На вихідні позиції
У «Сігнет Холдинг» планують відновити обсяги виробництва кукурудзи
Сезон-2023 в Україні для кукурудзи вочевидь буде нелегким — зважаючи на невизначені експортні перспективи, зростання собівартості, цінову політику. Головне — на воєнні дії. Тож чимало господарств відмовляється від культури на користь соняшнику чи сої. Утім, у ТОВ «Сігнет Холдинг», де під кукурудзою традиційно левова частка виробництва, налаштовані доволі оптимістично. Чому все ж таки варто робити ставку на царицю полів, розповів заступник директора з рослинництва холдингу Юрій Борідченко.
— Пане Юрію, на які найбільші проблеми, пов’язані з виробництвом і реалізацією кукурудзи, ваша компанія натрапила торік?
— Тут треба розділити проблеми, пов’язані з погодними та економічними умовами. Так, на врожайність кукурудзи минулого сезону негативно вплинула надзвичайно жорстка посуха, нехарактерна для нашого регіону. За десять років господарювання на цьому земельному масиві такого ще не було. З початку року до кінця червня випало всього 37 мм опадів, що суттєво загальмувало розвиток рослин і формування врожаю. У результаті замість звичних для нас 9,5–10,5 т/га в сухому заліку ми отримали 5,5 т/га.
Із серпня і до кінця року, навпаки, кількість опадів була надмірною, що пришвидшило вегетацію й спричинило розвиток грибних хвороб на качанах. Відповідно, виникали проблеми з реалізацією зерна на західних кордонах, де надзвичайно жорстко контролюють його якість, зокрема й наявність мікотоксинів. Гірше зерно — нижча ціна на нього. У такій ситуації опинилися дуже багато господарств, які намагалися вивозити продукцію через західний кордон. Аналогічні проблеми виникли й із соняшником та соєю. На щастя, ми їх уникнули, адже соняшник, сою, пшеницю встигли зібрати до дощів.
На довершення восени надзвичайно рано настали холоди, тож значні масиви кукурудзи станом на кінець року в багатьох господарствах, і в нашому зокрема, ще лишалися незібраними. Сподіваємося зібрати врожай протягом січня. Далі на цих площах проводитимемо ранньовесняне розпушування з унесенням добрив і сіятимемо кукурудзу.
Щодо економічних проблем, то найбільша, звісно, пов’язана з ускладненою логістикою експорту — через війну, закриті порти. Хоч ми налагодили продаж частини зерна залізницею через західні кордони — Угорщину, Румунію, Словаччину, але логістичні центри Західної Європи були неготові до приймання такої кількості продукції. Окрім того, надзвичайно велика проблема виникла через різницю ціни на кукурудзу в Україні та на логістичних базах Європи — у Франції, Німеччині. Наприклад, якщо в червні тонна кукурудзи в Україні коштувала 4900 грн, то у Франції — 330 євро. Причина — суттєве зростання попиту на зерно кукурудзи в цій країні через величезний недобір урожаю, спричинений найжорсткішою за останні 500 років посухою.
Доставка зерна здорожчала майже в п’ятеро: 2021 року вартість оренди одного залізничного вагона-зерновоза була 800 грн/доба, а минулого року — 4500 грн/доба. Відповідно, коли були закриті порти, а доставка до Рені чи Ізмаїла здійснювалася переважно автотранспортом, обсяги завантаженого зерна суттєво скоротилися, адже шлях туди й назад вантажівка долала в найкращому випадку за чотири дні.
На вартість логістики вплинуло також здорожчання пального. Так, якщо 2020/21 рр. доставка зерна від нашого елеватора до Одеси обходилася в 40 дол., то цього року до румунського порту Констанс — 150–160 дол. Натомість ціна на кукурудзу різко впала до 170 дол. Відтак культура була майже збитковою. Щоправда, з відкриттям зернового коридору попит на зерно зріс, відповідно, підвищилися й ціни.
— Торік проблеми з реалізацією кукурудзи ускладнилися браком потужностей для зберігання зерна. У вас були такі проблеми?
