Найдорожче сільгоспвиробникові сьогодні обходиться доробка зерна до тих вимог, яким має відповідати товарна партія, — за стандартом ДСТУ, за контрактом чи умовами покупця. Йдеться насамперед про очищення та, за потреби, досушування. Отож перед господарством постає питання, що вигідніше: сплачувати за ці послуги елеватору (погоджуючись на його умови), чи витратити значні кошти й побудувати власний міні-елеватор?
Чому та як
Саме із цим запитанням 2011 року до мене звернувся директор агрофірми «Золотники-Агро», що на Тернопільщині, Матвій Павлович Палихата. Господарство розташоване в зоні достатнього зволоження — поблизу мальовничої річки Стрипа біля села Зарваниця. Внаслідок короткого вегетаційного періоду основні сільгоспкультури, що дають найбільшу капіталізацію та прибуток, потребують обов’язкового досушування. Звичайною проблемою нових площ є значне забур’янення посівів. У сівозміні переважають такі культури: кукурудза — 50%, соя — 10% і ріпак — 20%.
На той час, як пригадує господар, в оренді мали 1200 га. Аби належним чином здійснювати всі технологічні операції, підібрали та придбали відповідну кількість тракторів, причіпного інвентарю, комбайнів. Середня врожайність за ці роки становила: кукурудзи — 110 ц/га, ріпаку озимого — 43 ц/га, пшениці озимої — 55 ц/г, ячменю ярого — 51 ц/га та сої — 22 ц/га. Утім в господарства не було свого складського приміщення, очищення й, відповідно, сушіння. Власне, й до найближчих елеваторів далеченько. Отож, ретельно порахувавши витрати — для цього було розроблено відповідний бізнес-план, — вирішили будувати власний міні-комплекс із перспективою доробки свого зерна до чинних стандартів і можливості надання послуг іншим товаровиробникам. Знайшли вдалу, хоча й не надто велику (1,32 га) ділянку під забудову — приблизно рівновіддалену від полів господарства, з доступом до дороги з асфальтовим покриттям, за 15 метрів від газопроводу середнього тиску. Були також трансформатор потужністю 400 кВт, вода зі свердловини, майданчик для тракторів і причіпного обладнання, а також приміщення, які було відремонтовано під адмінбудівлю та майстерню.
Калькулятор проекту
Згідно з наданою постачальником обладнання технологічною документацією провели геодезичні роботи та розрахували фундаменти під завальну яму, зерносушарку, норії, силос накопичення, охолодження, експедиції та зберігання, не забули й про 80-тонні ваги для автотранспорту. Геологічні дослідження виявили проблему ділянки — глибоке залягання носійного шару ґрунту, отже, додатково на 11% було збільшено розміри фундаментів від запланованих.
Будівельні роботи почали 25 квітня й закінчили 22 липня 2012 року. Тільки на саму опалубку на загальнобудівельних роботах було витрачено 35 м³ обрізної дошки та брусу, 155 т арматури та 970 м³бетону. На монтуванні норій і силосів залучили кран із 42-метровою висотою стріли (12 днів його роботи обійшлися господарству в 70 тис. грн). Також працювали кран із 18-метровою висотою стріли та екскаватор.
Як розповідає Матвій Павлович, за очищення ріпаку на власних потужностях вирішили взятися на початку липня, хоча будівельні роботи ще тривали. перед цим на сусідньому елеваторі, куди привезли машину свого врожаю, визначили, що забрудненість становить 12%. Цікаво, що за самостійної доробки ріпаку з очищених 1289 т відходи становили лише 51 т (4,03% за фактом). Таким чином, власне чищення ріпаку дозволила зберегти господарству понад 100 т збіжжя. Економія (за ціни ріпаку 4500 грн/т) становила майже 470 тис. грн.
