Солодкий стандарт
Вирощування цукрового буряку навіть у сезон низьких цін є доволі прибутковим.
В Україні добігає кінця сезон цукроваріння — 2025/26, який розвивався на тлі несприятливої кон’юнктури світового ринку — зниження глобальних цін на цукор, формування очікувань надлишкових запасів і активного нарощування виробництва солодкого продукту в країнах-експортерках. Водночас до зовнішніх викликів додалися й внутрішні — складні погодні умови та скорочення посівних площ під солодкими коренями.
Про головні особливості поточного сезону, перспективи розвитку галузі та глобальні тенденції у світовому цукровиробництві видання The Ukrainian Farmer поспілкувалося з головою Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор» Яною Кавушевською.
— Пані Яно, скільки заводів було залучено у виробництво цукру? Які чинники впливали на діяльність підприємств?
— Нинішнього сезону працювали 27 заводів, 26 з яких є членами асоціації «Укрцукор». Це на два підприємства менше, ніж торік.
Однією з найбільших проблем нинішнього виробничого сезону є погодні умови. Зокрема велика кількість опадів на Вінниччині та Хмельниччині суттєво ускладнювали вивезення буряку з полів. Подекуди неможливість вчасної доставки сировини призвела до вимушеної зупинки заводів. Проте після накопичення достатньої кількості солодких коренів підприємства відновили роботу.
Давалися взнаки й кадрові проблеми, дефіцит персоналу: бракувало спеціалістів практично на всіх ланках виробничого процесу — від операторів на основних технологічних вузлах на заводах до водіїв на транспорті, що возить цукровий буряк із полів. Однак найбільшою проблемою сезону, напевно, стало зниження цін на цукор як в Україні, так і в усьому світі. Ще кілька років тому, у 2022– 2023 рр., коли ми мали вільний доступ до ринку ЄС, вартість цукру там сягала 800 дол/т. На сьогодні в Польщі, наприклад, вона становить близько 400 дол./т, що в принципі позбавляє експорт туди будь-якого сенсу.
На жаль, це зниження цін на цукор у нас відбувається на тлі підвищення собівартості його виробництва. Насамперед це зумовлено подорожчанням енергоносіїв, які формують до 60% витрат на переробку, підвищенням рівня заробітних плат тощо.
Крім того, близько 60% кінцевої вартості цукру припадає на сировину — цукровий буряк, у собівартості якого значна частка — імпортні складові — насіння, засоби захисту рослин і пальне, вартість яких у гривневому еквіваленті також суттєво підвищилась.
Сукупність цих чинників посилює фінансовий тиск на галузь в умовах зниження ринкових цін. Так, якщо у грудні 2024 року гуртові ціни на цукор сягали близько 23 грн за кілограм, то вже у грудні 2025 року вони опустилися нижче позначки 20 грн/кг. Для багатьох заводів це нижче рівня собівартості.
Щоправда, цінові тренди як на цукор, так і на енергоносії були зрозумілими ще на початку року. Тож деякі виробники, які мають високі витрати природного газу у виробництві цукру або побачили істотні ризики з його постачанням, розуміючи цінові тренди на цукор, свідомо вирішили не запускати заводи цього сезону.
— І агровиробники скоротили площі під цукровими буряками…
— Так. Площі під цукровим буряком зменшились з 250 тис. до 198 тис. гектарів, або практично на 20%. Проте цьогоріч маємо вищу врожайність — за нашими даними, вона перевищила 58 т/га. Тож попри суттєве скорочення площ прогнозоване виробництво цукру 2025/26 МР перевищить 1,65 млн тонн.
— Тобто українські аграрії, як і їх європейські колеги, вже опанували технології вирощування на менших площах із вищою врожайністю?
— Звісно, технології удосконалюються і у Європі, і в Україні. Проте природний чинник і, зокрема, опади, є визначальним. Якщо природа сприяє, сезон буде вдалим. І навпаки.
