Завдяки потеплінню клімату нині кукурудзу на зерно успішно вирощують у зоні Полісся. Потенційний урожай культури за сприятливих умов становить 12–15 т/га, однак щоб його одержати, слід урахувати багато чинників і технологічних нюансів, специфічних для цієї зони.
До основних обмежувальних чинників, що не дозволяють розкрити потенціал кукурудзи, належать: низька природна родючість більшості ґрунтів цієї зони, підвищена кислотність і висока строкатість ґрунтового покриву. Також сюди треба віднести більш обмежені на Поліссі теплові ресурси, порівнюючи із зонами Степу і Лісостепу (коротший вегетаційний період, менша сума активних температур тощо). Крім того, слід дуже зважено підходити до строків сівби та вибору групи стиглості гібрида через загрозу пізніх весняних заморозків (навіть у кінці травня) й перших осінніх заморозків, які можуть настати на початку вересня й завдати непоправної шкоди посівам.
Водночас у регіоні ще є достатньо вологи, без якої хорошого врожаю кукурудзи не досягти.
Керування вологою
Кукурудза є культурою, що чутлива до водного режиму ґрунту. У вирощуванні кукурудзи на торфових ґрунтах водний режим є одним із головних елементів у технології її культивування. Керування водним режимом на меліорованих землях полягає в здійсненні технічних заходів, які забезпечують таке розподілення ґрунтової вологи, за якого підтримувалися б оптимальні умови водного живлення культур на всіх фазах їхнього розвитку.
Основними способами керування водним режимом на меліоративних системах є своєчасне відкриття і закриття шлюзів. Після проходження весняної повені, за зниження рівнів ґрунтових вод до глибини, що забезпечує нормальну роботу сільськогосподарської техніки, щити закривають. Це шлюзування запобігає нераціональному скидуванню тієї частини ґрунтових запасів вологи, яку в першій половині вегетаційного періоду культури використають для росту і розвитку.
У практичних розрахунках мінімально допустимі вологозапаси в кореневмісному (0–50 см) шарі ґрунту становлять:
• для торфових ґрунтів із потужністю торфу до 0,25 м — 150–200 мм; від 0,25 до 0,50 м — 180–200 мм; а з потужністю торфу більше як 0,5 м — 250–300 мм;
• для мінеральних (дерново-підзолистих) ґрунтів — 100–150 мм.
На торфових ґрунтах запаси продуктивної вологи до 40–50 мм в орному шарі ґрунту під час сівби не забезпечують сходів, за запасів 60–90 мм сходи з’являються, однак починають частково засихати й дуже зріджуються. За запасів 100–150 мм умови для появи сходів задовільні, а з понад 160 мм завжди з’являються дружні сходи.
На мінеральних ґрунтах запаси продуктивної вологи до 5 мм під час сівби не забезпечують сходів, за 10 мм сходи з’являються, однак частково засихають, за 11–20 мм — умови для появи сходів задовільні, а за запасів понад 20 мм — оптимальні.
Результати багаторічних досліджень Сарненської дослідної станції свідчать, що за вирощування кукурудзи на осушуваних торфових ґрунтах у період сходів рівні ґрунтових вод (РГВ) мають бути на глибині 60–70 см від поверхні ґрунту, що забезпечує безперешкодну роботу ґрунтообробної та посівної техніки. За таких показників РГВ завдяки капілярному підійманню, волога швидко надходить до верхнього шару ґрунту й забезпечує дружні сходи.
У період активної вегетації кукурудзи рівні ґрунтових вод мають бути на глибині 70–80 см від поверхні ґрунту, а вологість в орному шарі має бути близько 70–75% повної вологомісткості (ПВ).
Небезпечні заморозки
Пізні весняні заморозки значно ускладнюють вирощування кукурудзи на Поліссі. Наші спостереження показують, що в переважній більшості випадків у фазу до 3–4 листків точка росту кукурудзи витримувала заморозки до –3…–4 °С. За заморозків нижчих як –5 °С спостерігалось тільки часткове її ураження.
Отже, за умови повного ураження наземної частини кукурудзи заморозком, коли точка росту лишилась неушкодженою, через 8–10 днів відбувається повторне відростання рослин. Більше з тим, у дослідах пересіяні ділянки не забезпечували вищої врожайності зерна за ті, що були уражені морозом і згодом знову відросли. Річ у тім, хоча наземна частина рослин уражена морозом, коренева система в цей період у далі розвивається, і відростання культури відбувається за вже добре розвиненої кореневої системи. Для виходу рослин від холодового стресу доцільним є застосування стимуляторів росту рослин.
