Майже 6 років Петро Омельчук вирощує на Житомирщині чорну смородину для свіжого столичного ринку
Вернісаж на шести гектарах
Майже 6 років Петро Омельчук вирощує на Житомирщині чорну смородину для свіжого столичного ринку
У Петра Омельчука з Попільні, звичайно, є в обробітку й зернові. Але його особлива любов — чорна смородина. Він її ще називає хобі. Але не відразу й зрозумієш, це його особисте хобі чи його дружини Марії Анатоліївни, бо вона розповідає про ягоду не з меншим завзяттям і в сезон бере на себе організаційні, облікові й торгівельні процеси.
Найспекотніша для подружжя пора — з 1 по 15 липня. Це час плодоношення. Збирання відбувається щодня. На допомогу запрошують 25–30 робітників. У п’ять ранку Петро Володимирович уже на ногах, у шість сідає за кермо й вирушає за ними по сусіднім селам. Везе на поле, що в с. Кошляки. Після робочого дня розвозить людей по домівках, а потім повертається на поле, щоб завантажити машину урожаєм і відправитися до Києва. Там, на троєщинському ринку «Фермер», у нього є домовленість про оптовий продаж.
«Це важкий для нас період. За один день я проїжджаю 360 кілометрів, тільки від поля до ринку 110 км. У свої 62 роки став таке напруження відчувати, — каже підприємець. — На Троєщині смородину приймають за ціною 40 грн, а потім продають у роздріб по 80. І я погоджуюся на ці умови. А чи є у мене вибір? Торгувати самому? Тоді моя смородина для мене стане золотою. До того ж навряд чи хтось на ринку поступиться нам своїм місцем на 10-15 днів».
Петро Володимирович наполегливо шукав альтернативу. Був у військових частинах, на переробних підприємствах. На заморожування готові прийняти по 35 гривень. Така ціна цілком влаштовує виробника чорної смородини, що зібрав її комбайном, але того, хто вручну, як Петро Омельчук, — ні. За кожен кілограм ягоди він сплачує робітникові по 14 грн. Складається не дуже оптимістична арифметика. За підрахунками господаря, собівартість його чорної смородини цього року становить приблизно 34 грн/кг. Навіть при ціні 40 грн прибуток виходить скромним. За нижчої ціни само збирання урожаю втрачає сенс. «Краще вже його в полі залишити», — каже. У минулому й позаминулому роках оптова ціна була 35–40 грн, але ж і собівартість менша — приблизно 22 гривні.
У цілому, Петро Володимирович цінову реальність сприймає спокійно, роблячи похибку на непростий час, подорожчання витратних матеріалів. Мовляв, робота в сільському господарстві це завжди рулетка, тому аграрії — люди загартовані, а ризики диверсифікують. Ті, що пов’язані зі смородиною, Петро Омельчук вкладає в пшеницю, соняшник, кукурудзу, а ті, що з зерновими, — у смородину. Класика жанру.
Чому ж саме чорна смородина? Випадкова річ. Отримавши аграрну освіту, чоловік став займати керівні посади. У свою чергу запросили його на посаду директора ТОВ «Укртранссервісгруп». Власник у той час вирішив у рамках державної програми з компенсації ягідних насаджень закласти на території Попельнянського району (після децентралізації це Житомирський район) 60 га чорної смородини. Та далі з ягідництвом у нього не склалося. Тоді Петро Омельчук орендував у Кошляках 6 га, уклав із власником договір на 10 років і посадив власну плантацію чорної смородини. Із трьох вітчизняних сортів, які були закладені в ТОВ, вибрав один — Вернісаж. Ягоди в нього гарні, солодкі, із сухим відривом.
«Коли жінки збирають ягоду, я їх прошу перестиглу не класти до ящика, — розповідає Марія Анатоліївна. — Краще, кажу, до рота. Так одна з жінок мені скаржиться: «Уже так наїлася, що не можу більше». — «Ну, тоді викидай» — «Та ви що! Хіба таку смакоту можна?» Зустрічалися мені люди, які зізнавалися, що чорну смородину не люблять, а нашу спробують і їдять».
Вернісаж — середньостиглий сорт селекції відомих учених Копанів. Високоурожайний, стійкий по низки хвороб і шкідників, посухостійкий, що особливо важливо для плантації Омельчуків, які не мають поливу за відсутності водойм і свердловин. Шкірка міцна, з сухим відривом, що завжди актуально для ягід свіжого ринку. За п’ятибальною шкалою смаку Вернісажу дають 4–4,25 балів. Сорт також придатний для механізованого збирання.
«Сезон починається рано. Як тільки сніг зійшов і можна вийти в поле, обробляємо кущі від шкідників і болячок, — розповідає господар. — Добрива даємо лише ті, без яких не обійтися. Пізньої осені — сульфат амонію з розрахунку 150 кг/га. Навесні по жменьки азоту. Протягом сезону 3–4 рази по листу підживлюємо гуматами. Позаминулого року удобрив посадки курячим послідом із птахофабрики».
«Звичайно, якщо насипати під кущі купу «хімії», — продовжує чоловік, — то взяти від них можна максимум — до 5 т/га. Але це не наш випадок. Ми не жадібні. Із кожного гектару беремо десь 1,5 тонни. Загальний минулорічний урожай становив 9 тонн. Мені важливіше, щоб ягоди були безпечні. Щоб мої онуки, ну й чужі теж, їли їх необмежено й на користь. Якось привіз смородину на ринок у Бучу. Підходить працівник ринку з прибором і каже: «Щось ви зовсім не нервуєте. Так впевнені в своїй ягоді?» А я йому: «Ось мій «прибор» сидить», — киваю на свого дворічного онука, який в машині наминає смородину».
Цього року, зауважує чоловік, ягода не дуже велика. Дощі, яким радіє багато регіонів, обходять їхній район стороною. Кілька днів тому потрапив у Києві під зливу. Стільки води з неба лилося, що вирішив, що таке скрізь, подзвонив і відмінив збирання на наступний день, а опадів дома так і не сталося, пилюка за машиною стовпом стоїть.
Не в останню чергу розмір плодів залежить від навантаження куща. Рослина дуже схильна до кущистості, має велику енергію росту. Якщо дати їй волю, ягоди буде багато, але вся дрібна. Тому постійно проводиться омолоджування. Восени вирізаються всі гілки, старше 3–4 років, залишаючи пеньок на одну бруньку. Для нормального плодоношення кущу достатньо від 6 до 10 гілок. Обрізка також дає хорошу провітрюваність рослини як профілактика від хвороб.
Переконавшись у хороших властивостях Вернісажу, Петро Володимирович вирощує саджанці. Розмножує живцюванням. Зрізає гілочку на 6–7 бруньок і встромляє в землю. Через рік гілочка стає саджанцем.