Слушний приклад — цьогорічна цукрова компанія у Європі. Наші європейські колеги, прагнучи зменшити виробництво й стабілізувати ціни на європейському ринку, скоротили площі під цукровим буряком на 7–9%, проте в результаті сприятливих погодних умов отримали врожайність кращу за середні показники останніх років. Так, наприклад, у Франції буряководи орієнтувались на 80 т/га, а отримали 90 т/га. В результаті очікуваного скорочення виробництва не відбулось.
Звісно, для України такі показники теж є досяжними за певних природно-кліматичних умов, істотної кількості опадів тощо. Наші аграрії також уже обирають сучасні гібриди й техніку, опановують передові технології збирання та зберігання, яким раніше, можливо, не надавали великого значення. Наприклад, кагатування буряків. Можна сказати, що це — окрема наука, адже якщо правильно скласти цукровий буряк, він зберігатиме свої якісні показники тривалий час, до доставки на переробку. Тож українські агровиробники намагаються опанувати цю науку, адже економіка сьогодні вимагає мінімізувати втрати цукру на всій ланці виробництва — від поля, зберігання, транспортування й до безпосередньо виробництва.
— Зазвичай у періоди низьких цін цукровий буряк вирощують тільки ті господарства, що мають цю культуру у сівозміні багато років. Як можуть змінитися площі під солодкими коренями нового сезону?
— Наразі ціновий чинник не дозволяє чітко спрогнозувати наступний сезон. Нині багато виробників відкладають рішення щодо площ під буряк до моменту, коли зрозуміють фінальну прибутковість на інших культурах (кукурудза, соя, соняшник).
Проте, як свідчить практика, навіть у період низьких цін на цукор чимало агровиробників не відмовляються від цукрового буряку в сівозміні. І це не тільки агропідприємства, які мають у структурі цукрові заводи. Це фермерські господарства, що стабільно сіють буряк, попри цінові коливання. І зазвичай завдяки майстерності й напрацьованим технологіями цукровий буряк для них завжди є прибутковою культурою.
Нещодавно спілкувалась із кількома власниками господарств, які цьогоріч зібрали по 70 т/га із цукристістю 18% і заробили по 700–800 дол./га. Звісно, навіть у таких господарствах припускають скорочення площ нового сезону, проте цукровий буряк точно зостанеться в сівозміні. Адже це гарна культура, добрий попередник, не кажучи вже про гарантований збут урожаю з коротким логістичним плечем.
Крім того, для українців цукор є певним еквівалентом валюти. За умов належного зберігання він не псується, його можна реалізувати на внутрішньому ринку, розрахуватись із пайовиками тощо. І, що ще важливо, цукор можна експортувати автомобільним транспортом і не залежати від портів, які наразі є вузьким місцем. Так, починаючи з 2022-го й закінчуючи початком 2024-го, український цукор прямував на експорт переважно автомобільним транспортом.
— Як змінилось внутрішнє споживання цукру на тлі стимулювання розвитку переробки?
— До початку війни 2014 року внутрішнє споживання цукру становило близько 1,5 млн тонн. У 2014–2021 рр. унаслідок окупації територій у Донецькій і Луганській областях та анексії Криму воно скоротилось до 1,2 млн тонн. Наразі сьогодні ми його оцінюємо у 900 тис. тонн на рік. Ми не лише втратили споживачів унаслідок тимчасової окупації територій та вимушеної еміграції — падає купівельна спроможність і того населення, що лишилось. Люди менше купують цукерок, інших кондитерських виробів, і це, звичайно, позначається на показниках споживання цукру.
Ураховуючи, що попередні два роки обсяги виробництва цукру в країні становили по 1,8 млн тонн, половину цього обсягу потрібно було експортувати. У 2023–2024 рр. світова кон’юнктура сприяла продажам українського цукру на зовнішні ринки — наш цукор їхав у понад 60 країн світу, у багатьох із них — вперше. 2024-го ми навіть установили галузевий рекорд, експортувавши 746 тис. тонн цукру. 2025-го темпи експорту уповільнилися — на зовнішні ринки було спрямовано 463,7 тис. тонн.