— Ні. Маючи власні елеватори, ми ще й надаємо послуги доробки та зберігання зерна іншим підприємствам. Тож ще й на цьому заробляємо. До того ж практикуємо зберігання кукурудзи в поліпропіленових рукавах, де зерно зберігає свою якість. Зазвичай це до 50% урожаю.
Натомість сьогодні виникає інша велика проблема — через ушкодження нашої енергосистеми ворожими ракетами елеватори часто вимикаються від енергомережі. Ми усунули цю проблему, встановивши кілька потужних дизель-генераторів, які забезпечують нам стабільну роботу елеваторів. Так, це додаткові витрати, але повноцінно завантажений елеватор протягом доби «заробляє» 2–3 млн гривень, відтак усі додаткові витрати виправдано.
— Як змінилися витрати на досушування зерна з огляду на здорожчання енергоносіїв і несприятливі погодні умови, що додали вологості зерну?
— Через зростання вартості енергоносіїв ціна тонно-відсотка сушіння зерна зросла вдвічі — від 50 грн торік до понад 100 грн цього року. Тому ми один з елеваторів перевели на пелети, причому закупили їх улітку, коли вони коштували дешево. Завдяки цьому вартість сушіння зерна зросла не суттєво проти минулого року. Навіть з огляду на те, що цього року через складні погодні умови його збиральна вологість становила 28–29%, що на 5–6% більше, ніж зазвичай.
— На вашу думку, наскільки суттєво може вплинути на собівартість виробництва кукурудзи перехід на ранньостиглі гібриди, які фактично можна збирати з базовою вологістю, не витрачаючись на досушування?
— Вирощування ранньостиглих гібридів — не завжди вихід із ситуації. Бо це менший урожай. Треба рахувати, що вигідніше: ФАО 200–230 і врожайність 8 т/га чи ФАО 300–320 і урожайність 10–11 т/га. Вочевидь, вартість додаткового врожаю буде суттєво вищою, ніж затрати на сушіння. Тож валовий прибуток із гектара, сподіваюся, буде вищим. Тому ми вирощуємо гібриди ФАО 240–400, адже гібриди різної групи стиглості, потрапляючи в певні кліматичні умови, можуть зменшити ризики недобору врожаю.
Окрім того, ми маємо землю різної родючості й різного рельєфу. На бідних піщаних ґрунтах, які не тримають вологу, сіємо гібриди екстенсивного типу з малим ФАО, на родючих землях, де випадає більша кількість опадів, вирощуємо кукурудзу ФАО 320–360 — вони забезпечують на 2 т/га вищий урожай, як порівняти з гібридами суперранньостиглої групи.
Оскільки ми маємо власні елеватори, то собівартість сушіння зерна менша проти подібної замовленої послуги на стороні. Тож для нас це суттєвий показник, але не вирішальний. Вирішальний показник — урожайність і стабільність гібридів.
— Які технологічні проблеми у вирощуванні кукурудзи нині найбільше завдають клопоту? Як їх розв’язуєте?
— Я вже згадав про проблеми з вологою. Ми хоч і працюємо в Житомирській і Вінницькій областях, але наша зона за рівнем вологозабезпечення вже наближається до зони нестійкого і навіть ризикованого землеробства. Тому наше завдання — максимально зберегти вологу.
Один зі способів — правильний ґрунтообробіток та укриття ґрунту пожнивними рештками. Ми оранки не практикуємо, проводимо глибоке розпушування без обороту пласта з попереднім якісним подрібненням пожнивних решток, унесенням добрив і подальшим чизелюванням. 50–60% подрібнених решток лишається на поверхні ґрунту — це є елементом вологозбереження. Упродовж вегетації рештки перегнивають, тож ми не маємо проблем із неякісно сівбою — всю техніку пристосували для роботи по такому обробітку ґрунту. Я в цьому бачу тільки позитив.
