(не)Кукурудзяний рік

Господарство «Сейм Агро» отримало рекордну врожайність кукурудзи та через низькі ціни на неї закладає зерно на зберігання щонайменше до весни.  

Цього року в Україні добре вродила кукурудза. Жнива ще не завершились, а аналітики вже прогнозують урожай, набагато вищий від торішнього, попри менші посівні площі, а сільгосппідприємства звітують про високу врожайність і якість зерна. І все це було б неабияким приводом порадіти, якби не одне велике АЛЕ: ціни на кукурудзу не виправдовують навіть витрати на її вирощування, і перспектив помітного її зростання поки що на горизонті не видно. Про кукурудзяні реалії й перспективи, а також про те, як зберегти ефективність господарства в нинішніх надскладних умовах, розмовляємо з фінансовим директором ТОВ «Сейм Агро» Єгором Скляровим. 

— Пане Єгоре, розкажіть, як формується структура посівів у вашому господарстві та яке місце в ній належить кукурудзі? 

— Ми працюємо на сході Сумщини, близько до кордону з рф. Через постійні обстріли торік не мали змоги обробляти близько 15% наших площ, а цьогоріч обстріли посилилися, тож таких земель, вкритих снарядами та бур’янами, у нас тепер близько 50%. А де є змога працювати, там вирощуємо соняшник, просо, озимі ріпак і пшеницю, кукурудзу. До війни під кукурудзою в нас було приблизно 20% посівних площ. Торік ми її взагалі не сіяли, тому що, по-перше, на момент початку повномасштабної війни мали залишки врожаю 2021 року, по-друге, у нас не було розуміння, яка буде ситуація зі збутом і що робити з цими залишками. І по-третє, кукурудза в нашому регіоні дає врожайність у середньому 10 т/га, а це великий вал зерна, який треба десь зберігати, тож були ще й побоювання, що забракне потужностей зберігання. 

Цього року під кукурудзою в нас приблизно 7% у структурі посівних площ, і то тільки тому, що було насіння, закуплене ще 2021 року, яке ми не використали у 2022-му. Окрім кукурудзи цього року в структурі посівів по 15% відведено озимим ріпаку та пшениці, по 25% — соняшнику і просу, решта площ були під гірчицею, посіяною по паровому полю. 

— Багато фермерів називають цей рік «кукурудзяним» завдяки сприятливим погодним умовам для цієї культури. Чи є він таким для вашого господарства? 

— Так, цей рік справді можна назвати кукурудзяним, але тільки з боку врожайності. Для нашого господарства вона рекордна — на рівні 11 т/га. Та й загалом по регіону ці показники досить високі, адже погода цього року була сприятливою для кукурудзи. Хоч у травні й спостерігався дефіцит опадів і сіяти довелося в сухий ґрунт, липневі дощі виправили ситуацію, адже саме в цей період рослини найбільше потребували вологи. А вересень був сухим і теплим, тож кукурудза дозрівала за сприятливих умов. Відтак і якість зерна ідеальна. 

Наразі в нас ще тривають жнива. Збираємо кукурудзу з вологістю 27%, що типово для нашого регіону. Знаю, що багато господарств в Україні цього року збирають її з низькою вологістю зерна, що дасть змогу заощадити на досушуванні, проте в нас кукурудза з дещо зависоким ФАО, адже купували насіння ще 2021 року. Наш гібрид не передбачає нижчу вологість на збиранні навіть за ідеальних умов. Якби купували насіння цьогоріч, то брали б із нижчим ФАО. Хоча в нашому регіоні малоймовірно збирати кукурудзу майже сухою навіть із низьким ФАО. Дехто лишає кукурудзу в полі, щоб знизити вологість природним шляхом і заощадити на досушуванні, проте ми такого не практикуємо. По-перше, це дуже негативно впливає на якість зерна, а отже — і на його вартість. По-друге, маємо власний елеватор, тож проблем із досушуванням і зберіганням немає. Проблема тільки в низькій ціні на зерно. 