— Які країни активніше імпортують наш цукор після запровадження квот і мит із боку країн ЄС?
— 2025 календарного року основним покупцем українського цукру був Ліван, друге місце посіла Болгарія. До п’ятірки основних імпортерів українського цукру також увійшли Лівія, Північна Македонія, Сирія, Туреччина.
Сьогодні все вирішує вартість логістики. Адже крім України є інші країни — виробниці цукру, з якими доводиться конкурувати. Зокрема, та сама Польща активно експортує свою продукцію через північні порти. Не говоримо вже про Бразилію й Індію. Тож, виходячи з географічних передумов, які визначають затрати на логістику, ми можемо говорити, що український цукор може бути конкурентним на ринках Близького Сходу і Північної Африки.
Звісно, Європейський Союз для нас є дуже бажаним, але доступ туди обмежено. Натомість на ринках Балканських країн немає квот, тож, крім Македонії, для нас є цікавими ринки Чорногорії, Албанії та Боснії й Герцеговини. У цьому регіоні традиційно домінував сербський цукор. Проте Сербія скорочує обсяги виробництва та експорту, тож це добра можливість для наших виробників. Щоправда, потрібно розуміти, що ці країни — невеликі й мають певний рівень споживання, і він обмежений. Тож розраховувати, що ми можемо експортувати туди весь надлишок виробленого цукру, не варто.
Крім країн Близького Сходу для нас є цікавим ринок Північної Африки, зокрема Тунісу. Однак потрібно розуміти, що в тому регіоні ми вже фактично конкуруємо з місцевими виробниками. Адже деякі країни, розуміючи стратегічне значення цукру як дешевого джерела вуглеводів і виходячи з міркувань харчової безпеки, розвивали власне виробництво. Так, наприклад, суттєво наростив виробництво цукру Єгипет — як із цукрового буряку, так і з тростини. Ба більше, країна навіть розпочала експортувати… Нашими конкурентами в регіоні є також Марокко й Алжир.
— Яке місце Україна нині посідає серед світових виробників цукру?
— Торік ми були на 20 місці серед виробників цукру у світі з часткою 1% за обсягами виготовленої продукції. Не потрібно забувати, що у світі домінує цукор із тростини, а буряковий цукор — це не більше як 30% світового виробництва. Україна гарантовано входить до першої десятки країн, які виготовляють цукор із солодких коренів.
— На Вашу думку, чи досягли ціни на цукор пікових низьких значень, що є передумовою динаміки до підвищення вартості?
— Тренд до зниження ціни розпочався ще торік. Щоправда, ніхто не знає, коли розпочнеться зворотний відлік. Адже цей низхідний тренд є світовим, і пов’язано його з високими врожаями тростини й високим рівнем переробки в Бразилії й Індії. Щоправда, низька вартість цукру не влаштовує виробників цих країн, тож вони намагатимуться її скорегувати. Однак навряд чи ми побачимо кардинальні зміни найближчих 2–3 місяці.
Проте завжди можливі «чорні лебеді». Зазвичай на ринку цикл низьких цін становить 2–3 роки. (Фактично 2026-й — це буде другий поспіль рік низьких цін.) Однак, наприклад, якщо з якихось причин ціни на нафту підвищаться, Бразилія й Індія можуть переорієнтувати цукроварні на прибутковіше у цьому разі виробництво біоетанолу. Тоді ми побачимо зміну тренду й на цукровому ринку.
— А чи може спрацювати така переорієнтація цукрових заводів на біоетанол в Україні?
— На відміну від бразильців або індійців, переробка цукрового буряку і виробництво біоетанолу чи біогазу на українських заводах не побудовано за принципом «або — або». Наші виробники виготовляють біопаливо із залишків цукрового виробництва, зокрема із жому, меляси, бурякових «хвостиків»… Тож у нас нарощування виробництва біогазу й біоетанолу, навпаки, буде сигналом збільшення виробництва цукру.
