Коли АЧС — благо…
Іноді навіть страшна хвороба може зіграти позитивну роль у формуванні здорового поголів’я.
Здоров’я поголів’я — головний складник економіки підприємства. У цьому переконаний співзасновник ТОВ «Рябушківський бекон» Ігор Вощенко. Це погляд професіонала, адже пан Ігор поєднує практичну роботу на свинокомплексі та викладацьку в Сумському національному аграрному університеті, де обіймає посаду доцента кафедри акушерства, є кандидатом ветеринарних наук. На думку науковця-практика, щоб мати здорове поголів’я, не потрібно витрачати значні кошти на ветпрепарати, краще діяти радикально. Як саме — розповів журналу The Ukrainian Farmer.
— Пане Ігорю, Ви є головою громадської спілки «Асоціація тваринників та птахівників Сумщини», тож, безперечно, маєте власну думку про стан свинарства в Україні. Як його оцінюєте? Які тенденції помічаєте?
— У нас нині свинарство поділяється на дві частини: великотоварне, або ж промислове, та дрібнотоварне, яке утримує населення. На мою думку, дрібнотоварного свинарства в майбутньому не буде, бо подвірний забій буде заборонено, як це відбулося в розвинених країнах, через порушення санітарних норм під час забою. Переконаний: після війни буде ухвалено відповідні законодавчі зміни, які передбачатимуть великі штрафи за жорстоке поводження з тваринами та забруднення довкілля через заховання відходів після забою. Окрім того, неконтрольоване вирощування свиней у приватному секторі — одна з причин поширення АЧС.
На моє переконання, щоб дрібнотоварне фермерське свинарство розвивалося, треба побудувати бойні в кожному районі, де селяни офіційно можуть забивати свиней і далі реалізовувати свинину на ринках.
На жаль, у нас будівництво боєнь нерегламентоване, відсутні типові проєкти. Головне — немає системи. Ветеринарно-санітарні умови такі жорсткі, що побудувати бойню майже неможливо, наприклад, за кілометр від краю населеного пункту — з часом будинки можуть «наближатися» до бойні. Тому навколо неї має бути захисна зона. Цього в законодавстві немає. Тож держава в особі ОТГ повинна розробити типовий проєкт, вимоги до боєнь, побудувати забійний майданчик із необхідними комунікаціями, а поруч — переробне підприємство, щоб це був єдиний комплекс. Після чого на аукціоні надавати їх в оренду бізнесу, який протягом року будуватиме бойню. Створити переробне підприємство не складно, як з боку дозвільної системи, так і, власне, самого будівництва. Такі комплекси мають бути в межах досяжності 20–30 км для фермерських господарств, тоді буде вигідно з ними працювати.
Інший варіант — модульні, або пересувні бойні, які працюють у багатьох державах. Однак у нас законодавчо така форма не врегульована.
На жаль, великі гравці ринку свинини — виробники та переробники не хочуть, щоб галузь розвивалася таким шляхом. Вони не зацікавлені в зменшенні розмірів свиногосподарств до 300– 500 голів на відгодівлі, яке може обслуговувати одна людина.
До речі, є ще одне питання, що стосується виробництва свинини великотоварних підприємств. Нині вони вирощують свиней забійною вагою 105–110 кг, деякі — 120 кг. Проте смачна свинина — це 120+ кг. Бо завдяки генетиці свині ростуть швидко, досягаючи 105 кг в п’ятимісячному віці, але фізіологічно це м’ясо незріле, тому несмачне. Його смак не пов’язаний з особливостями годівлі чи додаванням стимуляторів у корм. Просто воно не осалилося — це відбувається після досягнення ваги 105–110 кг, тоді жир надає свинині специфічного смаку. Тому, якщо ринок орієнтується на великі підприємства, які вирощують свиней 105 кг, ми втрачаємо смакові якості свинини. Відповідно втрачаємо покупця.