З 19 серпня по 3 грудня 2012 року доробили 7,83 тис. тонн зерна кукурудзи. Середнє вологопониження було 13,5%. Витрати господарства становили: на електроенергію — 74,7 тис. грн, на газ — 762 тис. грн, на зарплату персоналу — 51,3 тис. грн. Неповна собівартість одного відсотка вологопониження становила — 8,4 грн/т.
Якщо навіть порахувати тільки різницю між тарифами елеватора та собівартістю власної доробки зернових, то й тоді економія становила 1650 тис. грн. А якби доробляли це зерно на елеваторі й захотіли б його забрати, то за відвантаження елеватор виставив би нам ще близько 300 тис. грн.
Загальна вартість реалізації проекту — 7,9 млн грн, зокрема вартість будівельних робіт й оренди техніки — 1,73 млн грн. У цю суму не врахована вартість ділянки.
Хай там як, шляхом економії на послугах господарство повністю повернуло витрачені кошти протягом трьох років роботи комплексу, а ще розширило його складами підлогового зберігання та встановило сучасну систему відеонагляду.
Розумний вибір
Елеватор, побудований тернопільськими аграріями, звісно, аж ніяк не назвеш взірцем високих технологій. І причина цьому банальна: відсутність в господарства можливості залучити фінансові ресурси за адекватну ціну. Можна довго перелічувати недоліки: недосконала технологічна схема, морально застарілий тип сушарки приводить до високих витрат газу, недосконале та малопродуктивне очисне обладнання. Має свої недоліки й ділянка, де побудований елеватор: вона затісна та без виходу до залізниці.
Однак в сухому залишку — проект окупився за неповних три роки! Хай це було досягнуто навіть ціною певних компромісів. Варто зазначити, що практичній реалізації проекту передували ґрунтовні економічні розрахунки. Витратити пару тисяч доларів на бізнес-план проекту вартістю понад мільйон євро — розумний вибір. Ухвалюючи рішення про побудову елеватора господарі використовували не абстрактну вартість тонни збереження, а зрозуміліші для економістів показники — NPV, IRR, тощо.
Формальний аналіз дозволив визначити об’єктивні передумови успішної реалізації та розвитку проекту:
— коротке транспортне плече — відстань до полів становить в середньому 5–16 км, а відстань до найближчого чужого елеватора — 25 км;
— транспортна доступність для продажів — доступ до автомобільної дороги з асфальтовим покриттям. У розпорядженні господарства є автомобіль МАЗ 551608 із причепом і два спеціалізованих автомобілі-зерновози;
— доступність точки підключення до газопроводу високого тиску — газопровід високого тиску проходить за периметром ділянки й має достатню потужність для підключення зерносушильного обладнання;
— доступна точка підключення до загальної електромережі потрібної напруги;
— господарство забезпечене відповідними кваліфікованими трудовими ресурсами;
— господарство має податкові пільги, оскільки є платником фіксованого сільгоспподатку (на момент ухвалення рішення про початок проекту). Відповідно до умов оподаткування підприємство не є платником податку на прибуток, а також має пільги зі сплати ПДВ. Унаслідок цього на комплекс із доробки та зберігання зерна поширюються всі зазначені вище пільги з оподаткування.
Звісно, навіть досконалий план нічого не вартий без виконання. Слід віддати належне команді агрофірми та безпосередньо її керівнику — не кожний комерційний елеватор будують в такі стислі строки. Надзвичайно розумним виявився вибір постачальника. На ринку, як відомо, багато постачальників, які готові продати обладнання дешевше або кращої якості. Обираючи обладнання, господарство намагалося максимально узгодити його складові між собою та з усіма додатковими компонентами — майданчиками норій, огородженнями тощо.
Отож, ухвалюючи рішення на мільйон (доларів, звісно), а саме стільки сьогодні коштує пристойний міні-елеватор, є сенс робити це максимально виважено.
Олексій Харсун, аналітик
газета “АгроМаркет”, вересень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