Інколи восени практикуємо внесення деструктора на стерні озимої пшениці для її кращого розкладання взимку, бо в нас пшениця — попередник під цукрові буряки. А вимоги до підготовки ґрунту під буряк набагато вищі, ніж до підготовки ґрунтів під сою, кукурудзу чи соняшник. На решті культур застосування деструктора не практикуємо — у ґрунті достатньо біоти, щоб розкладати їх. А гербіциди не впливають на цей процес.
Окрім того, важливо правильно розрахувати норми висіву кукурудзи, щоб вона мала достатньо площі живлення та вологозабезпечення. Щороку перед посівною проводимо аналіз наявності продуктивної вологи в ґрунті. Орієнтуючись на цей показник, вирішуємо щодо густоти висіву, бо запаси зимової вологи в метровому шарі є вирішальними для формування врожаю — весняні чи літні опади не в змозі забезпечити достатнє вологозабезпечення рослинам. Якщо вологи достатньо — збільшуємо норми висіву, менше — суттєво зменшуємо. Сьогодні назріває суттєва проблема з діабротикою. Основної шкоди завдає личинка, що пошкоджує коріння рослини. Щоб зменшити їхню чисельність, застосовуємо інсектициди в період масового лету імаго. Але хімічні методи не приносять потрібного ефекту. Ми пробували посилено обробляти насіння подвійною дозою інсектицидів пролонгованої дії, вносили інсектициди під час сівби в рядки. Проте найдієвішим способом боротьби з діабротикою є сівозміна. Загалом в окремих відділеннях господарства ми вирощуємо кукурудзу в монокультурі протягом 4–6 років і суттєвого зниження врожаю не маємо. Щоправда, де є цукровий завод, там дотримуємося сівозміни. Але через діабротику відійшли від монокультури на уражених площах, уводячи через кожні два-три роки іншу культуру — соняшник, сою чи пшеницю. Бачимо, що це дає ефект — спостерігаємо суттєве зменшення чисельності самого жука і шкідливості личинки.
— Два останні роки виявилися непростими для виробників кукурудзи. Багато хто переглядає структуру посівних площ, зменшуючи частку кукурудзи на користь інших культур. Як діятимете ви?
— Власне, посівні площі під кукурудзою з огляду на воєнний стан, важку експортну логістику ми скоротили торік — замість традиційних 15–16 тис. гектарів (55–65% загальної площі) засіяли кукурудзою 10 тис. гектарів (36%).
Нині справді багато хто з великих виробників кукурудзи наступного року планує скорочувати її площі на користь сої, соняшнику і навіть на таку затратну культуру, як цукровий буряк. Адже цукор можна реалізувати на внутрішньому ринку без великих логістичних затрат. Ми також вирощуємо цукровий буряк, бо маємо власний цукровий завод. Тому для нас ця культура вигідна.
Соя також може бути прибуткова, адже вартість 1 т сої — близько 14 тис. гривень, і витрати на перевезення менші, порівнюючи з кукурудзою, — через менші обсяги перевезень. Проте соя — ризикована культура, вона дуже залежить від сприятливих погодних умов — постійного тепла і вологи. Тож можна отримати й великі збитки. Наприклад, торік у нас соя була збитковішою, ніж кукурудза.
Озимої пшениці ми сіємо небагато, всього до 3 тис. гектарів, бо наша сівозміна традиційно складається з кукурудзи, сої, цукрових буряків. Отримуємо врожай 6–7 т/га, що не є збитковим. Але собівартість вирощування пшениці на 30–40% вища, ніж кукурудзи. Зокрема, пшениця потребує набагато інтенсивнішого живлення. Маржинальність пшениці за однакових умов вирощування суттєво менша, ніж кукурудзи. Тому пшениця в сівозміні в нас присутня насамперед як попередник під цукрові буряки та для розрахунків із пайовиками.
Щодо ярої пшениці ми маємо гіркий торішній досвід — отримали суттєво менший урожай, ніж озимої. Взагалі, зважаючи на меншу врожайність ярої пшениці проти озимої, я не думаю, що вона суттєво замістить кукурудзу. Навіть у західному регіоні, де достатньо вологи для отримання 5–6 т/га.