Для свиней вагою понад 140 кг, м’ясо яких люблять українці, має бути інша система забою, обробки свинини, осмалювання туші тощо. Для цього мають з’явитися бойні з відповідним регламентом забою, а реалізувати м’ясо бажано в магазинах, де люди зможуть купити його навіть увечері, коли йдуть із роботи, — ринки у цей час не працюють.
До якості свинини ми можемо прийти тільки через гаманець споживача. Має з’явитися поняття «великовагова свинина», тобто зріла свинина. Вона повинна відповідно маркуватися й мати відповідну ціну.
— На Вашу думку, чи можна швидко виростити свиню без зловживання антибіотиками чи стимуляторами росту?
— Коли після закінчення війни закон про ветеринарну медицину набуде чинності, більшість тваринницьких ферм повинні будуть закритися або перебудувати роботу. Вирощувати свинину, не застосовуючи кормові антибіотики, можна, але для цього має запрацювати система ветеринарної медицини. Ми її змалювали з досвіду ЄС. Там фермери не мають у штаті лікаря ветмедицини чи зоотехніка. Натомість є ліцензовані лікарі, які обслуговують підприємства, і є державні лікарі ветмедицини, які контролюють ринок — їх небагато. Тобто ветеринарія й зоотехнія там на аутсорсингу. Коли лікар приїздить і бачить хворобу на підприємстві, він не прибирає проблему постійним уведенням антибіотика. Він проводить лабораторне дослідження, визначає причину, після чого бореться з хворобою, зокрема з допомогою антибіотика, але каже фермеру: якщо ми будемо постійно це робити, то з часом перейдемо в червону зону щодо кількості використаного антибіотика на кілограм вирощеної свинини. І тоді інспектори зобов’яжуть твоє підприємство поставити на карантин, і ти не зможеш реалізовувати свою продукцію за нормальними цінами, бо вона йтиме тільки на переробку.
Тому, якщо в господарстві накопичилося багато хвороб, раціональний вихід — депопуляція. Є тварина — є хвороба, нема тварини — нема хвороби. У ЄС депопуляція — нормальний захід: зупинитися, депопулюватися, зачиститися, відремонтувати приміщення й завезти здорове поголів’я з чистого підприємства.
— Але це великі витрати…
— Зовсім ні. Це, як з автомобілем: ми ж їх періодично міняємо, бо розуміємо, що обслуговувати стару машину нераціонально й дорого. Ви її більше ремонтуєте, ніж їздите. Так і у свинарстві. Або ти протягом семи років працюєш, а далі два роки переважно витрачаєш кошти на підтримання фармацевтичних компаній. Або сім років працюєш на себе, а потім за пів року проводиш депопуляцію, завозиш новий генетичний матеріал із новим потенціалом, робиш реконструкцію — це дешевше, ніж жити з хворобами. Так чинять у всіх країнах ЄС.
Окрім того, депопуляція — це дієвий засіб зупинити поширення хвороб, скоротити використання біологічно активних препаратів і антибіотиків, які до того ж є канцерогенами й негативно впливають на здоров’я людини, яка споживає таке м’ясо.
На жаль, в Україні активно застосовувати схему депопуляції складно, бо немає чистих підприємств. Щоправда, вони почали з’являтися після ензоотії АЧС. Тому, коли мене питають, де взяти чистий матеріал, я раджу підприємства, які провели депопуляцію, завезти свіжих свиней із Європи. Для мене це один із головних критеріїв. Я не рекомендую завозити свиней із підприємств, які працюють 15–20 років і не депопулювалися, бо там букет хвороб, які можна собі завезти й потім із ними боротися.
— Які ознаки того, що вже потрібно проводити депопуляцію?
— Накопичення певної кількості хвороб. Наприклад, є хвороби, які можна контролювати основними вакцинами, — набрякова хвороба, парвовіроз, цирковіроз, колібактеріоз, а також грип, яким свині заражаються від людей. А коли вже додається мікоплазмоз, гемофільоз, актинобацильоз — краще провести депопуляцію, ніж лікувати проноси чи давати безмірно метронідазол у корми від дизентерії. Тому через депопуляцію ми прийдемо до безпечності свинини.
