Відносини поклажодавців з елеваторами псує відсутність чітких нормативних документів з обліку й зберігання зерна.
Черговий сезон набирає обертів, торгова активність постійно зростає, а разом із нею, як грудка снігу, накопичуються проблеми, пов’язані вже не з виробництвом, а зі зберіганням і логістикою зерна. Для виробників усе гостріше постає питання, де і як зберігати рекордну кількість кукурудзи, а також як не програти на каламутному пшеничному ринку. Якщо абстрагуватися від такого важливого чинника, як міжнародний ринок, то всередині країни зерновики потрапляють у залежність до власників складів й елеваторів, ну і, звісно, куди ж без неї — «Укрзалізниці». На останню виробник жодним чином вплинути не зможе, хіба що за допомогою профільних асоціацій, а от побудова відносин з елеваторами залежить від кожного конкретного поклажодавця.
Питання взаємодії між лінійним елеватором і сільгоспвиробником починається з найскладнішого етапу — укладання договору. Й саме на цьому етапі аграрій повинен ретельно зважити всі свої ризики, а також усвідомити, що всі ті додаткові витрати на елеваторні послуги, що ніби має сплатити трейдер чи переробник, ляжуть на його плечі. Іншими словами, якщо в угоді про складське зберігання зерна прописано, що приймання зерна коштує умовно 20 грн/т, а відвантаження 120 грн/т, то це не означає, що, продаючи зерно на цьому елеваторі, ви можете не перейматись останнім показником. Ціна, за якою його у вас куплять, обов’язково буде скорегована на витрати на відвантаження.
Повернемось до питання цьогорічного врожаю, щодо якого питання відповідної адекватної винагороди за якісне зерно набуває неабиякої ваги. Чим гостріше стоїть питання якості, тим гостріше стоятиме питання стандартизації й обліку зерна. Отже, знову на перший план виходить проблема обліку та зберігання. Вже понад рік на ринку зберігання панує певний хаос і неузгодженість: після того, як було скасовано Інструкцію про ведення обліку операцій з зерном та продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, що затверджена наказом Мінагрополітики України від 13.10.2008 №661 (у професійному обігу — Інструкція 661), новий нормативний акт досі так і не ухвалили.
Чому ця інструкція або її відсутність є такою важливою для зернового ринку? Положення кожного нормативного документа встановлюють певну систему чи порядок дій для тих, кого це стосується. У разі з Інстр укцією №661 — це правила поводження із зерном, зокрема, як саме слід його приймати, чистити, сушити, відвантажувати, рахувати втрати, та яким чином, врешті-решт, треба кожну із цих операцій показувати в бухгалтерському обліку. Інструкція була прямою спадкоємицею низки інших нормативних документів, що діяли ще в радянські часи, тому частково застаріли, але водночас базувалися на значному досвіді щодо технологій зберігання зерна. І це був єдиний документ, який до того ж містив ще й принципи кількісноякісного обліку зернового ресурсу.
На всіх елеваторах бухгалтерські програми «1С» і раніше, а за великим рахунком і сьогодні, організовано з урахуванням положень цієї інструкції та з використанням формул і алгоритмів, які вона запроваджувала як обов’язкові. Тобто раніше всі учасники ринку використовували єдиний підхід щодо поводження із зерном і відображення відповідних операцій у бухгалтерському обліку. Варто зазначити, що в більшості випадків бухгалтери й тепер ведуть облік згідно з положеннями згаданої вище, але вже нечинної Інструкції №661. Оскільки нічого нового до початку сезону держава не запропонувала, ринок змушений самотужки й власноруч себе структурувати та регулювати. Як же це можна зробити за умов відсутності нормативної бази? Тільки через договірні відносини.