Наступного року через значне скорочення посівних площ під пшеницею насамперед через південний регіон, на який традиційно припадає 60% посівів цієї культури, валовий збір пшениці в країні буде меншим. Відповідно, має зрости ціна. Тому маржинальність культури може суттєво зрости проти минулих років.
Але все-таки кукурудза є найбільш маржинальною культурою і з погляду прибутку на гектар вигідніша, ніж інші культури. Якщо добре налагоджена логістика через морські порти, то культура найприбутковіша. Звісно, за достатньої врожайності. Ми сподіваємося, що наступного року ситуація щодо експорту кукурудзи суттєво покращиться, зернові коридори будуть збережені — це вирішальна складова її реалізації. Адже попит на кукурудзу у світі є великим. Натомість за прогнозами експертів посівні площі під кукурудзою наступного сезону в Україні також суттєво зменшаться, тож ціни зростуть. Тому, плануючи структуру посівних площ, маємо намір цього року повернутися до наших традиційних обсягів — засіяти кукурудзою 16 тис. гектарів.
— Левову частку собівартості кукурудзи становлять витрати на міндобрива, які значно здорож чали. Які будете вносити корективи в систему живлення наступного сезону?
— Зазвичай восени під запланований урожай ми вносимо фосфорно-калійні добрива та переважну більшість азотних (як правило, у вигляді безводного аміаку), орієнтуючись також на результати аналізу ґрунту, який проводимо що три роки. Решту азотних добрив вносимо навесні. Але 2023 рік буде роком виживання. Враховуючи недобір урожаю минулого року, суттєві витрати на логістику і недоотримання прибутку, невизначеність щодо подовження воєнного стану, ми орієнтуємося на ощадливу технологію вирощування, зокрема й в частині удобрення. Будемо діяти так: оскільки в попередні роки ми вносили в достатній кількості фосфорно-калійні добрива, то, зважаючи на достатні запаси фосфору-калію в ґрунті та значне здорожчання цих добрив, під урожай-2023 фосфорно-калійні добрива вносити не будемо. Винятком є тільки цукрові буряки, які дуже реагують на ці елементи. Натомість забезпечимо всі культури повним азотним живленням. Таким чином, ураховуючи сформований за попередні роки агрофон і сподіваючись на достатнє зволоження, ми не прогнозуємо падіння врожайності, зокрема кукурудзи. Така стратегія дасть нам змогу заощадити величезні кошти.
Цієї осені нам вдалося на 10 тис. гектарів внести безводний аміак, який погляду вартості одиниці д. р. є на сьогодні найдешевшим видом добрива. Інша його перевага — пролонгована дія. Тож сподіваємося, що погодні умови сприятимуть засвоєнню рослинами цього добрива на початкових фазах розвитку. На решті площ як основне живлення плануємо застосувати сипкі добрива — карбамід, сульфат амонію. Відмовимося й від звичної практики застосування різних стартових добрив, адже вони суттєво збільшують собівартість кукурудзи.
Брак цинку в живленні кукурудзи ми в основному поповнюємо внесенням гранульованих добрив у ґрунт, частково — цинковмісного мікродобрива позакоренево, для стимуляції розвитку кореневої системи, вегетативної маси, забезпечення кращого стартового росту. Але поки що остаточного рішення щодо підживлення цинковмісними мікродобривами не ухвалювали.
— Як, за вашими розрахунками, зміниться рентабельність кукурудзи з урахуванням зростання собівартості виробництва?
— У нашому господарстві цього року кукурудза збиткова — зрозуміло, насамперед через недобір урожаю. Але ми підрахували: навіть з урахуванням усіх об’єктивних чинників, які збільшили її собівартість — пальне, логістика, добрива, — за нормальної врожайності вона буде прибутковою. Як-от 2021 року, коли витрати на гектар були 700 дол., а врожайність — 10 т/га.