Цариця полів не терпить економії
Для «Миронівського хлібопродукту» кукурудза — стратегічна культура, адже є сировиною для виготовлення комбікормів для птиці та ВРХ. Тому вирощувати качанисту тут уміють і досягають добрих показників урожайності. Наприклад, торік середня врожайність кукурудзи в холдингу була практично вдвічі вищою від середньої по Україні. Про інноваційні підходи у вирощуванні цієї культури ми говоримо з Віктором Шевчуком, головним агрономом одного зі структурних підрозділів холдингу — ПрАТ «Зернопродукт МХП». Цікаво, що на роботу в МХП пан Віктор 11 років тому прийшов з учительської посади, адже має дві освіти — агрономічну та хіміка-педагога. Нині поглиблені знання хімії, біології дуже стають йому в пригоді для розуміння процесів, які відбуваються в ґрунті, рослині, у виборі добрив чи ЗЗР. І для вирощування кукурудзи…
— Вікторе Володимировичу, як нині просувається збирання кукурудзи? Які перспективи на врожай?
— Ми вже змолотили 60% кукурудзи із середньою врожайністю 103 ц/га, але надалі, думаю, цифри дещо зростуть, бо на теперішні показники вплинула врожайність на полях, де на початку липня пройшов буревій — на трьох філіях тоді поклало понад 3 тис. гектарів кукурудзи. Звичайно, порівнюючи з показниками минулого року, — 115,1 ц/га в заліку на площі 42 тис. гектарів це менше, але на природу ми не можемо вплинути. До речі, той буревій поклав і 1 тис. гектарів соняшнику — там ми зібрали по 11–20 ц/га, хоч на круг на площі 16,7 тис. гектарів отримали 41 ц/га. А окремі філії молотити 50 ц/га і вище.
— Високі показники. Однак вам і природа допомагає їх отримувати, бо ПрАТ «Зернопродукт МХП» працює на Поділлі, яке славиться сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами…
— Я б не сказав. Ми маємо в обробітку 86 тис. гектарів ріллі, які розкидані по всій Вінницькій області — від Бершаді до Хмільника і від Чернівців до Гайсина. Є по кілька тисяч гектарів у Черкаській і Житомирській областях, у районах, що примикають до Вінниччини. Але клімат різний: із Бершаді по Гайсин — уже фактично степова зона, хоч уважається Лісостеп — опадів тут випадає мало, від Гайсина до Хмільника ситуація з опадами й температурним режимом краща. Ґрунти також різноманітні: є чорноземи, темно-сірі й сірі лісові, є піщані, супіщані, суглинкові, глинисті — загалом є над чим працювати.
Вирощуємо ми п’ять основних культур. Наприклад, на 2020 рік заплановано засіяти кукурудзою 45 тис. гектарів — це наша основна культура, бо вона йде на годівлю птиці. Традиційно щороку вирощуємо 16,7 тис. гектарів соняшнику, пшениці сіємо до 8 тис., хоч два роки тому було 10 тис., сіємо 6 тис. гектарів сої, десь 6–7 тис. ріпаку, хоч цього року посіяли тільки 4,5 тис. гектарів через посуху. Також вирощуємо цукрові буряки для наших пайовиків — по 200–400 га щороку. Клин кормових культур сягає 4 тис. гектарів — кукурудза на силос, багаторічні трави. Працювали й з нішовими культурами — вирощували квасолю, сорго, сочевицю. Хоч до сорго повертаємося — наступного року плануємо посіяти 500 га на малопродуктивних ґрунтах, де випадає мало опадів.
Основне, чим відрізняється МХП від інших холдингів, — у нас немає МТС, натомість маємо 17 автономних філій, фактично повноцінних підприємств, які створюють робочі місця в районах, де вони працюють. Техніка також зосереджена на філіях, звичайно, ми можемо робити переміщення, але такого, як в інших холдингах, — у нас немає.
— Тобто, як кажуть, «приїхали, обробили землю чи зібрали врожай і поїхали» — це не про вас…
— Ні, у нас великий соціальний пакет, ми маємо соціальні угоди з місцевими громадами, дбаємо про соціальну інфраструктуру. В нас достойна зарплата, наприклад, за минулий рік до десятка працівників отримали за рік понад 400 тис. гривень, а основна маса механізаторів має по 200–300 тис. гривень на рік.
— Виходить, у вас кадрової проблеми немає?