Отже, ми знову повертаємося до того питання, яке озвучили на самому початку, — укладання договору складського зберігання зерна з лінійним елеватором. Варто зазначити, що попри наявну затверджену на законодавчому рівні форму такого договору, з імовірністю 100% елеватор запропонує вам власний варіант угоди. Для довідки: типовий договір складського зберігання зерна затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам та типового договору складського зберігання зерна» від 11.04.2003 №510 з останньою редакцією, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 №806.
Для початку варто узгодити рамкові принципи та положення, а вже потім обговорювати деталі. Так, перший і найпростіший варіант — прописати в договорі про зберігання зерна між поклажодавцем і елеватором, що сторони діятимуть на підставі положень Інструкції №661 (з усіма її додатками, формулами й алгоритмами), хоч її вже скасували. Також варто пам’ятати, що два суб’єкти господарювання можуть укласти будь-яку угоду в правовому полі, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Скасування інструкції зробило її необов’язковою для виконання, але не заборонило ринку застосовувати її положення.
Інший варіант полягає в тому, що підприємство, що зберігає зерно, може розробити внутрішній регламент, у якому прописати положення тієї самої інструкції і, найшвидше, практично той самий набір документів, але формально це буде вже інший документ з іншими положеннями. У цьому випадку в угоді між поклажодавцем і елеватором будуть жорстко прописані саме всі ці регламенти, а юристам аграрного підприємства варто їх лише ретельно перевірити, бо, як кажуть, диявол криється в деталях.
Найскладнішим і найнеприємнішим є третій варіант, коли сторони домовляються про те, що всі ключові моменти, які стосуються втрат і їхнього обліку, акуратно переносяться з інструкції в договір зберігання, й останній стає дуже громіздким та об’ємним, а разом із тим і незручним у використанні. Разом із договором про зберігання зерна потрібно затвердити і всі форми облікових документів, які також варто брати з тієї самої Інструкції №661. Однак усі три наведених вище варіанти працюватимуть лише у тому разі, якщо власник елеватора готовий іти назустріч агровиробникові і не ставить за мету його ошукати. На жаль, якщо власник елеватора чи зерносховища захоче рахувати втрати фермера/виробника по-іншому, додавши власного креативу, то він може це зробити, і як не прикро, але багато хто цією можливістю користується. Бо дуже легко ловити рибку в каламутній воді, особливо якщо в кількісних і якісних показниках дозволено люфт від 0,5 до 2%. До речі, цим також дуже часто користуються не лише лабораторії лінійних елеваторів, а й власники портових терміналів і перевізники.
Звісно, можна стверджувати, що потужності зберігання весь час збільшуються, а отже, конкурентна боротьба між зерносховищами зростає і, відповідно, вони намагатимуться залучити до себе більшу кількість власників зерна кращими й лояльнішими умовами. В реальності ж все не так просто. З одного боку, справді, елеваторні потужності постійно зростають, але з другого — конкуренцію це фактично не збільшує, бо інвестують у зберігання зазвичай великі землевласники. В результаті превалює тенденція будівництва великих потужних елеваторних комплексів, що у світлі останніх кроків «Укрзалізниці», направлених на маршрутизацію зернової логістики, в майбутньому тільки набиратиме обертів. Отже, можна лише здогадуватися, про яку конкуренцію на елеваторному ринку йтиметься в середньостроковій перспективі. Власники комплексів із великими обсягами зберігання зерна й технічними можливостями завантажувати маршрутні відправки отримають великі конкурентні переваги. А отже, їх не цікавитимуть дрібні поклажодавці з їх інтересами, бо й сьогодні переважна більшість власників елеваторів перекладає всі ризики на зерновласника, запроваджуючи однобічні санкції. Так, у більшості угод прописано, що саме за елеватором лишається право одноосібно розпоряджатися вашим зерном, якщо, не дай Боже, виникли проблеми із затримкою оплати за послуги або невчасно будуть підписані акти виконаних робіт. Однобічним правом перегляду елеватором прайса своїх послуг взагалі нікого не здивуєш.
