воно має в обробітку майже 500 тис. гектарів ріллі та розташоване у 22 областях України. Як змінюють технології з огляду на нові погодні виклики в групі компаній «Укрлендфармінг», розповів заступник керівника департаменту агровиробничої діяльності Віктор Єсипенко. 

Пане Вікторе, про кліматичні виклики аграрії нині говорять постійно. Як ви оцінюєте їхній вплив на виробництво? 

— У тому, що клімат став м’якшим, є і плюси, і мінуси: підвищення річних температур позитивно впливає на підвищення врожайності та збільшення валового збору ярих культур. Так, останнім часом чітко простежуються зміна співвідношення площ під ярими й озимими культурами на користь ярих. Наприклад, ми бачимо, що нині соняшник упевнено просувається на Захід і на Північ країни, адже зі збільшенням суми ефективних температур він, маючи вегетаційний період 100–120 діб, може дозрівати і в цих регіонах. Аналогічна ситуація з кукурудзою. Тепер у цих регіонах кукурудзу можна сіяти з більшим ФАО, а це означає більшу врожайність. 

З іншого боку, на тлі зростання суми ефективних температур зменшилася кількість продуктивної вологи в ґрунті через брак опадів, зокрема й зимових. Якщо років 15 тому Дніпропетровська область була в зоні нестабільного зволоження, а в західному регіоні дощі випадали стабільно, то тепер в Україні фактично склалася однакова ситуація в усіх зонах — немає періодів із тривалими опадами. Особливо сухими стали серпень і вересень, добре, якщо пройдуть дощі в жовтні. У результаті — проблема отримати сходи озимини, зокрема ріпаку. Така тенденція простежується з 2016– 2017 років, скажімо, в західному регіоні, де я раніше працював: відтоді щороку площі ріпаку зменшувалися, а в окремі роки його навіть не вдавалося сіяти. 

Натомість площі під ярими збільшуються, бо для них складаються оптимальніші умови. Наприклад, якщо в «Укрлендфармінгу» співвідношення площ під ярими й озимими культурами раніше було приблизно однаковим, то нині до 85% площ ми засіваємо ярими. Так, минулої осені не змогли якісно провести посівну кампанію, бо спочатку було сухо, не можна було розробити ґрунт для сівби, а дощі пішли аж у жовтні. Тож навіть ті невеликі обсяги озимини довелося досівати у жовтні. 

Звісно, серед причин зменшення площ під озиминою цього року в нашій компанії не тільки погодні умови. Економіка також має значення, адже ціни на озимину були не надто хорошими. 

Як у вашому підприємстві технологічно реагують на такі кліматичні зміни? 

— Ми завжди працювали над збереженням вологи, а тепер в першу чергу думаємо про те, як її нагромадити. Тому всі основні обробітки ґрунту, а це здебільшого глибоке розпушування, проводимо з осені. На мінімальний обробіток поки що не переходимо, бо для цього треба замінити техніку. Весняну культивацію зменшили на 30%, натомість на більшості площ навесні проводимо тільки невелике боронування, вносимо гліфосат і сіємо. В ідеалі плануємо взагалі відмовитися від передпосівної культивації, а проводити тільки боронування, щоб максимально зберегти вологу. Цього року бачимо: там, де не було передпосівної культивації, врожайність вища внаслідок збереження ґрунтової вологи. 

Ця зима видалася теплою, щодо опадів ситуація нерівномірна: в західному регіоні їх достатньо, на Півдні — сухо. Тому навесні будемо визначати рівень умісту вологи в ґрунті й прораховувати врожайність з огляду на вологозабезпеченість. Виходячи з результатів, коригуватимемо густоту висіву, норми добрив тощо. 

Усі основні обробітки ґрунту в компанії проводять з осені

Щодо живлення то тенденція така: ми намагаємося менше працювати із сухими добривами, які є менш ефективними в умовах посухи, особливо навесні. Тож відмовилися від карбаміду, селітри, натомість працюємо з дешевшим безводним аміаком, який має пролонговану дію, або КАС. 

