Переймаючи найкращий світовий досвід, СТОВ «Надія» успішно розвиває власне молочнотоварне виробництво.
Успішний господар просто зобов’язаний бодай раз на рік власноруч видоїти корову, щоб залишатися в тренді, — кажуть ізраїльські тваринники, котрі вже давно вражають світ рекордними надоями. І хоча в наш технологічний час до таких ритуалів можна ставитися по-різному, генеральний директор СТОВ «Надія» Сергій Садовський рекомендацію не проігнорував. Ба більше: із величезною шаною ставиться до тих трударів, що роками плекають і доглядають худобу. А після того як об’їхав мало не півсвіту, переймаючи прогресивний досвід у молочному тваринництві, почав будувати в рідній Курилівці, що в Куп’янському районі на Харківщині, свою ідеальну ферму.
Операція «Тотальне оновлення»
Коли 23-річному Сергієві Садовському в 1976-му доручили керівництво фермою колишнього колгоспу ім. Тельмана, у господарстві налічувалося 540 дійних корів, які заледве давали по 1500 л молока (загалом до 800 т) на рік. Нині в очолюваному ним СТОВ «Надія» — 340 голів фуражного стада (усього — понад 1100), а середні надої сягають за 7200 л (загалом до 2500 т) на рік. «Це, звичайно, показник, якщо порівнювати з радянськими часами, — каже Сергій Миколайович. — Однак ми йдемо в Європу, а в ЄС надої сягають за 10 000 л на рік. Оце і є нашою метою».
Щоправда, у тваринництві неможливо перейти на високі технології дуже швидко, до того ж не маючи належного досвіду. «Це не рільництво, де господар зорав, вніс добрива, застосував хороший гібрид, підгодував посіви, а потім — дощик випав, волога є, із бур’янами боремося — і врожай неодмінно буде, — зауважує гендиректор «Надії». — У тваринництві процес поліпшення та підвищення продуктивності худоби може тривати роками. І найголовніше — щоб розвивати молочнотоварне виробництво, треба чітко бачити напрям, у якому це робити».
Нині в господарстві поступово переводять худобу на безприв’язне холодне утримання. На молочнотоварному комплексі триває реконструкція та спорудження нових просторих будівель для тварин, де вони харчуватимуться й відпочиватимуть, як в Америці. Сергій Миколайович розповів, що, коли модернізували один із корівників, вивезли понад 3000 т бетону, яким було забетоновано підлогу, — тільки так, за технологією, можна облаштувати нове, сучасне покриття (щоб худоба менше травмувалася, а відтак, зменшити відсоток вибракування). Таке радикальне рішення далося керівникові непросто. Тим паче, що одночасно з капіталовкладеннями в модернізацію доводиться дбати і про якість кормів, і про стан здоров’я тварин (від хворої корови не отримаєш високоякісного молока), і про розширення дійного стада.
Є куди рости
Сьогодні СТОВ «Надія» активно нарощує поголів’я. «Вирощуватимемо високопродуктивних корів силами свого молочнотоварного комплексу, — каже Сергій Миколайович. — А от для розширення ферми купував теличок червоного та чорного голштина. Коли ж визначиться стадо, вибиратимемо для генетики найкращих — за надоями, конституцією, екстер’єром…»
У новенькому «дитячому відділенні», збудованому торік на фермі, нині підростають 160 телят. До двох місяців їх утримують в індивідуальних клітках. Як розповів завідувач молочнотоварною фермою Олексій Загоруйко, 45 днів малечу випоюють молоком (усі напувалки — із підігрівом), ще два тижні дають на те, щоб прибрати смоктальний рефлекс, і вже на 60-й день переводять у спільні станки, розділивши по 7–8 голів. Прирости завдяки збалансованому раціону становлять 700–800 г, бички дають і по 900–1000. Чотиримісячних тварин переселяють в інший корівник. А вже у 12–14 місяців теличка має набрати 350 кг ваги й бути готовою до відтворення.
Корми для телят господарство закуповує. А в раціоні дорослих корів мало не 90–95% складових — власного виробництва. Ще б пак! Чи не кожен третій гектар (із 3600 га, які обробляє господарство) засівають культурами для годівлі тварин. Отож кормова база — силос, сінаж, сіно, фураж, соя — на високому рівні. Для заготівлі закупили високопродуктивну імпортну техніку — силосозбиральний комбайн (за ним спеціально їздили в Ганновер), набір косарок, преси. Відтак комбікорми виготовляють безпосередньо в господарстві й протягом усього року ВРХ отримує однотипний раціон (зеленої маси не дають навіть улітку). Докуповувати доводиться хіба що соняшниковий, соєвий шрот і премікси.
