Меліорація земель гумідної зони України є важливим чинником ведення сталого та ефективного сільськогосподарського виробництва, а від ефективності використання осушуваних земель значною мірою залежить економічна, екологічна та соціальна стабільність регіонів Полісся.
Досвід ведення агровиробництва в зоні осушувальних меліорацій свідчить, що за умови застосування сучасних моделей і технологій меліоративного землеробства, ефективного керування водним режимом можна отримувати високі й стабільні врожаї сільськогосподарських культур. Разом із тим сучасні зміни клімату супроводжуються погіршенням умов природного вологозабезпечення, зокрема й меліорованих земель у зоні осушення, і формують нові умови вирощування сільськогосподарських культур. А це, відповідно, трансформує і роль дренажних систем і потребує досліджень щодо розроблення удосконалених параметрів технологій водорегулювання на осушуваних землях.
Дослідження наукових установ указують на те, що в умовах погіршення природного вологозабезпечення внаслідок зростання дефіциту річного водного балансу через збільшення сумарного випаровування на фоні практично незмінної кількості опадів, регулювання водного режиму на осушуваних землях стає не лише обов’язковою, а й визначальною складовою інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Тобто без їх наявності стале та ефективне землеробство в регіонах із нестійким природним зволоженням стає практично неможливим
Зміни гідротермічного режиму
Унаслідок підвищення термічного режиму площа надмірно вологої та вологої зон зменшилася на 10% і нині становить 7,6 млн гектарів орних земель України — це встановили фахівці Інституту водних проблем і меліорації НААН. Зона Полісся відзначається зростанням урожайності зернових і зернобобових культур на 44% (за останні чверть століття від 2,98 до 4,3 т/га), тоді як у Лісостепу — на 35%, а в Степу, навпаки, спостерігається зниження на 22%.
Установлено, що за останні пів століття середньорічна температура повітря в поліській зоні зросла на 2,3 °С — до 8,6 °С. Загальна динаміка річних сум опадів спрямована в бік незначного зростання, але в літній період цей показник помітно знижується. Якщо гідротермічний коефіцієнт (ГТК) за квітень-вересень із початку 1961 року до кінця 80-х років минулого століття зріс від 1,22 до 1,58, то нині цей показник становить 1,24. Тобто умови зволоження вегетаційного періоду змінилися від вологих і надмірно вологих до недостатньо вологих.
У результаті сприятливі гідротермічні умови для росту та розвитку основних сільськогосподарських культур у період їхньої активної вегетації формуються тільки у 50% випадків, у 40% — можливе поширення посушливих явищ і в 10% — надмірне зволоження. Внаслідок відхилення гідротермічних умов від оптимальних втрат урожайності вирощуваних культур можуть перевищувати 30–40% середньо багаторічного рівня. Значно змінились і показники річного коефіцієнта зволоження території України.
Так, якщо в період 1960–1990 рр. коефіцієнт зволоження з показниками, більшими як 1,20, був нормою для зони Полісся та Карпатського регіону, то нині такі показники спостерігаються тільки в Карпатському регіоні. Інакше кажучи, за ключовими кліматичними показниками зона Полісся вже більше нагадує зону Лісостепу.
Чого очікувати
За збереження наявної нині тенденції зниження річного кліматично-водного балансу (КВБ) в майбутньому можна очікувати істотного погіршення умов вологозабезпечення в гумідній зоні України. У перспективі до 2050 року дефіцит КВБ у регіоні може сягати 70–80 мм на рік, на кінець весняного періоду КВБ стабілізуватиметься на нульовому значенні, а на кінець серпня його дефіцит сягне 40–70 мм, що відповідатиме недостатньо вологій зоні.
За цих умов потреба в осушенні, навіть у ранньовесняний період, може взагалі зникнути.
