Салатний конвеєр
Директор тепличного комбінату «Кременчуцька овочева фабрика» Сергій Шевченко стверджує, що вони були першими, хто запустив в Україні салатну лінію, а популяризація руколи в Україні – і їхня заслуга.
Дійсно, підприємство, створене у 2008 році, на базі радгоспу «Кременчуцький», сьогодні вирощує, кажучи сленгом тепличників, у «хай-теку» крім салатів, томати та огірки у світлокультурі. Та ще розсаду на продаж як для захищеного грунту, так і для поля. Площа під склом у підприємства складає понад 6 га.
AgroTimes поспілкувався з Сергієм Шевченком про те, як з пострадянський комбінат вони перетворили на сучасний, який попит на салати під час війни та який сортотип салату використовується у класичному «Цезарі».
– Пане Сергію, розкажіть, як у вас з’явилась салатна лінія?
– Коли у 1990-ті радгосп «Кременчуцький» збанкротував, якийсь час цей тепличний комбінат був закинутий. Потім місцеві бізнесмени його відновили потрохи. Певний час у теплицях вирощували квіти. Коли вони вирішили, що займатись ними більше не цікаво, з літа 2008 року ми почали його переобладнувати під виробництво овочів. І в 2009 році у нас з’явились перші овочі. Тоді ж запустили першу в Україні салатну лінію.
– Що собою являє ця лінія та що саме ви виробляєте?
– Проточна гідропоніка NFT (Nutrient Film Technique) це дуже поширений сьогодні у світі метод вирощування, певною мірою механізований та автоматизований. Лінія рухома: з одного її боку висаджується розсада, а з іншого – збирається урожай. Для лінії не треба багато місця. Спочатку лотки з розсадою розташовуються дуже щільно, зі зростанням рослини ця відстань збільшується. Наша салатна лінія виробництва данської компанії DGS (Danish Greenhouse Supply). До речі, в Європі існують лише два виробники, які виготовляють таке обладнання. Ще фінська компанія Green Automation, її обладнання дорожче.
90% салатів, які вирощуються на гідропониці, – це салат сортотипу Батавія. Він краще за інші пристосований до виробництва на салатних лініях.
– Де ви берете насіннєвий матеріал для салату?
– Для вирощування овочевої розсади ми користуємось насінням Rijk Zwaan. Так склалося історично, що саме в цій компанії в Україні найкраще та найширше представлений насіннєвий матеріал для салатів. Хоча зараз з’явились й інші виробники.
– Чому з усіх видів зелені ви сьогодні віддаєте перевагу саме салату?
– З самого початку існування нашого виробництва ми вирощували до 30 видів зелені. Це були салати, шпинати тощо. Але, наприклад, салат Лолло Роса не дуже добре пристосований для вирощування під склом, хоча Лолло Роса ми також вирощували. Він червоніє під впливом сонячного проміння, а скляна теплиця майже на 95% затримує ультрафіолет. Тому, щоб він був червоніший, виведені його види – Сінгл Ред, Дабл, Тріпл Ред тощо. Але все одно цей салат у теплиці не такий червоний, як у відкритому грунті. Тому ми відмовились від нього.
Не всі знають, що для класичного варіанту блюда салат «Цезар» треба використовувати салат сортотипу Ромен, який ми теж вирощували. Але подібна продукція не знаходила того попиту, щоб можна було доцільно її вирощувати у певних обсягах. Це ж стосується і таких рослин як кінза, або коріандр. Звичайно, що багато хто знає та любить кінзу, але масового попиту на неї немає. Вирощували також петрушку та кріп, проте у тепличних умовах вони мають не той смак, як у відкритому грунті, і теж відмовились. В останні роки ми зупинилися на трьох видах зелені – салат Батавія, рукола та базилік (зелений та фіолетовий). Щодо руколи ми також були першими, хто її почав вирощувати в Україні на салатній лінії. До цього її возили з Італії. Звичайно в теплиці вона не така, як у відкритому грунті, але селекція триває, і вона все більш стає схожою на неї. Я вважаю десь і нашою заслугою популяризацію руколи в Україні.
– Проте зараз ви її не вирощуєте. Чому?
– Основна дистрибуція зелені у нас була через мережі Фоззі Груп. Але з початком війни логістика припинилася, ніхто не знав, що буде через місяць. Тому ми вивели з обороту руколу та базилік. Залишили поки що одні салати. Можливо повернемось і до колишнього асортименту, якщо все налагодиться.
– Яка потужність вашої салатної лінії?
– Це сотні тисяч рослин в місяць. Конкретніше – все залежить від багатьох чинників. Зазвичай, все, що вирощується на салатних лініях, продається у вигляді рослини з власним корінням, яке поміщено у стаканчик, та все це разом – у пакет. Його можна не їсти весь відразу, а поставити на підвіконня та поливати час від часу, обламуючи по листочку. Це штучний формат, який ми, власне, і впроваджували в Україні, де його раніше не було. Спочатку виникало багато непорозумінь – зокрема, намагались все це перевести у вагу.
– Як трансформувався попит на салати за рік війни?
– Він став у рази гірший, ніж до війни. По-перше, це не першої необхідності продукт, і, по-друге, сегмент, в якому ми працюємо, – тепличний салат в упаковці – досить дорогий сам по собі. Та разом з війною збіглося декілька чинників одночасно: війна – і не до салату; падіння купівельної спроможності українців через закриття підприємств; нарешті мільйони споживачів виїхали за кордон, і це насамперед жителі міст, тобто головна частка покупців салатів у супермаркетах.
– Як виглядає процес виробництва салатної лінії, яка періодичність збору врожаю, його відвантаження?
– Це безперервний процес. Ми кожного дня везли зелень на розподільчий центр. Щодо процесу вирощування, салат проводить на лінії близько місяця, плюс є якийсь період вирощування розсади. Тому, якщо умовно порахувати, ми збираємо 12 врожаїв на рік. Але насправді, процес роздріблений на менші цикли, і салат сіється мінімум двічі на тиждень, а збирається взагалі щоденно.