Позбавивши ринок жорстких правил гри, держава фактично надала безмежні переваги саме власникам елеваторів, які зазвичай пропонують зручний для них договір зберігання зерна й дуже неохоче погоджуються вносити до нього будь-які зміни, мотивуючи свою позицію тим, що форма договору зберігання проходить кілька стадій внутрішніх узгоджень власників елеваторів. Отже, одна справа, якщо такий документ відповідає загальнозрозумілій системі правил, ухвалених на загальнодержавному рівні, й зовсім інша — коли йдеться про власний внутрішній регламент й інтереси окремої компанії.
З обліком ніби розібралися, тепер детальніше розглянемо питання стандартизації та пов’язані із цим підводні рифи. До речі, саме неможливість законного змішування зерна на лінійних елеваторах і спричинило скасування Інструкції №661. Ні для кого не секрет, що зерно для експортних партій на портових терміналах міксували завжди. Цілком зрозумілим є прагнення трейдерів максимально спростити всі ланки логістичного ланцюга від товаровиробника до кінцевого споживача за кордоном. Наразі ми експортуємо до 70% вирощеного врожаю, тому зовнішня торгівля на цьому ринку є пріоритетною й держава має їй сприяти всіма засобами. Українське зерно має вчасно і без проблем, зокрема й репутаційних (як для компаній, так і для держави), потрапити до своїх покупців різними шляхами — водними, автомобільними та залізницею, й бажано з максимальними прибутками для його власників. Аби це сталося, конче потрібно актуалізувати стандарти на зерно. Для цього спочатку треба проаналізувати всі варіанти стандартів якості, які найбільше вимагають на основних ринках збуту української зернової продукції, та тих, що потенційно є для нас найбільш перспективними та привабливими, а потім уже відбити їх у внутрішніх стандартах.
Найактуальнішим сьогодні є перегляд стандарту на пшеницю і, об’єктивності заради, варто зазначити, що необхідні кроки у цьому напрямі роблять доволі активно. Є сподівання, що вже з початку 2019 року в Україні може з’явитися новий стандарт на пшеницю, який змінить чинний ДСТУ 3768: 2010 року. Наразі в Україні діє поділ пшениці на шість класів, що дає підстави для зловживань шляхом маніпулювання якісними показниками, а це, у свою чергу, суттєво відбивається на вартості зерна. Варто розуміти, що новий стандарт має не лише змінити критерії якості, а й переглянути методологію визначення показників. Якщо все прописати грамотно, то горезвісне змішування відбуватиметься в момент приймання зерна лінійним елеватором й обраховуватиметься за прозорим технологічним ланцюжком. До того ж з елеваторів у напрямку порту відвантажуватиметься товар зрозумілої, вже експортної якості. І, відповідно, в трюми завантажуватимуться однорідні партії зерна. Таке рішення задовольнить трейдерів, бо спростить для них усю процедуру формування товарної партії зерна, й також повністю влаштує агровиробників, бо вони отримуватимуть належну ціну за свій продукт.
Є ще одна нормативна колізія на зерновому ринку. Так, станом на сьогодні стандарт на зерно, відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», є обов’язковим для застосування всіма учасниками ринку. Цей нормативний акт містить прямі посилання на чинний ДСТУ 3768: 2010, але в Законі України «Про стандартизацію» чітко прописано, що стандарти мають бути добровільними. Хочеться вірити, що після впровадження нового стандарту наявне неузгодження також буде усунуто.
На останок хочу наголосити, що чим менш прозорими й чіткими будуть правила гри на зерновому ринку, тим складніше товаровиробникові буде отримати належну ціну за своє зерно. Невизначеність і нормативна неузгодженість не лише стимулює корупцію в контролювальних державних органах, а й спокушає не дуже порядних бізнесменів поживитися на слабших і залежних від них інших гравців ринку.
Марія Колесник, експерт аграрного ринку
журнал “The Ukrainian Farmer”, жовтень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