— Які найбільш загрозливі хвороби спостерігаєте нині?
— Найстрашніша — АЧС. І водночас найкраща для депопуляції. Особливо, коли заходить на підприємство, де недбало ставляться до біобезпеки — депопулює раз і назавжди. Принаймні люди надалі будуть робити висновки, щоб не занести хворобу знову — з нею важко боротися, бо хвороба регіональна. Щоб повністю себе уберегти, треба закриватися, адже є багато ризиків занести вірус — через транспорт, диких тварини, комах тощо. Вона погана тим, що свині здихають поступово, накатами — цей процес може тривати кілька місяців. Наприклад, за набрякової хвороби свиней падіж різкий, до кількох десятків одномоментно.
Класична чума свиней — теж надзвичайно збиткова хвороба. А з тих, що постійно завдає збитків, — дизентерія. Для мене поява дизентерії на підприємстві — сигнал для майбутньої депопуляції. Бо боротьба з нею потребує постійного застосування антибактеріальних препаратів — із хворобою можна жити роками, але ж це економічно вбиває підприємство.
З’явився актинобацильоз, гемофільоз, атрофічний риніт, бурсити — депопуляція. Мікоплазмоз — можна вирішувати: робити чи не робити. Бо це шлях до майбутнього актинобацильозу, гемофільозу.
З грипом боротися дуже просто — ацетилсаліциловою кислотою. Антибіотики не потрібні. Важливо вакцинувати свиноматку, щоб вона передала імунітет із молоком, і поросята не кашлятимуть.
Поширена набрякова хвороба, вона технологічна, виникає через те, що дають багато білка поросятам. Сирий протеїн може не засвоюватися, і кишкова паличка може виділяти токсин. Вихід — вакцинація, яка дасть змогу відійти від антибіотиків повністю.
— Які вакцини є дієвими? Якими Ви користуєтеся?
— Якщо фармкомпанія працює на європейському ринку, вона не може виробляти неякісну вакцину. Інше питання: вакцина може вам підходити, а може не підходити. Різні виробники створюють різні вакцини від однієї хвороби, наприклад, від актинобацильозу є антибактеріальна й анатоксична. Важливо, на основі якого штаму. У мене був досвід, коли спрацювала саме антибактеріальна вакцина, бо штам бактерії був старий. Тому спершу треба типізувати вірус чи бактерію й потім вибирати вакцину.
Багато залежить від застосування вакцин: які методики, якій віковій чи ваговій групі колоти. Тобто зважати на технологічність також. Тому краще поставити дослід на свинях, узявши вакцини трьох-чотирьох компаній. Потім можна відправити кров на аналіз, подивитися на кількість антитіл. Якщо всі вакцини працюють однаково, я обираю за ціною.
— А скільки разів Ваше підприємство проводило депопуляцію?
— Я проводив депопуляцію двічі. Один раз зробив неправильно — змінили локацію, але лишили свиноматок. Другий раз провели повну депопуляцію. І можу впевнено сказати — це найкращий спосіб позбутися хвороб.
Я 24 роки працюю у свинарстві. Перше моє підприємство, де я отримував досвід, мало всі хвороби, які тільки можуть бути у свинарстві. Я їх усі побачив. Я справлявся із цими хворобами завдяки великій кількості антибіотиків на певних етапах, після чого переходив на вакцинацію. Однак сьогодні чітко розумію: це була одна з найбільших помилок. Треба було зупинитися на 6–8 місяців, депопулюватися, почиститися, завести нових свиней і почати спочатку.
