М’ясо качки у світі має статус нішевого продукту. Обсяги його виробництва щороку поволі, але впевнено зростають.
У світових масштабах ринок качки становить 5% ринку курятини. За даними ФАО (продовольчої та сільськогосподарської організації ООН) у 2014 році ринок м’яса качки у світі оцінювався в 4,4 млн тонн. За період із 2000-го по 2010 рік щорічний показник приросту в середньому становив 3,4%, тобто щороку додавалося 0,11 млн тонн. Обсяг виробництва зріс із 2,9 млн до понад 4 млн тонн. У наступні чотири роки зростання тривало, однак темпи його скоротилися до менш як 2% на рік.
У 2013 році поголів’я качок у світі налічувало 1 335,3 млн голів. 2014 року цей показник збільшився на 1,8% і досяг 1 359,3 млн голів.
Азійські рекорди
Майже 80% виробництва та споживання м’яса качки припадає на Азію. В одному лише Китаї сумарний обсяг виробництва водоплавних птахів (качок і гусей) становить близько 5,5 млн тонн на рік. До 1980-х років у Піднебесній качок в основному розводили для отримання харчових яєць, але сьогодні перевага за качиним м’ясом.
За останні п’ять років у Китаї, як і в усьому світі, зростання обсягів вирощування водоплавної птиці трохи перевищувало зростання виробництва бройлерів. Наразі в китайських супермаркетах м’ясо качки коштує дешевше за м’ясо бройлера, що є унікальною ситуацією для світу в цілому, адже через низку причин собівартість качиного м’яса в середньому на 20% вища. Китайці віддають перевагу м’ясу качки як здоровому продукту харчування, і купують його частіше за інші види м’яса.
Окрім високого рівня внутрішнього споживання, Китай є одним із найбільших експортерів качиного м’яса (16,6% світового ринку), щороку постачаючи на зовнішні ринки 45 тис. тонн цього продукту. Експортна ціна качки в Китаї становить 3 дол./кг завдяки особливій породі (індійські бігуни) та умовам утримання. Індійські бігуни — качки яєчного напряму продуктивності. Це порода з тривалою історією, яка була виведена в Індії та Малайзії на основі пінгвіноподібної дикої качки. Таке походження визначає основну відмінність цих качок — практично вертикальну постановку тулуба. Індійські бігуни непримхливі, часто вирощуються з можливістю випасу у відкритих водоймах і надходять на забій, коли тушка важить лише 1,3 кг. Всеїдність, непримхливість і висока яйценосність «бігунів» (до 150 яєць на рік) є основною причиною низької собівартості виробництва м’яса качки в Китаї.
Крім того, завдяки теплому клімату на півдні країни будівництво приміщень для птиці є значно дешевшим, а деякі дрібні виробники взагалі не переймаються зведенням капітальних споруд. Зазвичай качок вони вирощують дідівськими методами: пересічний качиний птахокомплекс у Китаї являє собою довжелезний дерев’яний сарай або навіс із усіма ознаками антисанітарії на виробництві. Звісно, є у Піднебесній великі інтенсивні господарства із закритими пташниками, що мають поголів’я від 5 до 10 млн качок на рік. Із 2005 року китайський уряд особливо рекомендував закрите інтенсивне виробництво птиці через переконання, що це скорочує ризик виникнення пташиного грипу. Однак дрібні та середні фермери цієї поради дослухаються мало.
Особливістю китайського ринку є цікавість споживачів до качиних субпродуктів, зокрема шлунків, а також до «нетрадиційних» частин туші, таких як лапи, голови та язички. Останні вважаються делікатесом і коштують оптом до 5 тис. доларів за тонну. Також у китайських супермаркетах можна придбати смажені качині лапки зі смаком кориці або імбиру у вакуумних упаковках. На відміну від цілих туш, деякі їх нем’ясні частини та субпродукти китайці готові імпортувати. Зокрема, українське ТОВ «ППЗ “Коробівський”» постачає китайським партнерам качині шлунки і язички.
Найбільші імпортери та експортери
У світі (без урахування Азії) виробляють і споживають дуже незначні обсяги качиного м’яса: менше як 1 млн тонн. Для порівняння: за даними «Союзу птахівників України» у 2014 році вітчизняними підприємствами було вироблено майже 1 млн т курятини. У країнах ЕС-28 м’ясо качки за обсягами виробництва посідає лише третє місце (3,6%) із обсягом 458 тис. тонн, після курятини (79,8) та індичатини (14,8%). У Франції виробляється на рік 243 тис. тонн м’яса качки, в Угорщині — 73, у Німеччині — 45, у Польщі — 34 тис. тонн.