На доїння — із музикою
Ґатунок молочної сировини, безумовно, залежить від багатьох факторів. Утім, процес доїння та подальше охолодження та зберігання молока — чи не наріжний камінь усієї технології. Відомо ж бо, що на якості молока та вимені корови може позначитися навіть вік обладнання, яким користуються на фермі. Забігаючи наперед, зазначимо: «Надії» це не загрожує — тут виробляють молоко вищого ґатунку й реалізують його на Куп’янський МКК. А торік у господарстві встановили новенький молочний блок із доїльним залом із паралельними стійлами Р2100 (на 28 місць — 2 × 14) виробництва компанії «ДеЛаваль», відомої своїми інноваційними технологіями в молочному тваринництві.
До такої глобальної реновації, розповідає гендиректор підприємства, ретельно готувалися — протягом двох років зводили окрему будівлю. Усі її приміщення, включно з побутовими та кімнатами відпочинку персоналу, дуже охайні, а в доїльній залі все аж сяє чистотою, наче в операційній.
До слова, зовсім поруч утримуються ті корови, що вже привчені до доїльної зали. «Вони охоче йдуть у стійла й дуже люблять музику, яку ми їм вмикаємо під час доїння», — каже доярка Катерина Крупенко. Жінка працює в господарстві вже 28 років, тож добре пам’ятає ті часи, коли на фермах послуговувалися радянськими «волгами» і «майгами», а то й просто доводилося доїти вручну. Про такий сервіс, як нині, навіть і не мріяли. Уявити тільки — у новій доїльній залі на кожну корову передбачена своя серветка, є спеціальний пістолет із теплою водою — для заходів гігієни, після доїння апаратура обов’язково дезінфікує вим’я. Щоб тварини дисципліновано заходили в залу, їх делікатно підштовхує автоматичний «підгонщик», а доки триває доїння цієї групи, регулюється запуск наступної в накопичувач. Прибирати цей майданчик теж дуже зручно — за допомогою гумового шкребка, що передбачений у «підгонщику» як додаткова функція.
За останнім словом техніки
Потужності нового обладнання, як розповів заступник генерального директора СТОВ «Надія» Олексій Беседін, розраховані на 750 голів ВРХ. Інформація про кожне доїння відразу потрапляє в програму управління стадом. Отож фахівці можуть оперативно аналізувати дані, а відтак, контролювати стан здоров’я кожної тварини. За чітку ідентифікацію корів відповідають зчитувачі, що встановлені на вхідних воротах. Ці «мультиридери» працюють із будь-яким типом транспондерів, не має значення бирка на вусі чи на ошийнику. Кожна сторона доїльної зали оснащена додатковими двома антенами, таким чином номер тварини зчитується тричі, що зводить до мінімуму помилки в роботі системи. Щодо приладів обліку молока, то вони також контролюють показники електропровідності, наявність крові в молоці, підсоси повітря в доїльному стакані, стан дійкової гуми. У встановленій підвісній частині передбачено унікальну систему верхньої евакуації молока, колектор (об’ємом 360 мл) має безніпельне під’єднання дійкової гуми.
Молочний трубопровід, по якому сировина прямує з доїльної зали, має 76 мм у діаметрі. Тому навіть за дуже великих надоїв у ньому не створюватиметься молочна пробка, а 110-літровий молокоприймач із нержавіючої сталі оснащено високопродуктивним молочним насосом із умонтованим корпусом для встановлення молочних фільтрів й автоматичним дренажним клапаном для зливу решток молока після закінчення процесу доїння — це допомагає підтримувати високу гігієну системи трубопроводів. А для економії електроенергії на підігрів води встановлено рекуператор на 450 л, який під час охолодження молока нагріває воду. Ця система забезпечує водою як доїльний зал, так і всі інші приміщення, душові, вбиральні.
Увесь розпорядок дня у цій доїльній залі чітко запрограмований: доїння о 4:00, 12:00 і 18:00. Завдяки застосуванню високотехнологічного обладнання не забарилися й результати — надої зросли із 18 до 26–28 л молока (вищого ґатунку!) на добу від кожної корови. У господарстві прогнозують, що найближчим часом щоденний вал сировини цілком може досягнути 10 т.
Безумовно, розвиток молочнотоварного виробництва вимагає неабияких капіталовкладень. Утім, схоже, воно й справді того варте: якість продукції вже нині дає підґрунтя для оптимізму. От тільки інші вкрай актуальні для сільгоспвиробників питання: якою буде ціна на молоко, чи вдасться надалі працювати на розвиток, чи не задавлять українське тваринництво грабіжницькі податки, що от-от мають стати страшною реальністю аграріїв, — на жаль, і досі є риторичними…
Олена Синюта
журнал “The Ukrainian Farmer”, лютий 2015 року
The Ukrainian Farmer