— Проблема з кваліфікованими кадрами є у всіх, нині це на ринку праці дефіцит. Але в нас є кістяк працівників, який ми бережемо. Ба більше — ми готуємо собі спеціалістів. От, кажуть, що молоді спеціалісти не можуть знайти собі роботу. В нас працюють п’ять агрономів і паралельно навчаються в аграрних вишах. Тобто вже з третього курсу ми запрошуємо на роботу, щоб вони засвоювали нові технології, щоб теоретичні знання, отримані в університеті, застосовували на практиці.
— Повернімося до кукурудзи. Це для вашого холдингу стратегічна культура. Як ви обираєте гібриди?
— Дуже багато є критеріїв відбору. До кожної зони підходимо індивідуально, більше з тим — маємо індивідуальний підхід до кожного поля: дивимося, який ґрунт, схил чи рівнина, але основна характеристика гібрида — врожайність, бо ми працюємо за інтенсивною технологією й наше завдання отримувати 11 т/га. Окрім того, гібриди мають бути посухостійкими, пластичними. І дуже добре скидати вологу, бо нині послуги на досушування дуже дорогі, і якщо навіть гібрид є високопродуктивним, але вологи не скидає, і ми будемо молотити з вологістю за 20%, то нам такий гібрид не вигідний. Якщо, наприклад, цього року тонно-відсоток сушіння зерна на елеваторі коштує 70 грн, то для досушування 6 тонно-відсотків кукурудзи за врожайності 10 т ми втрачаємо 4200 грн. Тому гібрид має дуже швидко скидати вологу. От нині такі гібриди ми молотимо з вологістю 13,5–17%.
Також ми ретельно підбираємо ФАО — від 250 до 350. Гібриди з меншим ФАО сіємо на північніших філіях, із більшим — на південних. Таким чином створюємо конвеєр, бо нам треба починати молотити вже в кінці серпня для потреб птахофабрики.
До 80% площ засіваємо кукурудзою «Декалб», решта — гібриди «Сингенти», «Лімагрейн», «Євраліс». Цього року будемо пробувати РАЖТ. Загалом вирощуємо 12–15 гібридів. Окрім того, цього року вже почали залучати вітчизняного виробника — черкаський «Маїс», їхньою силосною кукурудзою задоволені і ми, і зоотехніки — вродила по 415 ц/га, окремі поля давали й по 600 ц/га. Тож на наступний рік також співпрацюватимемо.
Частину площ засіваємо гібридами кременисто-зубоподібного типу з ФАО до 300, що дає нам можливість трохи раніше розпочинати сівбу, бо чим більше кременистої форми в насінні, воно більш холодостійке. Але основна маса — зубоподібні гібриди, бо вони краще скидають вологу. Разом із тим звертаємо увагу й на вміст білка, бо стоїть питання не просто отримати вал — ми повинні отримати хоча б 8% білка.
— Останнім часом на ринку з’явилися гібриди кукурудзи з підвищеним умістом каротину, створені спеціально для годівлі птиці. Ви такі не вирощуєте?
— Ми їх висівали, зокрема, сербсько-хорватської селекції, але відмовилися, бо виникла інша проблема. Однак ми їх випробовуємо і на наступний рік маємо закласти великий полігон, випробувати систему живлення, щоб подивитися на потенціал таких гібридів.
— Ви сказали, що підбираєте гібриди для кожного поля. Тобто на сусідніх полях можете різні гібриди висівати? Холдинги зазвичай так не чинять…
— Саме так. У нас є схилові поля по 200 га, де зверху може бути чорнозем, а знизу на схилі — темно-сірі чи сірі супіщані за механічним складом ґрунти. Тому й таке може бути, що зверху сіємо один гібрид, з низу — інший. Бо кожен клаптик землі має розкривати свій потенціал. Нині гібриди відрізняються за ціною, й отримувати однаковий урожай від дорогих і дешевших — не рентабельно. Гектар має працювати на показник EBITDA (аналітичний показник, що дорівнює обсягу прибутку до вирахування витрат за відсотками, сплати податків й амортизаційних відрахувань, — прим. ред.). От минулого року EBITDA по кукурудзі посів друге місце, хоч традиційно завжди першим був ріпак, потім соняшник, тоді кукурудза, соя й пшениця. Рентабельність кукурудзи становила понад 560 дол./га.
Ми проводимо агрохімічне обстеження, знаємо ситуацію на полях. Звичайно, гірші поля намагаємося вирівнювати за продуктивністю — за допомогою органомінеральної системи живлення. Щороку 14–16 тис. гектарів накриваємо органічною сумішшю, на понад 1 тис. вносимо гній ВРХ. Цього року завезли до 30 тис. тонн дефекату, який вносимо на 7 тис. гектарів. Тобто з ґрунтом працюємо дуже добре і в землю як основний засіб виробництва вкладаємо дуже багато.