Переходимо на дробне внесення азотних добрив на озимині — під час відновлення вегетації та у фазу кущення/вихід у трубку. На ярих культурах масово таке не практикуємо, бо ефективність такого типу внесення дуже залежить від погоди: якщо у червні буде сухо, результату від підживлення не отримаємо. Але цього року пробуватимемо диференціювати внесення азотних добрив, зокрема вноситимемо КАС у міжряддя на кукурудзі у фазу 7–10 листка. Це будуть невеликі площі, бо в основному з осені вносимо безводний аміак, який не можна розділити на частини. Якщо отримаємо на кукурудзі добрий результат, матимемо прибавки врожайності й будемо міркувати, як працювати далі. 

Комплексні добрива — фосфор/калій — вносимо за потреби з осені під основний обробіток і навіть узимку, коли немає снігу. Якщо будуть опади, коли розтаватиме сніг, добрива розчиняться у верхньому шарі ґрунту і під час культивації чи боронування краще перемішаються з ґрунтом. 

Ще одна тенденція — максимально переходимо на внесення добрив сівалками в ґрунт під час сівби. Ідеально було б перейти на рідкі комплексні добрива,  і ми будемо намагатися це робити, але для цього треба переобладнати сівалки, а це додаткові інвестиції. 

Також підживлюємо культури мікроелементами по вегетації: соняшник — бором, кукурудзу — цинком, пшеницю — міддю, сою — молібденом. Сульфат магнію використовуємо для позакореневих підживлень. Соняшник підживлюємо двічі-тричі, оскільки бор — не рухливий елемент. Цього року збільшуємо норму внесення проти минулого року, тому що побачили ефективність від такого внесення, підвищення врожайності, а також від дробного внесення. Щодо інших мікроелементів, то зважатимемо на наявність їх у ґрунті, доступність, потребу рослини. От, наприклад, є рекомендації щодо марганцю, який впливає на стійкість рослини до посухи, дає добрий результат незалежно від того, чи є в ньому дефіцит. Тож спробуємо перевірити цю теорію. Однак слід пам’ятати, що всі мікроелементи працюють, якщо рослина забезпечена основними добривами. 

Аналізуючи тогорічні помилки весняної посівної, вказують, зокрема, на неправильно розраховані норми азотних добрив, порушення термінів сівби й неправильно підібрані густоти. Нинішня зима також переважно м’яка і в більшості регіонів безсніжна. Як ви плануєте коригувати ці елементи технології з огляду на цьогорічну ситуацію? 

— Азотне живлення ми коригуємо, зважаючи на заплановану врожайність і кількість вологи в ґрунті. От і торік розуміли, яка в нас є кількість вологи, і з огляду на цей показник вносили азот. І, до речі, не завжди зниження врожайності відбувається через посуху. Завжди є людський чинник. 

Щодо строків сівби, то ми намагаємося сіяти раніше, бо бачимо, що температури зростають і потрібно зберегти вологу. Торік спробували закінчити посівну в усіх зонах, включно з Поліссям, до 1 травня. Ми з цим справилися й усвідомлюємо: якби сіяли довше, як зазвичай, то результат був би гіршим. Цього року ставимо перед усіма підрозділами таке саме завдання — відсіятися якомога раніше. 

Проте, якщо сіяти раніше, завжди є ризик повернення весняного похолодання… 

— Ми на це не зважаємо. Торік від весняних заморозків, що трапилися у квітнітравні, постраждали тільки дві культури — ріпак і пшениця. А кукурудза, соняшник у нашому господарстві під мороз не потрапили, тільки на частині ранніх посівів, та це не було критичним. Щоправда, сходи з’являлися пізніше. Але тут треба зважувати ризики, бо коли ми затягнемо з посівною, то з різким наростанням температур волога зникає, і ми ризикуємо не отримати сходи. Тобто або треба заглиблювати насіння, щоб покласти його у вологий ґрунт і воно довше проростатиме, втрачаючи енергію, або сіяти раніше. Сільське господарство певною мірою — ризикова галузь, ми, як спеціалісти, маємо керувати ризиками, моделюючи ситуації. 