Значно небезпечнішими для кукурудзи є ранні осінні заморозки, бо наземна маса кукурудзи гине вже за –1 °С. Перші осінні заморозки в зоні Полісся в окремі роки можуть бути в першій декаді вересня (особливо на торфових ґрунтах і понижених елементах рельєфу). У такому разі сформувати повноцінний урожай зерна встигнуть тільки найбільш ранньостиглі гібриди кукурудзи з ФАО до 200–220. Обравши більш пізньостиглі гібриди, існує ризик суттєвого недобору врожаю через передчасне припинення вегетації, спричинене заморозком.
Забезпечити рівномірні сходи
Для кукурудзи критично важливим є дружні й рівномірні сходи, ранній старт і швидкий розвиток. Особливо важко досягти дружних сходів в умовах сівби за великої кількості пожнивних решток. Як показують дослідні дані, якщо під час сходів в окремих рослин є відставання на один справжній листок, то такі рослини уже не здатні наздогнати в розвитку більш розвинені — вони фактично стають конкурентом для них.
Торфові ґрунти суттєво відрізняються від прилеглих дерново-підзолистих тим, що мають низьку теплопровідність і пізніше прогріваються весною. Тому на цих ґрунтах перевагу слід надавати холодостійким гібридам.
Нюанси удобрення
Ґрунтовий покрив зони Полісся становлять два різних за агрохімічними й водно-фізичними властивостями типи ґрунтів — мінеральні й органогенні. Мінеральні ґрунти в основному представлено дерново-підзолистими ґрунтами, які в переважній більшості є мало гумусними та слабо забезпечені азотом, фосфором і калієм. Органогенні ґрунти в основному представлені низинними торфовими ґрунтами різної потужності, які добре забезпечені азотом і вологою, але мають низьку забезпеченість фосфором, калієм і мікроелементами (мідь, магній, сірка, марганець). Ураховуючи це, особливу увагу слід приділити удобренню кукурудзи.
Мінеральні ґрунти. Кукурудза потребує значно вищих норм добрив, ніж інші зернові культури. Тому в плануванні врожайності вищої за 8–10 т/га норма внесення мінеральних добрив становить N150-180Р90-100К120-150. Азотні добрива на цих ґрунтах краще вносити у два строки: половину до сівби, решту — у фазу 6–8 листків.
Кукурудза добре реагує на внесення карбаміду або суміші карбаміду і аміачної селітри у співвідношенні 1 : 1. Вносити добрива слід за 10 днів до сівби під культивацію.
Гостру потребу у фосфорі кукурудза має у початковій фазі росту. За його браку листки набувають темно-фіолетово кольору (характерно у вирощуванні на торфових ґрунтах), затримуються фази цвітіння і достигання. Вищу ефективність забезпечують добрива, що містять легкодоступні форми фосфору (амофос — 1–1,5 ц/га).
Проблему браку фосфору, особливо на ранніх етапах росту й розвитку кукурудзи, допоможуть усунути фосформобілізаційні препарати, створені на основі бактерій Bacillus amyloliquefacies, які здатні розщеплювати фосфор із важкорозчинних сполук і робити його доступним для рослин. Їх поєднання зі стартовим удобренням забезпечить рослинам кукурудзи потужний старт і захистить від стресових ситуацій.
Якщо в ґрунті бракує калію, то молоді рослини сповільнюють ріст, сповільнюється фотосинтез, листки спочатку стають жовтувато-зеленими по краях, а потім жовтими. Верхівки й краї листків засихають, ніби від опіків.
Кукурудза дуже чутлива до браку кальцію і магнію. Кальцій інтенсивно засвоюється від фази 5–6 листків до цвітіння. Він підвищує стійкість рослин до вилягання, до стеблової гнилі й інших хвороб, важливий для формування качанів. Магній входить до складу хлорофілу, бере участь у синтезі амінокислот. Брак магнію проявляється за несприятливих ґрунтових і погодних умов, за зруйнованої структури ґрунту. Це негативно впливає на процеси цвітіння та запилення, що обмежує зав’язування качанів, зменшує їх озерненість. Критична фаза — зав’язування й формування зерна.
Кукурудза добре реагує на листкове підживлення карбамідом — 5%-м розчином. Обприскують посіви зранку або ввечері, коли температура є нижчою. Найкраще підживити рослини від фази 6–7 листків протягом трьох тижнів, 1–3 рази через 6–8 днів. Одночасно вносять мікроелементи й водорозчинний сульфат магнію.
Рослини кукурудзи дуже чутливі до браку цинку, середньо чутливі на дефіцит бору і міді, а на лужних ґрунтах — до марганцю.
У зоні Полісся особлива роль належить кальцію, який тут у дефіциті, що призводить до зростання втрат гумусу і як результат — погіршення фізичних, фізико-хімічних, біологічних властивостей ґрунтів. Цим пояснюється висока ефективність кальцієвої селітри в технологіях вирощування культур та в збереженні родючості ґрунту. На відміну від амонійної й амідної форми N, нітратний N, який міститься в кальцієвій селітрі, сприяє надходженню в рослини кальцію й інших елементів мінерального живлення. Тому кальцієва селітра — це азотне фізіологічно-лужне добриво, що здатне розв’язати проблеми ґрунтової родючості: покращити структуру, фізико-хімічні властивості, мікробіологічну активність ґрунту та забезпечити рослини доступними формами азоту і кальцію.