— Чи немає тут небезпеки мінералізації ґрунтів?
— Саме внаслідок того, що ми працюємо за органо-мінеральною схемою, такої загрози немає. Тільки наступного року ми внесемо 250 тис. тонн органічної суміші — це відходи від наших курників, 150 тис. тонн гною ВРХ. Тому про мінералізацію ґрунту навіть не йдеться. Навпаки, ми зменшуємо частку мінеральних добрив, а більше працюємо з органічними. Крім того, ще й сіємо сидерати — гірчицю з гречкою: коли вони починають зацвітати, ми їх одразу приорюємо. Така ситуація на всіх культурах, але 70% органічної системи йде під кукурудзу.
— Останнім часом змінюється сезонний розподіл і кількість опадів. Як ви пристосуєтеся до цих змін? Чи змінюєте види добрив і способи їх унесення?
— За наших погодних умов вносити добрива в рідкій формі краще. І ми застосовуємо рідкі форми. Фосфорно-калійні кидаємо під основний обробіток ґрунту — як правило, дискуємо, потім уносимо добрива, а потім їх приорюємо. Щодо азотних, то на 80% працюємо з аміачною водою, 10–12% — КАС, решта — карбамід, який вносимо в кінці листопада, коли температура опускається нижче за вісім градусів, щоб запобігти розкладанню втратам азоту. Тому ми з рідкими формами працюємо дуже щільно, на частину полів вносимо рідкі комплексні добрива, і вони краще показують себе, ніж сипкі. Проте розуміємо, що це додаткові логістичні витрати, тому на кожній філії маємо спеціальні бази, де можемо зберігати 200–600 тис. літрів добрив.
— Нині чимало господарств рахують кожну копійку, оптимізують витрати: дешевше насіння, дешевші препарати, менша кількість технологічних операцій… Чи є місце економії в МХП і, зокрема, в ПрАТ «Зернопродукт»?
— Економимо розумно, але тільки не на ключових позиціях. Наприклад, можна за ощадити на мікродобривах — там ми витрачаємо 1,5–3 дол./га. Однак що стосується питань живлення, захисту, посівного матеріалу — на цьому не економимо. Щодо ЗЗР, то ми не працюємо з генериками, використовуємо оригінальні продукти або якісні препарати-аналоги, які мають сертифікати.
— Наскільки інтенсивна у вас система захисту кукурудзи? Які маєте фітосанітарні проблеми на полі і як їх розв’язуєте?
— Проти бур’янів на 25% площі вносимо ґрунтовий гербіцид та 100% — страхові гербіциди. На полях, де сіємо другий-третій рік кукурудзу по кукурудзі, є ризик появи стеблового метелика, бавовникової совки, яка може погіршити якість кукурудзи, пошкоджуючи зерно, — там починає розвиватися фузаріоз. Проти шкідників працюємо хлорантраніліпролом.
Виклик номер один — діабротика. Помітили, що цей шкідник уже з’являється біля наших сусідів — відчуваємо, що треба переналаштовуватися: ми замовляємо протруєне інсектицидом насіння, але, можливо, вже доведеться обладнувати сівалки аплікаторами й вносити ґрунтові інсектициди.
Загалом великих проблем немає, все йде планово. Маємо кваліфікованих спеціалістів, які можуть вчасно помітити загрозу, і ми можемо дуже швидко зорієнтуватися.
— Ви кажете, що кілька років вирощуєте кукурудзу в монокультурі. Крім ризиків, про які ви вже сказали, якими є переваги для вас такої системи вирощування? Якої загалом сівозміни дотримуєтеся?
— Монопосіви, це коли кукурудзу по кукурудзі вирощують понад вісім років. Як я вже сказав, ми на одному полі вирощуємо кукурудзу не більше як три роки, тоді немає загрози появи шкідників і хвороб, притаманних цій культурі.
Основними попередниками під кукурудзу в нас є кукурудза, озима пшениця, соняшник і вже два роки сіємо кукурудзу після озимого ріпаку. Вирощуючи третій рік кукурудзу на одному полі, вносимо органічні добрива, як правило, двічі оремо. Я вам хочу сказати, коли другий, третій рік сієш кукурудзу по кукурудзі, врожай вищий. Навіть коли ми сіємо кукурудзу після пшениці. Такий парадокс. Я не міг зрозуміти, чому так відбувається, доки глибше не розібралися, що таке пшенична солома і які проблеми маємо, коли її приорюємо.