Загалом, коли є холоди, є два ризики для ярини. Перший — коли сходи соняшнику та кукурудзи можуть пошкодити заморозки, але у фазу до п’яти листків вони витримують навіть три-чотириградусні морози й відростають. Хоч втрати врожайності, наприклад, кукурудзи можуть бути 3–4 ц/га. Другий — отримати зріджені сходи через брак ґрунтової вологи, який посилюється, якщо затягнути посівну, очікуючи припинення холодів. Тут ризик недоотримання врожайності вищий, ніж від заморозків, адже подальший розвиток культури відбуватиметься за несприятливих погодних умов — високих температур і браку опадів. Так, фермер, який має 100 га, може посіяти за 3–4 дні у будь-який період. Великі корпорації так не можуть. 

Щодо густот, то ми також будемо їх коригувати з огляду на запаси вологи. Хмельницька, Тернопільська, Рівненська, Волинська, Житомирська області на сьогодні мають нормальне вологозабезпечення, тому, думаю, там густоти зменшувати не будемо. На Сході запаси вологи менші, відповідно, будемо і густоти зменшувати. У будь-якому разі і там, і там відбиратимемо проби, порівнюватимемо їх із середніми багаторічними й, ураховуючи коефіцієнти водоспоживання культурами, будемо вирішувати. 

Доводилося чути від фермерів, що через потепління, зокрема теплі зими з короткочасним різким зниженням температур, вони переходять на вітчизняні сорти й гібриди, які стійкіші до таких температурних коливань. Як ви нині обираєте культури? 

— Вітчизняна селекція у нашій практиці — не новина. У структурі посівів кукурудзи до 60% відведено під вітчизняні гібриди, які дають добрий результат. Маємо власне виробництво цього насіння, що знижує витрати проти покупного насіння. 

Щодо пшениць, то відштовхуємося від кліматичної зони. На Півдні та Сході, включно із Сумською областю, краще сіяти вітчизняні сорти — в цих регіонах потенціал урожайності обмежений через посушливі умови. Натомість іноземна селекція розрахована на високу врожайність саме в сприятливих умовах. На Заході робимо ставку на імпортні, бо тут клімат більше подібний до європейського. Вінницька область перебуває вже в перехідній зоні, тому в південній частині сіяли вітчизняні, у північній — європейські сорти. 

Наші зими стають подібними до європейських через відсутність снігу, короткі морозні періоди. По суті, пшениця частково вегетує взимку й має вже значно коротший період спокою — від раніше звичного 100– 120 днів доходимо до 50–60. Формуються сприятливіші умови для іноземних сортів. Адже раніше однією з причин гибелі іноземних сортів була низька зимостійкість, що пов’язана також і з більшим періодом зимового спокою. Тому питання залежності селекції від типу зими треба вивчати. В умовах тогорічної чи нинішньої зими іноземні сорти в окремих кліматичних зонах мали навіть перевагу перед вітчизняними сортами. 

Щодо ярих культур, то ми робимо вибір на користь посухостійких гібридів. ФАО кукурудзи не зменшували, лишили на рівні минулого року, бо ФАО — це ще й урожайність. Думаю, краще попрацюємо з густотами. Основне ФАО для західної зони від Рівного до Франківська — 300 (75%), для ранніх посівів ФАО — 280 (5%), максимальне ФАО по цій зоні — 330 (20%). Таким чином створюємо лінійку для достигання й збирання врожаю, для диференціювання ризиків у період цвітіння, коли пилок може бути фертильним і є загроза отримати недоозерненість качана. Завдяки різному ФАО маємо можливість розширити оптимальні періоди сівби, а також до 15 днів період цвітіння кукурудзи — збільшуючи гарантію запилення посівів. 

Центр України — Черкаська, Дніпропетровська області потерпає від браку вологи, тому площі зменшуються до мінімуму з коригуванням густот. У Кіровоградській волога критична, тож кукурудзи сіяти там не будемо, як і в Донецькій і Луганській областях, де аналогічна складна ситуація з вологою. У північно-східних областях будемо варіювати з густотами.

 М’які зими — це ще й розвиток хвороб, шкідників. Чи збільшуєте ви хімічне навантаження на посіви для їх знищення? Можливо, урізноманітнюєте способи боротьби з ними? 

