Жоден член цієї канадської спільноти не має приватної власності, проте сама громада активно нарощує земельний банк і дотримується сучасних підходів у веденні агробізнесу.
Консервативні традиції та сучасні технології, суворе дотримання релігійних канонів і ведення прибуткового аграрного бізнесу, відокремленість від зовнішнього світу й інтегрованість у сучасні ринкові відносини, відсутність класичної освіти та керування сучасною складною технікою… Ось на таких контрастах побудоване життя канадських спільнот хайдорайтс, вихідців із Німеччини! Свої поселення, що причаїлися далеко за межами шумних міст на лоні природи, самі мешканці називають колоніями. Загалом у Канаді налічують 37 000 представників різних течій протестантської релігії.
Поселення хайдорайтс, яку я відвідала цього літа у провінції Альберта поблизу міста Едмонтон, називається «Вікінги». Взагалі ці люди живуть у відокремлених колоніях по 150–200 осіб, основний дохід приносить сільське господарство, яке на відміну від традицій є надзвичайно сучасним!
|
ХТО ВОНИ ТАКІ? Захищаючи свої традиції й переконання, хайдорайтс були змушені шукати кращої долі в сусідніх державах. Вони мігрували Європою, певний час мешкали й на території Слобідської України, що була мало заселеною територією. Пізніше перемістилися на територію північного Криму, звідки багато хто подався до США та Канади, а тих, хто вирішили залишитися, у часи СРСР вивезли в сибірські табори.
Хайдорайтс ретельно оберігають свої традиції, мову, релігію та культуру, між собою спілкуються тільки німецькою (за століття відокремленого життя в колоніях вона мало змінилася, хоча й сформувався власний діалект, який досить складно зрозуміти навіть сучасним носіям мови).
Проживаючи поруч із різними європейськими народами, хайдорайтс все ж таки перейняли дещо з побуту чи мови сусідів. Наприклад, з української культури запозичили приготування «борщу» та «кубаси» (домашньої ковбаси, яка відрізняється від традиційних німецьких ковбасок). Хайдорайтс ведуть власний історичний літопис, складають мапу міграції по світу. Кожну колонію очолює чоловік, якому підпорядковуються всі члени спільноти — як у релігійному житті, так і у веденні господарства й побуті.
ТРАДИЦІЇ СПІЛЬНОТИ за 300 років існування не змінилися. Вони не відвідують зовнішніх освітніх закладів, не наймають учителів чи вихователів — старші навчають молодших. Діти з підліткового віку працюють зі складною сільськогосподарською технікою або опановують якесь ремесло — батьки передають свої знання й уміння дітям, але не обов’язково син тесляра має також бути теслярем, він може обрати іншу професію за покликом і здібностями.
Консультаціями зовнішніх експертів хайдорайтс користуються за потреби, наприклад, якщо виникають серйозні поламки техніки або потрібен поточний сервіс. У такому разі приїздить фахівець від постачальника або дилера. Повсякдень обслуговують техніку самотужки, мають цехи з виготовлення металевих запчастин.
У переліку ре месел, якими займаються хайдорайтс, — деревообробка (виготовляють меблі для власного вжитку); металообробка (шафи для промислового використання, наприклад, для зберігання деталей і запчастин, продають); пошиття одягу (фасон одягу, який усій громаді шиють тамтешні жінки, не змінювався сторіччями), іграшки також переважно роблять власноруч. З гусячого пуху шиють красиві й надзвичайно теплі ковдри!