Коли вона розкладається, утворюється дуже багато органічних сполук — феноли, кетони, альдегіди, карбонові кислоти, які не сприяють росту кореневої системи кукурудзи. Коли солому пшениці приорюють без дискування, то утворюється прокладка між верхнім і нижнім шарами ґрунту, яка перешкоджає циркуляції вологи, і коренева система кукурудзи не може пробитися через цей шар. Тому ми обов’язково перед оранкою поле дискуємо. Тобто перемішуємо ґрунт і таким чином боремося з цією проблемою.
— Якого обробітку ґрунту загалом дотримуєтеся?
— Дискування — оранка — це одна система, інша — дискування й глибоке розпушення. А цього року через те, що ґрунт пересохлий, ми у два етапи його щілюємо — перший раз до 18 см, бо далі щілювач не проходить і починає розриватися, наступний обробіток — до 40 см. Тобто практикуємо три системи обробітку залежно від попередника. Як правило, сою та соняшник щілюємо, а кукурудзу та пшеницю як попередник під кукурудзу намагаємося переорати.
Змушені орати, бо вносимо органічну суміш, тому десь 30 тис. гектарів із 45 тис. оремо. Проводимо щілювання схилів, щоб вода пішла в нижні шари ґрунту, після цього на полі залишається шар мульчі — так бережемо ґрунтову вологу.
— У зв’язку з новими кліматичними викликами, як ви удосконалюєте технологію вирощування кукурудзи? Особливо в умовах, коли у вас дуже строката ґрунтовокліматична ситуація?
— Звичайно, ми не стоїмо на місці. Вже два роки, відколи я працюю головним агрономом, закладаємо полігони на площі 120– 160 га — у південному й північному регіонах. Гібриди кукурудзи після щілювання висіваємо по соняшнику, бо розуміємо, що соняшник витягує вологу. Щороку тестуємо різні гібриди різних компаній по 20 га з різними густотами й коригуємо вже в товарних посівах. Рухаємося до зменшення густоти посіву — орієнтуємося, щоб на період збирання мали 65–68 тис. рослин/га. За останніх два роки по всьому господарству фактично зменшили густоту кукурудзи на 3–5 тис. насінин/га. Побачили, що сучасні гібриди мають дуже добру компенсаційну здатність: коли йдуть дощі, то ми маємо 1,5 качана на рослині, коли дощів нема — формується більш-менш нормальний качан. У нас навіть є філії, де не було по три місяці дощу, але за 10 т/га вони молотять.
Щодо строків сівби кукурудзи, то ми дотримуємося календарних — починаємо сіяти 8–9 квітня разом із соняшником. Пробували раніше сіяти і соняшник, і кукурудзу, але мали проблеми. Довго отримували сходи соняшнику (навіть до 40 діб), вони були ослаблені, з’являлися разом із бур’янами, адже ми під час сівби вносимо ґрунтовий гербіцид. Тому строки сівби змістили на 8–10 днів.
З кукурудзою інша ситуація. Коли сіяли 1 квітня або навіть у кінці березня, є великий ризик повернення заморозків, тому на це не йдемо. Наше технічне забезпечення дає змогу почати сівбу 8 квітня і до 1 травня повністю посіяти кукурудзу.
— Наскільки затягуєте зі збиранням?
— Ми в зиму не затягуємо. Фактично кожну добу молотимо по 1 тис. гектарів — знову ж таки через добре технічне забезпечення. Цього року плануємо до 10 листопада зібрати всю площу.
— Які погодні виклики були цього року? Як вони вплинули на вегетацію й урожайність кукурудзи?
— Перший виклик — посівна. Через те, що у квітні пішли дощі, вона затяглася до 9 травня. Далі кукурудза почала добре розвиватися, бо вологи було достатньо. Потім настала посуха, яка тривала понад два місяці. Були періоди, коли тиждень стояла 40-градусна спека, ґрунт нагрівався до понад 70 градусів. Однак, незважаючи на всі передумови, врожай сформувався на рівні понад 10 т/га.
Дуже багато полів у нас постраждало від граду. Як я вже казав, понад 3 тис. гектарів кукурудзи буревій просто поклав, коли вже вона викинула волоть. Рослини піднялися, але судинно-волокнисті пучки вже були частково зруйновані, тому ми по тих полях отримали гірший качан і немає маси тисячі насінин.
Ось такі були природно-кліматичні умови 2019 року.
— Дуже багато стресових ситуацій для кукурудзи. Як ви допомагали їй вийти зі стресу?