— Ринок ЄС для України є найпривабливішим і водночас таким, де доводиться докладати значних зусиль, вибудовуючи діалог з європейськими асоціаціями й інституціями. Чи посилили певні рішення України наші переговорні позиції?
— Питання експорту у ЄС справді складне, і розв’язати його без ефективного діалогу неможливо. Ми намагаємось будувати відносини з усіма профільними агроасоціаціями й об’єднаннями, які, слід зазначити, у Європі мають великий вплив і активно залучені до політичних процесів.
Ми розпочали діалог з європейськими асоціаціями виробників цукру, цукрових буряків, іншими профільними асоціаціями, щоб озвучувати аргументи й на основі цифр і фактів розвінчувати міфи. Бо, на жаль, Європа сповнена наративів щодо українського цукру, українського агро, які не мають під собою жодного підґрунтя. Натомість важливі стратегічні речі часто лишаються поза фокусом. Так, зокрема, на всіх зустрічах ми не втомлюємось повторювати, що український цукровий буряк — насправді наполовину європейський, бо виготовлено його з європейських складників. Насіння цукрового буряку, засоби захисту рослин, бурякозбиральну техніку тощо ми купуємо у ЄС. Обладнання для цукрових заводів — також переважно європейського виробництва. Тому фактично розширення можливостей для експорту українського цукру — це стимул для збільшення імпорту в Україну європейських компонентів.
Ми усвідомлюємо, що цукрова галузь Європи — це дуже складна, але водночас збалансована й урегульована система, для якої велике значення має прогнозованість. Так, наприклад, сьогодні практично всі контракти на поставку цукру переробним підприємствам на цей рік уже розписано. Всі розуміють, скільки цукру вироблено, куди він поїде та у які терміни. Тому і контракти на цукровий буряк на наступний рік також укладають ще до завершення попередньої цукрової кампанії. Тож коли 2022-го український продукт у великій кількості неочікувано зайшов на європейський ринок і поламав сталі схеми, це викликало бурхливу реакцію. І знадобився певний час задля стабілізації ситуації. Адже врешті-решт, якщо підійти до питання з холодною головою, наше партнерство є взаємовигідним. Україна виробляє цукор європейської якості, може швидко та якісно партіями будь-якого розміру доставити його в будь-яку точку Європи. До того ж це — буряковий цукор, звичний для європейських споживачів.
Натомість і для нас ЄС — максимально комфортний у логістичному плані зазвичай преміальний ринок, який для експорту не потребує залучення портів.
Тому для нас було важливо налагодити діалог, продемонструвати, що ми усвідомили помилки, яких припустилися в експорті цукру у 2022–2023 рр., розуміємо правила, за якими функціонує європейський ринок, і готові їх дотримуватись, щоб стати повноправним його учасником.
Важливим кроком у цьому напрямі стало запровадження ліцензування та розподілення квоти на експорт цукру у ЄС 2025 року. Це стало на очним підтвердженням, що ми прагнемо уникнути ситуацій, коли український цукор створює дисбаланс на регіональних ринках ЄС, негативно впливає на цінову ситуацію й шкодить європейським виробникам. І ми переконані, що це стало одним з аргументів, який уможливив збільшення обсягу квоти на український цукор згідно з оновленою торгівельною частиною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Нагадаю, обсяг цукрової квоти збільшився з 20 тис. до 100 тис. тонн цукру на рік. Так, це ще суттєво менше нашого потенціалу, але, сподіваємось, це перший крок, за яким будуть йти наступні.
Ми вітаємо рішення українського уряду — подовжити ліцензування експорту цукру у ЄС 2026 року. Цей механізм дозволяє зробити поставки цукру більш прогнозованими в часі, а отже, дозволяє українським цукровикам укладати контракти з кінцевими споживачами цукру — великими виробниками кондитерських виробів, напоїв, торгівельними мережами тощо, поступово посилюючи інтеграцію українського цукру в сталі ланцюги постачання ЄС. І це великий плюс.