Економіка підприємства на сьогодні має кілька складників. Насамперед — це здоров’я тварин, бо тільки здорова тварина може ефективно використовувати корми, тобто на одиницю використаного корму дасть певну кількість продукції: свиноматка — поросят, молоко, поросята — живу масу, а ми матимемо добрі конверсійні показники. Хворі тварини не дадуть високих показників — ні щодо відтворювання, ні щодо росту. Застосування антибіотиків чи навіть вакцин, які присаджують імунну систему, — це падіння росту. Є вакцини, без яких ми не можемо працювати, без інших можемо обійтися. То краще провести депопуляцію й через 5–6 місяців побачимо, що зменшується падіж, збільшується збереженість поросят, загалом зменшується конверсія корму. Економіка тільки виграє, бо ж і вартість вакцин щороку підвищується: що більше вакцин, то більші витрати на зарплату…
До того ж, коли завозите нових тварин, не лише оздоровлюєте стадо, а й омолоджуєте. Адже часто на підприємстві падають показники, бо лишаються менш продуктивні свиноматки — високопродуктивних швидше вибраковують. Тому, коли немає фахівця, який уміє жорстко бракувати, або коли не змінюється поголів’я, немає ремонту, поголів’я старіє і втрачає продуктивність. Знаю, що деякі великі підприємства доволі часто роблять депопуляцію окремих майданчиків, проводять ремонти — бо за сім років решітчаста підлога, система подачі кормів, вентиляції починає сипатися, а міняти їх за наявності тварин важко.
— Ви говорите про заміну генетики під час депопуляції. Якій віддаєте перевагу?
— Усі генетики якісні: Данбред, РІС, Генесус, Аксіом, Чойс, Топік Норсвін. Нема поганих генетик. Бо не може погана генетика працювати у Європі — вони ж конкурують між собою, проводять генетичні дослідження, вибирають найкращі лінії. Я майже всі генетики використовував, за винятком Топік Норсвін — не міг її завезти.
Нині в мене генетика Данбред, а також завіз кнурів ландраса та дюрка від «Генесус», щоб отримати гібриди F1. Проте спершу відправлю сперму ландраса в лабораторію для досліджен ня генетичних маркерів, потім осіменю свинок і почну відбирати з маркерами АА.
Для мене один критерій вибору генетики — здоров’я. Якщо підприємство продає генетичний матеріал, він має бути здоровим, а підприємство повинно видавати сертифікат. Принаймні генетичні маркери мають бути досліджені.
Проблемою України є те, що нуклеуси продають під егідою генетичного матеріалу гібриди, до того ж дорого. Наприклад, у ВРХ є державні дотації, бо там племрепродуктори продають породи. Натомість у свинарстві вирощувати велику білу, ландраса чи дюрка — утопія. Бо ці породи не дадуть високих економічних показників від конверсії корму, щодо багатоплідності чи росту свиней. Цього можна досягнути тільки схрещуванням порід.
З часом і це питання потрібно врегулювати. Щоб підприємства, що продають гібридну свинку, яку потім ми могли покривати дюрком чи п’єтреном для вирощування потомства, давали на неї сертифікат, де вказано, які гени вона має. Відповідно, ціна на неї має варіюватися залежно від наявних генетичних маркерів. Тоді й суперечки між виробниками та постачальниками генетичного матеріалу буде простіше вирішувати. Наприклад, якщо продана свинка приводить не 16–17 заявлених поросят, а 12–13. Бо за продаж гібридної тварини продавець відповідальності не несе.
— Насамкінець, з Вашого досвіду, які чинники рентабельності підприємства можете виділити?
— Найперше: рентабельність слід рахувати в ракурсі п’яти років. Рентабельність забезпечують люди, які працюють на підприємстві, аж ніяк не генетичні чи кормові компанії. Відповідно, вони повинні мати мотивацію. Потрібна система, за якої вони отримуватимуть частку від прибутку підприємства. А далі — топменеджери, які працюють із компаніями-постачальницями: вони мають, як би це сказати правильно, проводити адекватні тендери. Простіше — без відкатів. На моєму підприємстві — 130 свиноматок. Тож можу стверджувати з власного досвіду: рентабельність невеликого бізнесу забезпечує власник або його довірена особа.