Як відкрити закритий грунт
За експертними оцінками, Туреччина постачає в Україну як мінімум 75% всіх тепличних огірків та помідорів.
«Вони тратять на енергоносії нуль центів, тому що у них все росте у теплицях на енергії сонця, – пояснює Олександр Хорев, керівник проєкту «АПК-Інформ: овочі та фрукти». – Навіть з урахуванням логістики до України це значно дешевше, ніж нашим тепличним комбінатам купувати газ чи інші енергоносії для виробництва».
Ще у довоєнні часи вартість на енергоносії була такою, що з листопада по квітень виробництво томатів та огірків та іншої тепличної продукції було не дуже ефективним, вважає аналітик.
Українські тепличні господарства активно працюють лише у другій половині весни та у першій половині осені, коли опалення не є суттєвим та навіть необхідним. Тому особливих змін у цій галузі експерти не очікують.
«Лише два великих тепличних комбінати – Калинівський та Уманський – працювали на повних оборотах цілий рік, але це все одно обмежені обсяги продукції, і ціни на неї набагато вищі, ніж на імпорт при одній і тій самій якості», – резюмує Хорев.
Багато плантацій під плівкою залишилося на окупованих територіях півдня. Сьогодні замістити цю втрату зможуть спробувати тепличники підконтрольних територій. Про перспективи такого заміщення, а також пошуки інших ніш в овочівництві – в огляді AgroTimes.
Зважене заміщення
Замістити втрачене тепличне виробництво овочів півдня можна лише частково, вважає Хорев, і покрити «нестачу» можливо тільки у перехідні сезони – з середини весни до середини осені. Нові плівкові теплиці трошки зменшать залежність держави від імпорту і розширять місцевий сезон.
Причини таких перспектив очевидні. Найбільші обсяги виробництва овочів у плівкових теплицях були у нині окупованому Придніпровському економічному районі Запорізької області (лівий берег Каховського водосховища).
«Є, звісно, ще Закарпаття та Одеська область, але поки що там не ті обсяги, – зауважує Хорев. – Тому сегмент огірків та томатів ми компенсували переважно імпортом, наприклад, з Румунії та Болгарії».
Тепличники Центру, Заходу та Півночі в будь-якому випадку через кліматичні особливості не попадуть у сезон, як це робили овочівники Придніпровського району, зауважує аналітик АПК-Інформ, будуть виходити пізніше і співпадати плюс-мінус з сезоном продукції відкритого грунту.
«Заробити на цьому буде важко, й будувати велику кількість плівкових теплиць зараз немає сенсу», – резюмує Хорев.
Максим Гопка, аналітик Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) майже згодний з цим: теплиці – це додаткові немалі вкладення, а більшість не хоче ризикувати. Разом з тим, тепличний напрямок Гопка вважає цікавим. Вирощувати сьогодні огірки, помідори та салати у зимовий період часу в теплицях набагато вигідніше, вважає він. Мовляв, так було завжди, а зараз ще й збільшується споживання овочів у холодний період року.
«Раніше у нас був стереотип, що огірок та томат взимку «не смачний і не схожий на справжній овоч», тож їсти його не треба, а зараз змінюються смаки, стиль споживання, – пояснює експерт. – Або наприклад болгарський перець – дуже складна культура для виробництва, але ж взимку дешевше 150 грн/кг він не буває. Втім, розвиток цього ринку в Україні дуже стримує брак фінансів».
Теплиці – драйвер галузі
Якщо експерти й говорять про зліт виробництва у закритому ґрунті в овочівництві, то з прицілом на віддалену перспективу. Теплиці можуть стати драйвером галузі з відновлення у південних регіонах, де може не вийде масштабувати її, як до війни, каже Гопка.
«Тобто піти шляхом, наприклад, Туреччини, у якій переважно працюють теплиці і яка забезпечує ринок України тими ж огірками та помідорами у холодний період. Чому б ні, адже у нас під боком є вже готовий споживач нашої продукції – ринок ЄС», – порівнює аналітик УКАБ.
Традиційно багато років незалежності головним імпортером українських огірків та томатів та й взагалі сезонних овочів (наприклад баклажанів, перців тощо) була росія, нагадує Хорев.
«Україна виходила на ринок раніше, а один Краснодарський край не справлявся зі всіма регіонами, та й Україні по логістиці ближче було до Москви, – розповідає він. – Коли там були неврожаї, ми могли везти навіть овочі борщового набору – і моркву, і буряк, і картоплю».