— На яку собівартість кукурудзи вийшли цього року і що плануєте робити із зерном за такої низької ціни? 

— Собівартість кукурудзи в нашому господарстві цього року в межах 3 тис. грн/т, це з тим, що маємо власну сушарку. Наразі нам пропонують приблизно 3500 грн за тонну кукурудзи, тож із нашою врожайністю виходимо в невеликий «плюс». Натомість, якби ми не мали своїх потужностей із сушіння й зберігання, то ця культура однозначно була б збитковою навіть за врожайності понад 10 т/га. 

Зерно ми поки що не продаємо. Маємо достатньо потужностей для зберігання, щоб почекати кращої ціни або принаймні притримати її до того часу, доки не виникне потреба планового погашення кредитів чи закупівель ресурсів  для весняної посівної. Якщо торік сільгосппідприємства, зокрема й наше, ще «виїхали» на запасах 2021 року і могли тримати зерно на складах довше, то нині такі можливості вичерпуються. Тому посівна і кредиторські зобов’язання стануть поштовхом до реалізації зерна. Можливо, до того часу й ціна на нього бодай трохи зросте. А наразі ж зерно є нашим мертвим капіталом. 

— Чи вживали якихось оптимізаційних заходів, щоб знизити собівартість вирощування кукурудзи, та чи є ще куди рухатися в цьому плані? 

— Так, ми скоротили норми внесення азотних добрив на 20%, як порівняти з довоєнним періодом, а комплексні добрива не вносили взагалі. Відтак за результатами аналізу ґрунтів вносили КАС у нормі 300 кг/га, тоді як до війни це було 400 кг/га. Звісно, підвищити ефективність підживлення можна було б, упровадивши диференційоване внесення добрив, проте це потребує значних інвестицій, що наразі не на часі. В усьому іншому технологія в нас максимально оптимізована. 

Наприклад, завдяки роботі з пожнивними рештками ми частково компенсуємо зниження норм унесення добрив. Цьому стали приділяти більше уваги ще 2020 року, коли почали застосовувати деструктори стерні й таким чином повертати частину поживних елементів у ґрунт. Також для покращення та збагачення ґрунту сіємо сидерати. Не щороку, а коли кількість вологи дозволяє отримати сходи, але принаймні насіння сидератів (у нас — це гірчиця) завжди є в запасі. 

— А як щодо захисту кукурудзи? 

— Захист кукурудзи в нас також оптимізовано — він ефективний. Ані фунгіцидів, ані інсектицидів ми на кукурудзі взагалі не застосовуємо й ще жодного разу не мали проблем зі шкідниками та хворобами. Це передусім завдяки суворому дотриманню сівозміни, а також використанню тільки якісного протруєного посівмату відомого світового виробника. На насінні ніколи не економимо, бо основне завдання — дати рослинам хороший старт: не допустити появи ґрунтових шкідників й отримати якісні сходи. Сіємо в нормі 75–80 тис. рослин на гектар, а глибина загортання насіння залежить від кількості вологи в ґрунті. Цього року під час посівної було замало опадів, тому сіяли на глибину до 4 см. 

Гербіцидний захист у нас стандартний. Ще до повномасштабної війни ми закупили всі основні високоякісні гербіциди й застосовуємо їх досі. Можливо, якби довелося купувати їх цього року, то вже взяли б дешевші, генерики. Тож на сьогодні до технології ніяких питань. Про це свідчить і результат. Звісно, якби не скорочували норми внесення добрив, могли б отримати ще вищу врожайність кукурудзи, проте й собівартість була б вищою, а за нинішньої ціни на зерно це — нераціонально. 

— Які ваші плани щодо кукурудзи на наступний рік? 

— Якщо до весни ситуація не зміниться і її вартість не зросте бодай до рівня трохи вищого від собівартості, то наступного року навряд чи будемо сіяти кукурудзу. Загалом наразі абсолютно немає розуміння, якою буде структура посівів на наступний рік. Це рішення ухвалюватимемо навесні. Проте питання стоїть тільки щодо співвідношення звичних для нас культур. Нових вводити в сівозміну не плануємо, бо це потребує вивчення технології й має додаткові ризики. 