— Якщо розглянути способи боротьби з патогенами, то хімічний спосіб насправді не єдиний. Більше з тим, університетський курс Інтегрованого захисту містить багато методів, з яких унесення ЗЗР уже останній. По-перше, сівозміна, хоча й короткоротаційна, але вона є. Хочу зауважити, що світ взагалі стоїть на цих сівозмінах: Америка в основному вирощує кукурудзу, сою й трохи пшениці, Бразилія — кукурудзу, сою, Європа сіє пшеницю, ріпак, а Іспанія, Туреччина — соняшник-пшеницю. Відповідно, і в нас сформувалися короткоротаційні сівозміни по зонах. Для них проблема — це нагромадження патогену в ґрунті. По-друге, враховуючи ризики короткоротаційних сівозмін і можливості нагромадження патогенів, ми проводимо лущення, глибокі обробітки ґрунту, за потреби — оранку. Але, по суті, єдиний спосіб знищити патогени в ґрунті — це за допомогою біопрепаратів на основі грибів-антагоністів і бактерій. Адже тільки ми думаємо, що ми господарі життя, а насправді — гриби й бактерії. Тому нині починаємо системно працювати над оздоровленням ґрунту за допомогою біопрепарату Склероцид компанії «БТУ-Центр», що знешкоджує патогени та знезаражує ґрунт. Ми не є піонерами в застосуванні біофунгіцидних препаратів — холдинги вже успішно з ними працюють. 

Однак хімічний захист також не скидаємо з рахунків. Ми розуміємо, що ґрунтові шкідники розвиватимуться, тому сіємо тільки протруєне інсектицидами насіння. Окрім того, вносимо ЗЗР на посіви тільки з додаванням у бакову суміш недорогого піретроїду — для профілактики. Як уже сказав, лущимо стерню, з осені обробляємо ґрунт. Тобто руйнуємо сприятливе середовище для розвитку шкідників. Але з’являються й нові види. Наприклад, у Вінницькій області ми вже працюємо проти кліща на соняшнику. 

Щодо хвороб, то тут треба моніторити ситуацію й дивитися, як вона змінюватиметься. Адже закупити препарати, що потім не знадобляться, теж не вихід. Наприклад, нині на пшениці вносимо чотири рази фунгіцид — куди ще додавати? Соняшник вирощуємо за трьома технологіями: за екстенсивної застосовуємо одну фунгіцидну обробку, за помірно інтенсивної — дві, за інтенсивної практикуємо навіть три внесення фунгіциду. Тобто система достатньо насичена фунгіцидами, і рівень захисту високий. 

Моделювати ситуацію завжди складно, тим більше якщо вона залежить від погоди. Але все ж таки, як агроному нівелювати ці ризики і чого більше — плюсів чи мінусів ви бачите у цих змінах? 

— Можу з упевненістю сказати: часи настають складні. Нещодавно читав прогноз погоди на 2021 рік: після похолодання настане потепління, у першій половині березня — дощі й сніг, потім сильне похолодання у квітні, яке зміниться в кінці місяця потеплінням. Зміни в прогнозах і природі виходять за межі сформованих багаторічних офіційних спостережень метеорологів, майже кожен рік маємо якийсь синоптичний рекорд. Ми фактично починаємо сіяти на основі даних триденного зростання температур вище за вісім градусів, але не розуміємо, що буде з температурами в наступний період, чи набереться сума ефективних температур — адже погода мінлива. Зима тепла, але холод може перейти на весну, літо. Тому виклики будуть серйозними. 

Плюси в нових умовах бачу в загальному збільшенні суми ефективних температур, у результаті чого можна на більших площах сіяти рентабельні культури, з більшим періодом вегетації, відповідно, отримувати вищу врожайність. Мінус — не збільшується волога. Тому, як завжди, у природі тримається баланс — де плюс, там і мінус, а ми між ними лавіруємо. У нашій роботі агрономічне чуття є головним.  

Людмила Морозова

журнал The Ukrainian Farmer, лютий 2021 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернетсторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону УкраїниПро авторське право та суміжні права”.
Використання
інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