Коли відносини з Росією закрили, найбільшим імпортером до 2022 року залишалась білорусь, через яку продукція йшла й у росію. У невеликих обсягах Україна постачала овочі у країни Балтії. Тож до європейських перспектив сьогодні Хорев виказує скепсис: вони більш-менш справляються зі своїм попитом та ще й одночасно з Україною входять у сезон.
«Якщо ми не зробили добрих експортних ніш в овочах ще до війни, – розмірковує аналітик «АПК-Інформ», – наразі, коли виробнича і логістична інфраструктура може тільки руйнуватись, робити щось на експорт ми не бачимо жодних перспектив. Зі всього плодоовочевого сектору залишаються експортно привабливими лише яблука та ягоди (особливо, морожені, та свіжа лохина)».
Гопка з УКАБ у цьому випадку не втрачає оптимізму і бачить експортні перспективи Україні в органічних овочах. Мовляв, такі виробники вже є в Україні, а Європа зараз помішана на органіці й хоче збільшити тамтешні органічні площі з 10% до 20%, а це майже ціла європейська країна, засаджена органікою.
«Так, у супермаркетах Німеччини ми можемо побачити цілі сегменти органіки. Споживач там є, – розповідає Хорев. – Але ж не тільки Україна, а всі європейські країні дивляться на ринок Німеччини, щоб продати туди свою продукцію, та й сама Німеччина її вирощує. Тому конкуренція тут дуже велика. Так, у нас є органічні продукти, нещодавно ЗМІ писали про диню, яку вирощує компанія Дунайський аграрій. Але це тільки проби, ми будуємо шляхи. Сподіваюсь, після війни й в Україні зросте споживання органічної продукції».
Ніша якості
Втім, не однією органікою живий світовий ринок, а в Україні нерозвинутий експорт будь-яких овочів та негативне зовнішньоекономічне сальдо. Тож завдання для фермера, вважає Гопка, – виростити такий продукт, який задовольнить внутрішній ринок та якусь частку органічної продукції, яка задовольнить споживача у ЄС.
«Тобто треба брати якістю, а не кількістю, а ми поки що не можемо взяти банально і кількістю, – каже експерт. – Тому що у нас під це не розрахований ринок та інші пріоритети ведення сільського господарства, і овочевий напрямок – більше нішевий».
Якщо Україна зможе зайняти експортну нішу в овочах в холодний період часу – тоді й інфраструктура буде розвиватись більш масштабно, впевнений аналітик УКАБ.
«Нам зараз треба досягти такого рівня інфраструктури хоча б, щоб ми могли себе банально забезпечувати на довоєнному рівні та трошки більше, а також забезпечувати повністю себе овочами до березня-квітня», – зауважує Гопка.
Експерти одностайні: збільшення площ під овочами зовсім не означатиме саме того збільшення виробництва, яке дасть розвиток інфраструктури. Та й взагалі довоєнного рівня виробництва Україна досягне лише за рік-два.
«Через те, що одночасно впала і пропозиція, і попит, ми зараз забезпечуємо овочами лише ту територію з тим обсягом населення, який маємо зараз на підконтрольних територіях, – підкреслює Гопка. – Якщо піде деокупація та збільшення населення та попиту, я не впевнений, що на тих же теренах збільшиться виробництво».
Тож, підсумовуючи, експерти наголошують, що в овочевому бізнесі зараз важливо створювати інфраструктуру, задовольняти попит внутрішнього споживача у повному обсязі та шукати локальні моменти у виробництві, де українці можуть бути найбільш конкурентоспроможними.
«Але не треба орієнтуватись на дуже великі обсяги овочів на експорт – ця ніша зайнята, наприклад, з Туреччиною, з якою ми не зможемо конкурувати. Наше завдання – брати унікальністю, наприклад, в органіці, тренд на яку у ЄС продовжує стрімко зростати», – каже Гопка.
Він наводить приклад ще одного перспективного напрямку тепличного бізнесу для експорту у ЄС, який можна поширити на всю країну, – салати. До війни найбільше цієї культури виробляла Західна Україна, звідти намагались експортувати у найближчі країни Східної Європи – Румунія, Болгарія, Словаччина, Угорщина.
«Коли ми займемо цю нішу, можна буде думати про наступну – наприклад, перероблені овочі з прицілом на експорт. Тут можна шукати не тільки напрямок до Європи, а й на схід, скажімо, до Китаю, або навпаки до країн Америки. Адже є багато напрямків, які ще не досліджуються», – підсумовує аналітик.