— Яка культура найрентабельніша для вашого господарства цього року? 

— Найрентабельніший цього року в нас ріпак. Хоч він і затратний у вирощуванні, та принаймні ліквідний. До того ж це сильний гравець у сівозміні. Ріпак є хорошим попередником для озимої пшениці, що позитивно впливає і на її врожайність. 

— Чи вплинуло це на ваше рішення щодо площі посівів ріпаку під урожай 2024 року? 

— У формуванні структури посівів керуємося передусім сівозміною. З таких міркувань площі під озимим ріпаком цьогоріч зменшили, а під пшеницею — збільшили приблизно в півтора раза. Ріпак хоч і рентабельний, проте найзатратніший у вирощуванні, до того ж завжди є значні погодні ризики щодо його перезимівлі. Натомість пшениця є хорошим попередником практично під усі культури. Також маю надію, хоч поки що нічим і не підкріплену, що ситуація з вартістю збіжжя все ж рано чи пізно зміниться на краще. 

Озимий клин ми вже повністю відсіяли. Сходи ріпаку наразі в доброму стані, а сходи пшениці — в гіршому, бо на час сівби була посуха. Нормальних дощів у нас не було із серпня. У вересні випала незначна кількість опадів, а ось у середині жовтня пройшов хороший дощ, що покращив стан посівів. 

— Які головні чинники, на вашу думку, дають змогу вашому господарству ефективно працювати й триматися на плаву в нинішніх украй несприятливих умовах? 

— Передусім це власні елеваторні потужності — надаємо послуги із сушіння й очищення зерна. Це дає додатковий дохід господарству. Крім того, допомагає диверсифікація ризиків завдяки вирощуванню різних культур. Якщо, наприклад, кукурудза нині не рентабельна, закладаємо її на зберігання до кращих часів, натомість пшеницю й ріпак продали ще влітку для покриття операційних витрат. Значна частка в структурі посівів у нас належить просу, тому що технологія його вирощування найдешевша і його можна продавати як на зовнішній, так і на внутрішній ринки. А нині продаємо соняшник за форвардними контрактами.

 Також цього року покрити операційні витрати допомогло кредитування за програмою «5-7-9». Товарними ж кредитами ми перестали користуватися ще 2021 року. 

Глобально на сьогодні я бачу тільки один вихід для українських аграріїв — це налагодження експорту. Наразі багато розмов про внутрішню переробку сільгосппродукції. Все це, звісно, добре, але ж і перероблену продукцію треба кудись збувати. Я вже не кажу про те, що переробка — це великі інвестиції, які на сьогодні до снаги дуже небагатьом сільгосппідприємствам. 

— У що б ви найперше інвестували, коли б з’явилася така можливість? 

— У розширення елеваторних потужностей. До війни у нас був проєкт другої черги елеватора, проте ці інвестиції довелося відкласти до кращих часів. Також нагальним буде питання повернення в обіг земель, що нині під постійними обстрілами, а це також буде нам коштувати немало, бо ці землі треба буде розміновувати, очищати й відновлювати. 

— Як, на вашу думку, війна і вся нинішня ситуація змінить українського фермера? 

— Війна змінить тих, хто готовий мінятися, експериментувати, в кого вищий рівень адаптивності. А хто до цього не готовий, хто слабший, — той вийде з гри. Тут складно узагальнювати, адже в компаній дуже різний ступінь проблем, і вони є як у великих, так і в середніх та дрібних сільгосппідприємств. Те, що було раніше перевагою, нині може стати недоліком, і навпаки. Якісь глобальні зміни можливі тільки після війни, і то із залученням іноземних інвестицій та за умови стабільної безпекової ситуації. Однак ми не знаємо, коли настане це «після» і з чим ми в результаті лишимося. А нині питання стоїть тільки в тому, хто пройде це велике випробування війною.