Поєднання науки та виробництва забезпечує господарству конкурентоспроможність
Розум і руки
Поєднання науки та виробництва забезпечує господарству конкурентоспроможність і рентабельність
Фермерське господарство «Світлана» у Єланецькому районі на Миколаївщині має в обробітку трохи більше як 600 га ріллі й за мірками теперішнього часу вважається невеликим. Проте воно є достатньо мобільним, керованим і завдяки цьому досить ефективним з економічного погляду.
Керує господарством Євгеній Домарацький — нащадковий аграрій. Колись його дід по батьківській лінії Олександр Домарацький створив успішне господарство з вирощування плодово-ягідних культур у селі Квітневе. Справу діда продовжив батько — Олександр Домарацький. Саме він 2000 року заснував ФГ «Світлана», яке отримало свою назву на честь матері Євгена.
Нині господарство успішно вирощує і реалізує зернові й технічні культури, а також багато уваги приділяє польовим дослідженням. «Наш колектив — це переважно команда однодумців, які добре розуміють, що результат залежить від кожного з нас, від того, як ми вирішуємо поставлені завдання разом і кожен окремо. Успіх — це результат усієї команди», — наголошує Євгеній Домарацький.
Ми вирішили дізнатися в пана Євгенія, як господарюється аграрію у третьому поколінні, доктору сільськогосподарських наук і викладачу Херсонського державного аграрно-економічного університету.
— Пане Євгенію, наука допомагає вам у виробництві?
— Швидше, навпаки: робота в господарстві сприяє нагромадженню досвіду та знань, які можна не лише застосовувати самому, а й передавати майбутнім агрономам, адже на базі нашого фермерського господарства проводять виробничу практику студенти Херсонського аграрного університету. За такого симбіозу науки й практики мені вдається ефективно суміщати і фермерство, і педагогічну діяльність в університеті.
До речі, я і дисертацію писав із власного досвіду, з результатів проведення досліджень нових сортів пшениці. На конкретних прикладах довів, що з урахуванням глобальних змін клімату в нашому регіоні доцільно змістити сівбу озимих зернових культур на 10 днів у бік пізніших строків. Тепер цей науковий факт доведено на практиці.
Свого батька я вважаю своїм учителем — достойним прикладом у всьому: це стосується і ефективного керування підприємством, і справжніх чоловічих вчинків. А хрещеним батьком моєї наукової діяльності став мій керівник, професор Валерій Базалій, який без перебільшення вклав у мене всю душу.
— У чому полягає ваша стратегія адаптації рослинництва до агрокліматичних змін?
— Агрокліматичні зміни є досить складними й неоднозначними. Упродовж останнього десятиліття в нашому регіоні спостерігається істотне підвищення температурного режиму на фоні зменшення кількості продуктивних опадів, а ті що випадають навесні та влітку мають переважно зливовий характер із низьким коефіцієнтом їх використання рослинами. Також почастішали й стали більш пролонгованими в часі ґрунтові та повітряні посухи, що, своєю чергою, негативно позначилося на ступені запилення пізніх ярих культур. Така ситуація призводить до зниження продуктивності не лише окремих рослин, а й усього посіву загалом.
Весняно-літній період цього агрономічного року взагалі був нетиповим для регіону. Часті й інтенсивні опади в цей період «подарували» велику кількість «сюрпризів» не лише в нашому регіоні окремо, а й на Півдні країни взагалі. Проте, хто зміг дотримуватися технологічних схем вирощування культур і не порушувати їх, застосовуючи своєчасний захист посівів від шкідників, збудників хвороб і бур’янів, незважаючи на такі аномалії, отримали непоганий результат.
Щодо адаптації ведення рослинництва у господарстві до змін клімату, то я чітко вирішив: усі заходи мають бути спрямовані на мінімізацію ризиків впливу таких змін на продуктивність посівів.
По-перше: для цього відмовляємося від сівби «на ризик», тобто: немає вологи в оптимальні строки — не починаємо сівбу. Інколи навіть відмовляємося від сівби культури взагалі — наприклад, це стосується ріпаку.
По-друге, сівбу озимих зернових проводимо зі зміщенням строків сівби у бік пізніх, приблизно на десять днів.
По-третє, не робимо ставку на один певний сорт чи гібрид, постійно висіваємо кілька сортів озимої пшениці й озимого ячменю. Маємо в структурі посіву і сорти пшениці альтернативного типу (Клариса, Асканійська Берегиня), які здатні формувати врожайність за пізніших строків сівби на рівні, а інколи й вище від традиційних сортів.
По-четверте, сівбу соняшнику починаємо раніше від оптимальних строків: у нашому регіоні календарно це кінець першої — початок другої декади квітня, намагаємося «вполювати» дорогоцінну вологу. Поготів, що практично переважна більшість насіння сучасних гібридів мають відмінний фунгіцидний захист на початкових етапах росту, що перешкоджає розвитку патогенної мікрофлори в цей період. Щодо проблем з бур’янами, то це питання на сьогодні також достатньо успішно вирішується, починаючи з ґрунтових гербіцидів і закінчуючи запровадженням технологій Express Sun, Clearfield, Clearfield Plus й інші.