Побут хайдорайтс мало чим відрізняється від побуту тих канадців, що проживають у сільській місцевості, їх виокремлює хіба що зовнішній вигляд і стриманість в емоціях. Споживають у їжу те, що виростили самостійно, рідко закуповують продукти назовні. Професійному кухонному обладнанню можуть позаздрити навіть шефи провідних ресторанів, а їжу заготовлюють і готують централізовано! Мають холодильні приміщення та величезні печі, адже треба нагодувати 150 осіб! Дорослі жінки всієї колонії готують разом на спільній кухні, за графіком, загалом чергування припадає 1 раз на тиждень. Тут також є своя ієрархія за віком і досвідом. Вдома кожна господиня має власну кухню, де також може готувати для своєї родини й дітей до 3-х років. Перед їдою — спільна молитва «Отче наш» давньою німецькою мовою…
ТЕХНОЛОГІЇ ГОСПОДАРЮВАННЯ. Хоча хайдорайтс дотримуються консервативних поглядів і не користуються такими благами цивілізації, як ТВ й інтернет, утім, досить добре обізнані в агрономії та сучасних підходах до ведення сільського господарства. Вся техніка новітня, виробничі потужності максимально автоматизовано. Спільноти хайдорайтс мають у приватній власності досить значні (за канадськими мірками, де відсутні великі агропідприємства) ділянки землі. Якщо поруч з’являється вільна для придбання ділянка, вони її купують, розширюючи свій земельний банк. Середній розмір господарства 3000–5000 га. Однак жоден у цій спільноті не має нічого в особистій приватній власності — всі кошти, отримані від реалізації продукції, акумулюються на спільному рахунку, яким розпоряджається керівник громади. Внесок хайдорайтс у ВВП Канади, що припадає на сільгосппродукцію, досить вагомий, а її якість — висока, як і середні врожаї, що ліпші, ніж сусідські!
 |
Ферма хайдорайтс — це вертикально інтегрований міні-холдинг. Тут вирощують зернові й олійні, зокрема, традиційні для Канади канолу (різновид ріпаку), пшеницю, ячмінь, кукурудзу, сою. Також громада має власні склади й елеватори для зберігання зерна. Для годівлі худоби й птиці, що є в господарстві, самі виготовляють корми. Крім того, на фермі є цехи із забою тварин і конвеєрні лінії з обвалювання м’яса.
КАНАДСЬКІ РЕАЛІЇ. Літо у цій країні зазвичай триває не більше як 60 днів, тому технології ґрунтообробітку налаштовано під кліматичні умови. Замість оранки надають перевагу технології no-till, бо у квітні на полях все ще можна побачити сніговий покрив, у перші сухі дні травня, коли велетенська техніка вже не вгрузає, триває швидкісна посівна кампанія! Саме через це техніка для обробітку ґрунту тут максимально продуктивна й потужна (просто гігантських розмірів!).
Зазвичай тутешні фермери не мають агрономічної освіти, послуговуються нерегулярними консультаціями зовнішніх експертів або представників компаній — постачальників насіння, ЗЗР та добрив. Урожайність також дещо нижча, ніж в Україні. Загалом жнивують у Канаді без сну та спочинку — треба встигнути до першого снігу! Крім того, тутешні фермери ретельно стежать за прогнозами погоди, які здебільшого дуже точні.
Потужності для забою птиці, що є в господарстві хайдорайтс, дозволяють забити, випатрати й запакувати у вакуум 1200 голів птиці за 1,5 год, також у цеху є потужності із заморожування м’яса (свиней, корів). Птицю замовляють місцеві нішеві магазини. І хоча їхні покупці дуже вибагливі до якості та гігієни виробництва, хайдорайтс із цими вимогами легко дають собі раду.
Виробничі потужності для утримання худоби обладнано автоматизованими системами подачі води та забору гною, корми й премікси подають спеціальною технікою, якою керують оператори — члени колонії, за якими закріплено ці обов’язки! На молочній фермі двоє працівників — сімейна пара. Чоловік доглядає корів, а дружина відповідальна за надої, які здійснюють за допомогою доїльного обладнання.
***
Попри свою консервативність і відособленість від зовнішнього світу, ці громади не ігнорують технологічний прогрес: застосовують високотехнологічну техніку, реалізують свою продукцію за допомогою мобільного зв’язку, а також опановують такий сучасний вид бізнесу, як екологічний туризм, завдяки якому я й мала нагоду відвідати поселення й основні виробничі потужності «Вікінгів».
Наталія Маєвська, Київ–Едмонтон–Київ, спеціально для газети «АгроМаркет»
газета “АгроМаркет”, серпень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