За обсягами експорту м’яса качки у світі лідирують три країни: Франція, Угорщина і вже згаданий Китай. Їх частки в структурі світового експорту в натуральному вираженні становлять 17,8, 17,4 і 16,6% відповідно. У Франції качине м’ясо є переважно побічним продуктом виробництва делікатесної печінки фуа-гра.
Найбільшими імпортерами м’яса качки є Гонконг і Німеччина, їх частки в структурі світового імпорту в натуральному вираженні становлять 19,8 і 15,5%. Цілком логічно, що Гонконг імпортує переважно китайську (70%), а Німеччина — європейську продукцію.
Доволі істотно виробництво качки в 2015 році зросло в Росії: на 12,7%, до 124 тис. тонн. Основний приріст забезпечив найбільший виробник в категорії — компанія «Донстар», що кілька років тому отримала державні інвестиції та тільки-но виходить на повну потужність. Вона випустила 24 тис. тонн у 2015-му, решту 100 тис. тонн виробили відносно невеликі господарства.
В Україні, за даними «Союзу птахівників», у 2014 році було вироблено 1,17 млн тонн м’яса птиці, з них 965 тис. тонн становило м’ясо курей-бройлерів, решта 200 тис. тонн — м’ясо індиків, качок, гусей та інших видів птиці. На жаль, детальна статистика виробництва нішевих видів м’яса птиці в Україні не ведеться.
Специфіка виробництва
Доволі низькі обсяги світового виробництва можна пояснити сезонністю споживання качки. Найбільший попит спостерігається на новорічні свята, поза ними споживач надає перевагу дешевшій і простішій у приготуванні курятині. Крім того, собівартість виробництва м’яса качки в середньому на 20% є вищою за виробництво курятини. На відміну від курей, качки несуться тільки двічі на рік і відкладають при цьому значно меншу кількість яєць. Конверсія корму водоплавної птиці значно гірша, що зумовлено генетично: якщо бройлера відгодовують 42 дні, то пекінську качку — мінімум 50, а мускусну — 80 днів.
Відповідно до світової практики, вирощування качок може бути прибутковою справою за двох варіантів. Перший — створення невеликої (переважно сезонної) ферми із мінімальними вкладеннями в капітальні споруди, де птиця може харчуватися на випасі. Другий — будівництво сучасного комплексу на кілька сотень тисяч або мільйонів голів, де зниження собівартості досягається завдяки великим обсягам і безвідходному виробництву, коли товаром стає все, включно з послідом і пір’ям.
Враховуючи економічну ситуацію, навряд чи найближчим часом в Україні з’являться нові потужні гравці на ринку качиного м’яса. Наміри інвестувати в цей бізнес свого часу висловлювали різні холдинги, однак реалізувати їх не судилося. Зокрема, широкого розголосу набула епопея із будівництвом 10-мільйонної качиної ферми під егідою компанії «Креатив», що спершу збиралася звести пташник-мільйонник біля села Бобринець у Кіровоградській області, а потім — поблизу села Євминка на Київщині. Мешканці обох сіл протестували проти запланованого будівництва. Із огляду на фінансові проблеми колишньої групи «Креатив» і загальну депресію в економіці, в найближчі роки мешканцям Євминки не варто боятися появи качиного виробництва по сусідству.
Дефіцитна генетика
Істотним фактором стримування обсягів виробництва качиного м’яса є недостатньо потужна селекційно-генетична база у більшості країн світу. Варто нагадати, що є дві базові породи бройлерних качок: пекінська та мускусна. Як і 100 років тому, на планеті лише кілька спеціалізованих установ працюють у галузі їхньої генетики: по одній у Франції, в Америці та у Великобританії. Ці установи забезпечують племінним молодняком увесь світ.
Великі промислові птахокомплекси завозять племінний молодняк для батьківського стада мінімум раз на рік. Догляд за ним дуже складний: ще до моменту знесення яєць (приблизно у віці сім місяців) племінна качка вже коштує підприємству до ста доларів. Але іншого варіанту, крім як купувати «свіжу кров» за кордоном, у господарств немає. Якщо займатися саморемонтом, то на виході каченята нового покоління матимуть гіршу конверсію корму, а це істотно вплине на економіку виробництва.
Таблиця. Найбільші країни-виробники м’яса качки у Євросоюзі
Марія Михно
журнал “Наше Птахівництво”, березень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Наше Птахівництво