— Ви як науковець добре усвідомлюєте важливість дотримання науково обґрунтованої сівозміни. Та чи вдається це вашому господарству?
— Із зернових культур ми вирощуємо озимі пшеницю і ячмінь, інколи висіваємо яровий ячмінь, просо та гречку.
Щодо технічних культур, то це переважно соняшник і озимий ріпак. Ріпак висіваємо не щороку, залежно від опадів і умов зволоження посівного шару ґрунту, що складаються на початку оптимальних строків сівби культури. Вважаю, що нинішня економічна ситуація в країні та сільськогосподарській галузі загалом вимагає від нас ухвалення правильних і виважених рішень, які спрямовані на максимальну мінімізацію ризиків ведення господарства.
В останні часи, на жаль, відмовилися від сівби проса. Таке рішення зумовлено суто економічними питаннями, в основі яких лежать постійні коливання цінової політики на зерно цієї культури й труднощі в реалізації готової продукції. Просо належить до нішевих культур, на яку далеко не завжди є попит.
У сучасних умовах розбалансування сівозмін і високим їх насиченням соняшником я вважаю за доцільне запроваджувати в структуру сівозміни посіви бобових, а саме — гороху для збереження родючості ґрунту й отримання доброго врожаю озимини, а також кукурудзи. Щодо останньої, то вона є культурою, що дозволяє ефективно боротися з вовчком. Своїми кореневими виділеннями кукурудза провокує проростання насіння цього паразитичного бур’яну, надалі його проростки гинуть, бо кукурудза не є для нього рослиною-господарем. Саме тому завдяки цариці полів зменшується банк насіння вовчка.
Упродовж останнього року відпрацьовуємо технологію вирощування кукурудзи на зерно. Чому саме відпрацьовуємо? Тому що кукурудзу ми намагаємося вирощувати без зрошення, в жорстких посушливих умовах. Цього року заклали низку польових досліджень із гібридами кукурудзи різних груп стиглості, застосуванням різних норм і виробників добрив і за різної передзбиральної густоти. На сьогодні маємо поки що досить успішні результати, а що покаже наступний агрономічний рік — буде видно, проте також дивимося з оптимізмом на майбутнє.
— Чи вигідно з економічного погляду застосовувати чорний пар?
— У зв’язку з високою вартістю оренди землі впродовж останніх 5–7 років ми не застосовуємо паровий попередник взагалі.
Хоча інколи бувають і винятки. Це можуть бути невеликі площі, відведені для розмноження й вирощування на насіннєвий матеріал зерна озимих для потреб господарства.
— Що змінилось у технології обробітку ґрунту?
— Кліматичні зміни останніх років стають певним каталізатором до перегляду традиційних підходів у технологіях обробітку ґрунту серед більшості аграріїв. Усе більше виявляється прихильників прямого висіву, технології обробітку ґрунту за системою no-till та mini-till.
Для себе ми обрали на сьогодні диференційований підхід до кожної культури окремо. Зернові вирощуємо за мінімального обробітку ґрунту — як правило, це лущення попередника на глибину загортання насіння і проведення висіву безпосередньо. Така культура, як соняшник, на моє переконання, потребує глибокого розпушення ґрунту в нашому регіоні, тому під цю культуру застосовуємо глибоке рихлення. Від оранки відмовилися взагалі, інколи застосовуємо на окремих невеликих площах — не більше.
— Ґрунтообробна техніка теж потребує оновлення задля удосконалення обробітку?
— Ми відвідуємо агровиставки, що відбуваються у Києві, особливо цікавий щорічний захід «Агро Експо» у Кропивницькому. Також відстежуємо новинки як вітчизняної, так і закордонної техніки. Приємно констатувати, що вітчизняні ґрунтообробні знаряддя за останні роки істотно додали у якості й можуть деякою мірою конкурувати з імпортною технікою.
Нині найбільше уваги спрямовуємо на комбіновану техніку, що дозволяє виконувати кілька операцій за один прохід.
— Яка оптимальна норма висіву для ваших культур і чим це обґрунтовано?
— Загальною тенденцію щодо норм висіву нині з урахуванням змін клімату є їх зменшення, а також ресурсоощадження. Таке рішення зумовлено насамперед істотним дефіцитом вологи впродовж усього вегетаційного періоду сільськогосподарських культур. Ми неодноразово спостерігали, що зменшення стеблостою навіть за гостропосушливих умов дає змогу рослинам сформувати істотну врожайність, в той час як загущені посіви в більшості випадків «горіли».