Що радять науковці
Провідні вчені України схиляються до думки, що такий стан речей уже нині потребує опрацювання нових підходів і технологій використання земель сільськогосподарського призначення в зоні Полісся, де регулювання водного режиму ґрунту здебільшого зводиться до скидання надлишків весняного паводка. Ці методи потрібно ґрунтувати на підвищенні водності територій шляхом створення системи акумуляції водних ресурсів і впровадження технологій оптимізації умов зволоження в посушливі періоди вегетації, зокрема створенням систем зрошення. Тобто в умовах, що складаються й очікуються, гарантована оптимізація водного режиму осушуваних земель відповідно до вимог сільськогосподарських культур передусім забезпечуватиметься реконструкцією, модернізацією і сталим функціонуванням усіх елементів інженерної інфраструктури меліоративних систем.
Актуальні культури
Унаслідок підвищення рівня теплозабезпечення цілком логічно спостерігається поширення теплолюбних культур на Північ України. Так, аналіз статистичних даних свідчить, що останні 10 років у гумідній зоні України відбулись істотні зміни, а саме: збільшились посівні площі таких нетрадиційних до останнього часу для цієї ґрунтово-кліматичної зони культур, як озима пшениця — в 1,14 раза, кукурудзи — 2,31 раза, сої — 4,1 раза, соняшнику — в 6,4 раза, та озимого ріпаку — 1,9 раза. Посівні площі озимого жита, озимого та ярого ячменю за останні 10 років суттєво не змінились.
Зважаючи на стабільний попит на вказані вище комерційні сільськогосподарські культури на зовнішніх ринках, переконаним фактом є те, що під ними й надалі стабільно будуть найбільші посівні площі в гумідній зоні України.
Потенціал осушуваних земель
Дані досліджень і передова практика свідчить, що продуктивність меліорованих земель у гумідній зоні загалом може бути підвищена як мінімум удвічі. За умови підбору найурожайніших пластичних сортів і гібридів в зоні Полісся можливо стабільно одержувати 10–12 т/га зерна кукурудзи, 6–7 т/га озимої пшениці, озимого жита та тритикале, ячменю, 3–3,5 т/га соняшнику й озимого ріпаку. Причому навіть на бідних дерновопідзолистих ґрунтах — це підтверджують дані в аграрному полігоні ТОВ «Західагропром» в умовах півночі Рівненської області. Аналогічні показники врожайності можна одержати й на осушуваних торфових ґрунтах, що підтверджено численними багаторічними дослідженнями Сарненської дослідної станції ІВПіМ НААН.
Отже, враховуючи зміни клімату в бік зниження сприятливості умов вирощування основних культур у зоні Степу та Лісостепу, меліоровані землі гумідної зони слід уважати страховим фондом держави.
Аналіз значення оптимізації всіх чинників показує, що середня багаторічна врожайність кукурудзи на природному фоні родючості в середньому по зональних ґрунтах становить 3,5 т/га, за оптимізації водного режиму — 5,5, поживного режиму — 5,5–6, водного й поживного режимів — 8–8,5 т/га, пшениці озимої відповідно — 2; 3,5–4; 4–4,5 та 7 т/га, жита озимого — 2–2,5; 3–3,5; 3,5–4 та 5–5,5 т/га, вівса — 1,5–2; 3; 3–3,5 та 4,5–5 т/га, ячменю — 1,5–2; 2–2,5; 3 та 4–4,5 ц/га, картоплі — 11–12; 23; 30 та 40–42 т/га.
Спираючись на результати багаторічних досліджень Сарненської дослідної станції та Інституту водних проблем і меліорації НААН, встановлено: покращення умов зволоження в сприятливі роки, порівнюючи із середніми багаторічними даними, буде супроводжуватися ростом продуктивності ріллі в 1,4, з переходом до монокультури кукурудзи, а також у разі поліпшення поживного режиму ґрунту цей показник зростатиме в 1,7 раза. Одночасна оптимізація сівозмінного і водно-повітряного чинників, а також водно-повітряного і поживного режимів збільшить вихід продукції у 2,3 раза. Беззмінне вирощування кукурудзи на фоні систематичного застосування добрив, порівнюючи із шестипільною сівозміною на природному фоні родючості, збільшить продуктивність ріллі з 39,2 до 101,1 ц к. од./га, або в 2,6 раза. Насамкінець оптимізація всіх чинників дасть змогу довести вихід продукції до 140 ц/га, або у 3,6 раза більше проти середнього природного фону (рис.).
The Ukrainian Farmer