— Хоч, як я вже сказав, що ми можемо економити на мікродобривах, але на кукурудзі та соняшнику для виведення рослин зі стресу, а особливо гербіцидного, ми широко використовуємо ці препарати. Так, на кукурудзі по листку використовуємо цинк, сульфат магнію, карбамід. На піщаних полях також застосовуємо бор, бо він там у дефіциті. А він, у свою чергу, впливає не лише на запилення качана, що дуже важливо, а й на вуглеводний обмін. На полях, де вносився ґрунтовий гербіцид на основі ацетохлору, обов’язково додаємо до суміші марганець. Крім того, також вносимо гумати, що містять солі гумінових і фульвокислот, вільні L-амінокислоти. Особливо на тих полях, де кукурудза синіє, даємо гумати двічі через тиждень, тому що, якщо до п’ятого листка не вивести кукурудзу з цього стану, то можна втратити до 2 т/га урожаю. Сині листки в кукурудзи можуть бути не лише проявом дефіциту фосфору в ґрунті, а й псевдодефіциту, тобто в ґрунті його може бути достатньо, але оскільки він малорухливий і рослина може його спожити тільки тоді, коли кореневий волосок до нього фактично доростає. Тому для мене синє листя кукурудзи — це перш за все ознака, що є проблеми з ростом і розвитком кореневої системи, яку потрібно стимулювати.
— На наступний рік плануєте якісь зміни в гібридному складі, в технології?
— Глобальних змін не плануємо. Завдання — підібрати гібриди кукурудзи, які показують на полігонах добрі результати після соняшнику, бо це специфічний попередник під кукурудзу, після якого вологи немає, він же виступає і в ролі бур’яну. Крім того, він виділяє в ґрунт алелопатичні виділення — в результаті після соняшнику ми віднімаємо до 2 т/га урожаю кукурудзи. Тому завдання — підібрати гібриди й разом із тим по цьому попереднику скоригувати строки сівби, ґрунтообробіток, внесення гербіцидів. Гібриди кукурудзи ми вже підібрали.
— Ви спілкуєтеся з колегами, бачите їхню роботу. Яких помилок, можливо, припускаються вони в технології вирощування кукурудзи?
— Я думаю, надалі помилок припускатимуться все більше й більше, бо у зв’язку із земельною реформою культури вирощуватимуть люди, які не є фахівцями. Я вважаю, що така ситуація дуже погана для України, і ми можемо опуститися з 60 млн тонн зерна, які ми збираємо щороку, набагато нижче.
Щодо технології вирощування кукурудзи, то, по-перше, люди помиляються у підборі гібрида — за принципом «аби дешевший», але навіть у такому разі їх можна правильно підібрати.
Друга помилка — обробіток ґрунту. Але основний недолік — економія на ЗЗР. Купують генерики, від яких потім кукурудза потерпає і не може розкрити свій потенціал. Навіть брендові гібриди можуть втратити половину врожаю, а то й взагалі спостерігається загибель посівів.
До речі, хотів би звернути увагу на якість посівного матеріалу: часто насіння провідних компаній погано відкаліброване. І ми їм на це вказуємо. В результаті маємо нерівномірні посіви. Адже земне тяжіння ніхто не скасовував і з різними насінинами рівномірності добитися дуже важко. Друге питання: на яку глибину сіяти? Крупніше можна сіяти глибше — туди, де є волога, дрібніше — на меншу глибину. Буває, в мішку не лише різні фракції, а й бракує насіння. Коли сієш 45 тис. гектарів, це дуже невигідно.
— Здебільшого фермери скаржаться на вітчизняних виробників насіння щодо цього…
— Я б так не сказав. Навпаки, цього року калібрування вітчизняного насіння, яким ми сіяли, було найкращим. Тобто наші фахівці вміють готувати насіння. Так що до честі України я хочу це зазначити.
— Ми так детально поговорили про кукурудзу… А яка ваша улюблена культура?
— Улюблена культура — та, яка найважче дається. Для мене нині велика загадка — соя, хоч ми її сіємо на 6 тис. гектарах, торік зібрали непоганий урожай, але досягнути майстерності, так, як, наприклад, із кукурудзою, соняшником чи ріпаком, поки що не можемо, але багато вчимося, підбираємо сорти, загалом над соєю працюємо.
А взагалі я дуже люблю кукурудзу, соняшник і ріпак. Я коло них відпочиваю. Хоч кукурудза — непроста культура. Нині не є проблемою виростити й 15 т/га, але якою ціною… Тому може бути, що 10 т/га урожаю краще, ніж 15 т/га.
Людмила Морозова
журнал The Ukrainian Farmer, листопад 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет–сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».