Ми чітко розуміємо, що вирощуємо зерно, а не солому. Відповідно, пшеницю озиму висіваємо в межах 3–3,5 млн схожих насінин, ячменю — 2,5– 3 млн, соняшник намагаємося не загущувати більше як 45 тис. рослин/га. Цьогорічне польове дослідження з кукурудзою показало, що ця культура досить вдало почувається і за густоти стеблостою в 40–50 тис. рослин/га. На наступний рік плануємо продовжити цей дослід.
— Розкажіть, будь ласка, детальніше про свої польові дослідження та ваші висновки.
— Щороку ми приділяємо польовим дослідженням у господарстві дуже багато уваги. Це, зокрема, випробування нових сортів зернових культур. Майже щороку висіваємо демонстраційну ділянку з понад 50 гібридів соняшнику закордонної та вітчизняної селекції, що дає змогу звернути увагу на деякі перспективні гібриди й використовувати їх уже надалі в товарних посівах. Почали відпрацьовувати елементи технології вирощування кукурудзи в незрошуваних умовах.
Протягом кількох років проводили польові дослідження щодо застосування деструкторів стерні й переконалися, що вони працюють там і тоді, де є волога. Як правило, ефективність його застосування була в один рік із трьох — відповідно, ми зрозуміли, що цей агрозахід може бути дієвим у регіонах із більшою кількістю опадів. Інше питання — внесення компенсаційних доз азоту для розкладання стерні: ми практикуємо заробку стерні у ґрунт з внесенням N10–20 на гектар.
На сьогодні особливо цікавим є напрям застосування рістрегуляційних речовин біологічного походження, які мають крім стимулюючої дії ростових процесів рослин ще й фунгіцидний ефект, бо містять у своїх формуляціях бактеріальні чи грибні агенти в поєднанні з їх метаболітним комплексом.
Сучасне рослинництво сьогодні характеризується істотним хімічним навантаженням на агроценози, інколи вносять велику кількість пестицидів і мінеральних добрив без певного обґрунтування й доцільності взагалі. Досить невелика кількість господарів переймається тим, що є у ґрунті й проводить агрохімічний його аналіз, а це слугує основою для «розумного» внесення мінеральних добрив. Застосування органічних добрив нині швидше виняток, ніж правило, в найкращому разі можемо побачити висів сидеральних культур на добриво.
Використання речовин, що мають біологічне походження в технологічних схемах вирощування польових культур, практично завжди є економічно доцільним, бо вони не є дорогими компонентами, а додаткові прирости основного урожаю тієї чи іншої культури завжди окупаються і перевищують вартість внесення цих препаратів. Іншим вагомим і позитивним «боком медалі» застосування таких препаратів є біологізація технологій вирощування польових культур. На моє переконання, мине небагато часу, і високоякісна екологічно чиста продукція матиме великий попит, і в Україні без таких підходів не може формуватися ані здорове наступне покоління й нація, ані продовольча безпека країни загалом.
— Як кон’юнктура ринку та кліматично-погодні умови вплинуть на структуру сівозміни у 2021–2022 посівному сезоні?
— Погодні умови, що склалися наприкінці серпня, дали можливість багатьом аграріям нашого регіону своєчасно провести посівну кампанію й отримати дружні сходи озимого ріпаку. Нині ця культура, за нашими спостереженнями, в доброму і задовільному стані.
Відповідно, збільшення посівних площ під ріпаком буде компенсовано шляхом зменшення посівів під соняшником навесні 2022 року. Можна вважати це хорошим знаком, за умов задовільної перезимівлі цієї культури ми матимемо добрий попередник під озимі хліба, оскільки ріпак збирають раніше і лишається ще достатньо часу для якісної підготовки ґрунту під сівбу озимини. До того ж завдяки своїй розвиненій кореневій системі стрижневого типу ця культура є фітомеліорантом, що має позитивний вплив на оструктуреність ґрунту в першу чергу.
— Пане Євгенію, ви очолюєте господарство понад п’ятнадцять років — які плани має щодо його подальшого розвитку?
— Угіддя нашого господарство розташовані в мальовничій місцині поряд із неймовірними красотами заповідника «Єланецький степ». Тут практично немає промислових підприємств, які забруднюють навколишнє середовище. Тому й далі застосовуватимемо технології вирощування культур із використанням біопрепаратів, ощадливим ставленням до ґрунтів.
По можливості будемо збільшувати земельний банк до 1–1,2 тис. гектарів, бо такий розмір є оптимальним для сучасного господарства. Потенціал, знання та досвід у нашої команди є. Утім, акцент робитимемо не на кількості землі, а на ефективності її використання — на кінцевий результат. Для цього й далі проводитимемо дослідження, модернізовуватимемо машинно-тракторний парк. На такі господарства, яке ми прагнемо створити, лягають основні турботи про соціальну сферу села. Звісно, що прозорі правила гри, прозорий механізм оподаткування аграріїв різних «вагових категорій», розвиток державного довгострокового кредитування аграріїв дозволить агропідприємствам вирощувати продукцію вищої якості та сприятиме розвитку ефективних підприємств, галузі й України.