Органогенні ґрунти. Система удобрення кукурудзи на торфових ґрунтах базується на застосуванні підвищених норм фосфорно-калійних добрив. Тому, плануючи врожайність вищу за 8–10 т/ га, норма внесення фосфорно-калійних добрив становить Р90-100К140-180. Торфові ґрунти через мікрокліматичні особливості й високий уміст вологи належать до холодних ґрунтів, що сповільнює засвоєння рослинами поживних речовин, особливо фосфору. Тому доцільним на торфовищах є внесення стартових фосфорних добрив у рядки (10–20 кг/га амонізованого суперфосфату).
Високу ефективність на торфових ґрунтах забезпечує внесення доломіту навіть у нормі 2–3 ц/га, бо в ньому містяться магній і кальцій. Ефективним є внесення калімагнезії, у якій міститься 6–8% магнію і 28% — калію. Складні добрива (нітроамофоска тощо) — найефективніші за внесення навесні під культивацію за 10–14 днів перед сівбою й доброму вимішуванні гранул добрив із ґрунтом (норма 5–8 ц/га). Ефективним є листкове підживлення сульфатом магнію.
Температура ґрунту
Зміни клімату вимагають уточнення строків сівби. Основний критерій настання оптимальних строків сівби для більшості гібридів кукурудзи — прогрівання 0–10 см шару ґрунту до +10…+12 °С. Так, у дослідах станції за висіву кукурудзи за температури ґрунту на глибині 10 см +8…+9 °С, сходи з’явились тільки на 22-й день і були сильно зрідженими, за +11 °С — на 14-й день, а за +14 °С — зійшли на 8-й день.
Дані температурного режиму ґрунту метеопосту станції протягом останніх п’яти років показують, що температура у шарі 0–10 см на торфових ґрунтах досягає +10…+12 °С на початку травня. На прилеглих мінеральних ґрунтах сівбу кукурудзи можна розпочинати на 6–7 днів раніше, бо вони прогріваються швидше ніж торфові.
Велика кількість не загорнутих рослинних решток значно сповільнює прогрівання ґрунту. Крім того, у дослідах різниця в температурі ґрунту між площею з великою кількістю рослинних решток і площею, де вони якісно подрібнені й загорнуті, становила +5…+6 °С — тобто дуже суттєва.
Знизити кислотність
Підвищена кислотність ґрунтового розчину (рН нижче за 4,5) обмежує вирощування багатьох культур у зоні Полісся. За такої кислотності з унесених мінеральних добрив засвоюється всього 30% азоту, 23% фосфору та 30–35% калію.
Тому, плануючи вирощувати кукурудзу на зерно на площах, де є підвищена кислотність, слід провести вапнування в рекомендованих нормах. Ефективність від проведеного вапнування триває 4–5 років.
Акцент на гібриди
Полісся вважається зоною достатнього зволоження, тому існує хибна думка про другорядне значення такого показника, як посухостійкість у виборі гібридів для вирощування у цій зоні. За даними фахівців Інститут водних проблем і меліорації НААН, за останні 10–20 років у західному регіоні стрімко зникають території надлишкового зволоження. Тому, вирощуючи кукурудзу на Поліссі, такому показнику, як посухостійкість гібрида слід приділяти не меншу увагу ніж у Степу.
Більшість ґрунтів Полісся є легкими, з низькою водоутримною здатністю. Навіть нетривалий брак опадів призводить до швидкого пересихання кореневмісного шару ґрунту, і рослини від цього можуть потерпати навіть сильніше, ніж у зоні Степу. Тому, вирощуючи на ґрунтах легкого механічного складу, перевагу слід надавати посухостійким гібридам.
У зв’язку з істотним здорожчанням енергоносіїв такий показник, як інтенсивність вологовіддачі гібрида набуває особливого значення. Адже затрати на сушіння кукурудзи, що надійшла з поля за вологості більшої за 30%, до базових показників, зіставних затратам на її вирощування. Особливо критичним питання вологовіддачі гібрида є за вирощування на торфових ґрунтах, де відносна вологість повітря на порядок вища, ніж на прилеглому суходолі.
Контролюємо шкідників
З розширенням посівних площ кукурудзи на Поліссі виникає проблема контролю шкідників, зокрема стеблового кукурудзяного метелика. Значно скоротити його популяцію можна за допомогою якісного подрібнення рослинних решток. Ідеальним рішенням є мульчування, яке механічно знищує частину його личинок, а також значно знижує їх здатність перезимувати в подрібнених стеблах, що скорочує чисельність шкідника в наступні роки.
The Ukrainian Farmer
